Чернігівський районний суд Чернігівської області визнав громадянина винним у державній зраді.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 25 грудня.
За матеріалами справи, під час окупації села Буянки Ріпкинского району Чернігівської області місцевий житель регулярно приходив на російський блокопст та інформував росіян про політ безпілотних літальних апаратів Збройних Сил України, а також про учасників антитерористичної операції і хто з місцевих жителів має зброю і погано ставиться до РФ.
28 березня 2022 року близько 9 години ранку російські солдати забрали з дому учасника АТО і протягом доби утримували його в підвалі школи, допитували й били, заподіявши тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Коли село деокупували, в підозрюваного провели обшук і знайшли три тротилові шашки, загорнуті в газету «Красная звезда», а також розкритий російський сухпайок.
Юнак вину визнав частково. Він розповів, що ще в перші дні окупації, наприкінці лютого солдати зустріли його на вулиці і, наставивши автомати, запитували, хто він, сказали, що він повинен їм допомагати, бо вони знають, де він живе і де живе його мати і в разі незгоди повбивають їх. Після цього випадку він продовжив жити в селі, ходив до друзів і в магазин, куди через день привозили хліб. Росіяни також перебували там, роздавали населенню гуманітарну допомогу. 21 березня вранці обвинуваченого на очах сестри забрали з будинку російські військові. У підвалі зі страху і під шаленим фізичним та психічним тиском він назвав прізвища деяких атовців та одного мисливця. Про те, що ці особи є учасниками АТО в селі всі знали.
Перед тим як відпустити, солдат показав хлопцеві закинуту хату і наказав приходив на це місце, коли він йому скаже і повернув мобільний телефон, кажучи, що там встановлений підслуховуючий пристрій і його треба постійно тримати при собі. На визначене окупантами місце він приходив два чи три рази. Йому ставили завдання: ходити по вулицях села і дивитись, аби не було сторонніх осіб, стежити за БПЛА. Обвинувачений запевняв суд, що фактично завдання не виконував і говорив, що нічого не бачив. Що стосується названих прізвищ учасників АТО, то в тій ситуації, зважаючи на тортури, будь-хто назвав би їх прізвища.
Із потерпілим цей хлопець, начебто, підтримував дружні відносини, допомагав йому по господарству, вони спілкувались бо той мешкав поруч. 25 березня він сам прийшов до потерпілого. Вони випили чаю і обвинувачений розповів про своє затримання, про те, що його питали про атовців і він змушений був назвати прізвища в тому числі і співрозмовника, а тепер попереджає його, шоб той уникав зустрічі з російськими солдатами, кудись виїхав подалі, бо окупанти ним цікавляться. Але потерпілий відповів, що нікуди не поїде, буде сидіти вдома. Через два чи три дні обвинувачений знову пішов до цього чоловіка і коли вони вже попили чаю, то на подвірʼї зʼявилися російські солдати. Обвинуваченого, а також потерпілого із дружиною повʼязали помістили в автомобілі і відвезли в підвал школи. У підвалі їх тримали в різних приміщеннях, але обвинувачений чув, як його знайомий кричав від болю, бо військові його дуже сильно били.
Більше ні до кого з названих атовців росіяни не приїздили та не затримували їх. Прізвища учасників АТО, як наголошував обвинувачений, знало все село і окупанти спілкувались із багатьма людьми навіть більш дружньо аніж із ним, а тому це міг розповісти будь-хто, в тому числі і староста села чи інше керівництво району. Обвинувачений говорив, що просто не мав вибору і зробив все що міг, аби захистити своїх односельців і свою сімʼю і те, що його дії зашкодили обороноздатності та суверенітету країни це абсурд, якщо так вважати то пів села треба притягнути до кримінальної відповідальності.
Російські військові дали йому телефон із підслуховуючим пристроєм і він його носив з собою, але коли був вдома, то лишав телефон на порозі, а коли приходив до потерпілого, то лишав у коридорі. Після деокупації він закопав телефон, а потім за відкопав і віддав слідчому.
Потерпілий у судовому засіданні сказав, що є учасником антитерористичної операції з 2016 року, а з обвинуваченим знайомий більше десяти років, бо проживає через городи від нього. Один раз на початку березня він їздив у сусіднє село до родичів та повернувся додому. Тоді на блокпосту російські солдати його добре перевіряли, але пропустили, а так загалом по селу він переміщався вільно, але обережно.
Одного разу вони з братом обвинуваченого пили чай і курили та побачили, як обвинувачений іде вулицею і окликнули його. Той їм сам повідомив, що співпрацює з російськими військовими, бо вони йому погрожували і зараз йому треба по часу іти на блокпост. Потім обвинувачений ще раз приходив до нього додому і говорив, що тиждень тому розповів військовим РФ, що потерпілий і ще четверо місцевих жителів є учасниками АТО. Наприкінці березня вранці до потерпілого у гості вранці знову зайшов обвинувачений. Із розмови він зрозумів, що російські військові змусили обвинуваченого ходити на блокпости, винюхувати усе у селі і доносити росіянам, погрожуючи його сімʼї. Приблизно через 10 хвилин на подвірʼї зʼявилися окупанти, які затримали господаря і його гостя.
У підвалі потерпілого розпитували хто він, де воював, з ким воював, коли воював, чи на даний час є військовим, чи бажає воювати, у кого в селі є зброя, де знаходиться його брат, який також був військовим, чи є в селі дрони. Російські військові казали потерпілому, що його здали односельці. Під час допиту чоловік чув, як за стіною верещав обвинувачений і по криках можна припустити, що це було від болю. Після тортур чоловіка викинули на кладовищі, де його до свідомості привела місцева бабуся.
Потерпілий вважає, що в день затримання обвинувачений випадково зайшов до нього у гості та не знав про намір приїзду російських військових. З моменту коли обвинувачений йому повідомив, що повідомив військовим РФ про нього як про учасника АТО, потерпілий мав можливість виїхати з села. Але, як він сам визнає, не звернув це уваги, не сприйняв як загрозу, оскільки не чув, аби когось із учасників АТО у селі затримували окупанти. Щодо призначення покарання обвинуваченого він покладався на розсуд суду.
Із показань свідків, у селі мешкає близько 200 людей і всім відомо про місцевих учасників АТО.
Обвинувачений неодноразово сам розповідав знайомим і сусідам, що співпрацював із російськими військовими. Люди бачили, як він ходив по селу легковажно, нічого не боявся, носив українську зачіску у вигляді “оселедця” без шапки і тим самим наче провокував російських військових. Його застерігали, але хлопець відповідав, що коли він сидітиме вдома, то йому буде погано, а тому він як хоче так себе і веде. Взагалі молодик поводив себе зухвало, ходив по селу з гучно увімкненою музикою. Така поведінка для обвинуваченого була притаманною, бо він ріс у сімʼї нікому непотрібним, «як трава при дорозі». Місцева жителька чула в магазині, як люди казали, що хлопець ходив на блокпост і там ображав російських військових і їх президента, був дуже сміливим і казали, що саме за це його там і побили, але правда це чи ні вона не знає. Один із сусідів бачив, як обвинувачений ішов вулицею, несучи зелений пакет і після деокупації дізнався, що це «сухпайок» російської армії.
Сестра обвинуваченого повідомила, що після затримання брат прийшов увесь звірськи побитий, сказав, що з нього знущались солдати, били, катували і він весь час був з завʼязаними очима. Жестами показав, що у нього на телефоні «прослушка» і лишив його на підвіконні.
Сусід також підтвердив, що обвинувачений просив у нього знеболюючі, говорив, що російські військові його побили і у нього були сині запʼястя рук. На запитання, чи сильно били і що хотіли та що запитували, обвинувачений сказав почекати, відійшов у сторону та щось поклав. А, повернушись, пояснив, що росіяни йому дали телефон на прослушці.
Сільська староста розповіла, що її також брали в полон у перші дні окупації. Військові РФ уже знали, що вона староста, показували їй документи, де було відображено, з якого числа вона працює, хто її діти. Солдати не розуміли що таке староста і говорили, що вона керує гвардією, у неї там «нацики, бендери». Після обшуку у будинку її, чоловіка та сина також забрали на пилораму, де висів здоровенний прапор радянського союзу. Окупанти у неї допитувались, чи є в селі «нацики», а це, з пояснень російських військових, були хлопці, які служили в АТО у 2014 році. Староста відповіла, що у них таких немає, хоча насправді по селу було 15 учасників бойових дій. Потім була перестрілка, бойові дії і її під вечір відпустили, тож вона відразу побігла у приміщення старостату і під шафою сховала папки з військового обліку та папку з учасниками АТО, де вони і пролежали всю окупацію.
Обвинуваченого староста знає. Може сказати, що він ріс у сімʼї, де не було належного виховання, мати не приділяла йому уваги. Неодноразово хлопець сам до неї звертався через відсутність взуття, одягу, продуктів харчування, бувало, що його з дому виганяли і з матірʼю за це проводились бесіди.
У підісумку суд визнав хлопця винним. Обвинувачений хоч і скаржився на побої і погрози, але, як розповідали свідки, ходив по селу без нагальної потреби, заходив до сусідів у гості, гучно слухав музику на вулиці, а на застереження односельців відповідав, що не хоче сидіти вдома.
Двоє свідків, підтвердили, що після першого затримання хлопець, мав синці по всьому тілу та жалівся, що його побили російські військовослужбовці. Але після цього випадку він залишився в селі, не переховувався, не шукав допомоги, щоб припинити співпрацю з окупантами. Потерпілого при затриманні також побили, але він росіянам нічого не розповів.
Співпраця обвинуваченого з військовими РФ мала триваючий характер і не охоплювалися лише повідомленням прізвищ атовців при першому затриманні. У селі він поводив себе зухвало та сміливо, з певним викликом до окупантів. Його бачили з «сухпайком» російської армії і така ж коробка була вилучена під час обшуку у помешканні. Це, на думку суду, свідчить про відсутність у обвинуваченого страху перед російськими військовослужбовцями.
Отже, надаючи допомогу збройним силам Російської федерації, обвинувачений не перебував у стані крайньої необхідності.
Захист наголошував на недоведеності того, що саме від обвинуваченого окупанти дізналися про участь потерпілого в АТО, оскільки це знали багато інших людей і росіяни могли отримати цю інформацію з інших джерел.
Проте суд ввважає, що докази вказують на те, що саме з обвинуваченим у російських військових була налагоджена співпраця, на яку він, хоча і під примусом, але погодився, і вони у достатній мірі довіряли йому, про що свідчить постійність їх спілкування та регулярні зустрічі у визначеному місці.
Твердження обвинуваченого, що вилучені під час обшуку тротилові шашки йому не належать, спростовуються даними експертизи, яка виявила його генетичні сліди у змивах з тротилових шашок.
Суд вважає, що доказами підтверджено, що обвинувачений зазнав фізичного та психічного примусу, але це не є підставою для звільнення його від відповідальності. Суд погодився тільки врахувати це як обставину, що помʼяшує покарання
На час описаних подій обвинуваченому було 20 років. Свідки зазначили, що він ріс без належного виховання, мав податливий характер, але раніше злочинної поведінки не допускав, характеризувався позитивно. Ці обставини підсилювали соціальну та психологічну вразливість обвинуваченого і спонукали військовослужбовців РФ тиснути саме на нього. Тому другою обставиною, що помʼякшує покарання, вважається вчинення злочинів у молодому віці.
У підсумку юнаку призначили менш тривалий тюремний строк — 10 років із передбачених законів 15-ти.