Шевченківський районний суд Києва розглядає непересічну справу молодого чоловіка, який служив у збройних формуваннях «ДНР», а потім зумів увійти в довіру до української армії.
15 вересня Служба безпеки України відзвітувала про викриття «російського агента, який намагався влаштуватися до полку «Азов».
26-річний уродженець Донеччини у 2015-2018 роках брав участь у збройних формуваннях терористичної організації «ДНР», а саме так званих «1-му та 2-му армійських корпусах», зокрема в 7 окремій мотострілковій бригаді 1 армійського корпусу «Народної міліції», військова частина якого дислокувалась у селі Новогригорівка Дебальцевського району Донецької області.
Також проходив службу в загоні спеціального призначення «Республіканської гвардії ДНР». На військовій службі в «ДНР» мав позивні — Лютік і Фугас. Хлопець був гранатометником, їздив на полігони для навчань та стрільби, ходив у караул, виконував розвантажувальні роботи та інші вказівки керівництва.
Пізніше виїздив до РФ, де нібито був завербований спецслужбами для розвідувально-підривної діяльності проти України. Для виконання завдання був перекинутий в Україну ще до початку повномасштабного вторгнення.
«У разі проникнення до лав ЗСУ він міг передавати своїм російським «кураторам» дані про місця дислокації та переміщення наших військ, а також кількість їх особового складу і техніки. Втім співробітники Служби безпеки своєчасно викрили і затримали агента на спробі проходження відбору до «Азову», — йшлося у пресрелізі СБУ.
У судовому засіданні 31 жовтня прокурор оголосив обвинувальний акт і суд допитав Владислава Лютинського, а саме так звуть головного фігуранта цієї справи.
На запитання судді, де працював на день затримання, він гордо відповідає: «Військовослужбовець Збройних сил України, в/ч А0340». Він обіймав посаду командира відділення.
Із червня 2021-го Лютинський мешкав на підконтрольній території України — з тіткою у Запоріжжі. Там 27 лютого мобілізувався до Збройних сил України і останні 6,5 місяців прослужив в одній із українських військових частин. На початку вересня хлопець захотів перевестися до «Азову» і на співбесіді сам зізнався, що раніше служив у формуваннях «ДНР». Після цього був затриманий.
В обвинувальному акті не йдеться про шпигунство чи передачу ворогу інформації про переміщення і особовий склад ЗСУ.
Інкримінуються виключно події 2015-2018 років, коли Лютинський добровільно узяв участь у терористичній організації (ч.1 ст.258-3 ККУ) та її незаконному збройному формуванні (ч.2 ст.260 ККУ).
Ще в підготовчому засіданні захисник Назарій Вовк заговорив про можливість звільнення Лютинського від кримінальної відповідальності як особи, що добровільно заявила правоохоронному органу про свій зв’язок із терористичною організацією.
«Сам повідомив, що брав участь у терористичній організації під час підбору кандидатів на службу до військової частини А3648 в особистій розмові з діловодом… Це полк «Азов», входить до Національної гвардії України… Нацгвардія є військовим формуванням з правоохоронними функціями… Законодавство України не містить чіткого переліку державних органів, які є правоохоронними», — зазначив адвокат.
Зі слів захисника, Лютинський співпрацював зі слідством і вже дав викривальні показання щодо своїх колишніх командирів. А інформацію, здобуту на службі в ЗСУ, нікому не передавав і на підтвердження цього пройшов поліграф.
Втім, у першому засіданні по суті адвокат більше у такому дусі не висловлювався і про звільнення від кримінальної відповідальності не згадував.
«Всегда был за Украину. Просто события так сложились…», — сказав сам Лютинський.
Він визнає вину в участі у незаконному збройному формуванні, але заперечує свою причетність до тероризму.
— Військові підрозділи «ДНР» чим займались? — запитав суддя Віталій Циктіч.
— Просто тренировки. Так же как тренируется «Азов».
— І на олімпіадах бували?
— Нет.
Владислав хоче викликати в судові засідання свідків на свій захист. В тому числі, військослужбовців української частини, де він служив понад пів року.
«Меня называли правосеком»
Лютинський народився у селищі міського типу Новий Світ.
Його з братом ростила мама, отримуючи на Старобешівській ТЕС крихітну зарплату. За плечами в юнака умовна судимість — у 2012-му його притягували за крадіжку і угон машини.
«Когда оккупировали мой дом, мне только исполнилось 17 лет… Малолетка», — говорив він під час допиту.
Після проголошення «Донецької народної республіки» ситуація кращою не стала. Бізнес у регіоні масово згортався. Лютинський випустився з училища з освітою газозварювальника і намагався влаштуватися на ТЕС, яка, за чутками, все ще контролювалася Сашком Януковичем. Але на підприємстві був величезний конкурс — на одне місце претендували «по 30 чоловік». Тому хлопець просто нудився вдома.
Ближче до осені 2014-го у соцмережі «Вконтакте» на Владислава вийшов незнайомець на ім’я Іван Бондаренко, начебто проукраїнськи налаштований: «Чи не хочеш вступити в українську ДРГ?». Були підозри, що це провокатор, хтось із комендатури, з місцевих колаборантів. Але хлопець ризикнув розпочати листування. Бондаренко попросив сфоткати пару об’єтктів і вказати їх місцезнаходження. Хлопець погодився і за 5-7 хвилин на порозі квартири вже начебто стояли непрохані гості.
«Я жил как в Северной Корее. Я еле выбрался оттуда», — говорить Лютинський у судовому засіданні, намагаючись викликати співчуття.
За словами хлопця, колаборанти закинули його в багажник і повезли. Потім били, обзивали українським корегувальником, почали вербувати. Спочатку тримали на ямі, а потім доставили в Старобешеве — там була районна комендатура і приїхали люди з МДБ (Міністерстерво державної безпеки ДНР — ред.).
— Издевались, стреляли над головой, говорили, что я фашист. Приезжала мама и пыталась меня вытащить — она свидетель, но находится на оккупированной территории… Меня с мешком на голове забрали в Донецк. Если посмотреть — у меня ногти до сих пор не срослись с кожей. Пальцы в двери вставляли, — розповідав Владислав, пропонуючи судді підійти і подивитись на його руки.
«У меня была куртка — черный верх и красный низ. Они меня называли правосеком», — описує він ставлення учасників «ДНР».
Після першої зустрічі восени 2014-го Лютинського відпустили. Проте з ним періодично почала контактувати людина із МДБ і вивідувати інформацію про патріотів і тих, хто торгує наркотиками. Лютинський ніби відповідав, що не знає нікого, називав випадкові прізвища. Співрозмовник же постійно переконував Владислава приєднатися до лав «ДНР» і спокутувати вину кров’ю.
«Вступил в 7-ю бригаду, потому что МГБ-шник настаивал…», — каже він.
Але за кілька хвилин Лютинський зізнається, що мав і особисті причини долучитися, адже нібито чув від знайомого, що учасники 7-ї бригади на передовій не задіяні, а займаються багато спортом.
— По 2-3 тренировки в день. Приезжали мастера по боям без правил, постоянные соревнования. Что подразделение к передовой не имеет отношения… Мне интересен был только спорт, собственное развитие. Уехать в Украину я не мог, потому что боялся срока.
Лютинський пригадує, що залучався до охоронних заходів, один раз брав участь в оточенні церкви, коли ватажок «ДНР» Захарченко хрестив чиюсь дитину. Пізніше Захарченка підірвали і хлопець задумався про втечу.
Після першого року служби командир роти із позивним Шекспір начебто сам запропонував неохочому солдату схему: із 15 тисяч рублів віддаєш 5 і сидиш вдома, тебе ніхто не чіпає. Так хлопець «прослужив» ще близько пів року. У подальшому командир сказав, що більше нема змоги приховувати його відсутність. Лютинський відмовився вертатися на службу і був звільнений.
У вересні 2020-го він поїхав працювати на будівництво до Москви, де нібито влаштувався за протекцією знайомого свого покійного брата.
У червні 2021-го у день 25-річчя Лютинський в’їхав на підконтрольну Україні територію за простроченим паспортом. Він прибув до Запоріжжя, де проживала його тітка.
Майже місяць хлопець виробляв новий паспорт, після чого нібито планував прийти в СБУ і все розповісти, але не встиг.
«Я уже хотел делать справку переселенца и идти в СБУ. И я с дома выхожу, а меня арестовывает «Альфа» есбеушная. Меня похитили. Держат четыре дня. Я и рассказываю про 7-ю бригаду… Они меня держали, проверяли и дали бумагу на сотрудничество. Я должен был уже агентом ехать в «ДНР» и внедряться в какие-то части… Задание мое разрабатывалось на три года… СБУ просто это отрицает», — переконує Лютинський.
Тоді у юнака начебто з’явився куратор, який сказав придумати для тітки легенду, що він десь пиячив чотири дні, щоб нічого не розповідати про СБУ. Для представників «ДНР» вигадувалась інша історія, а саме, що Лютинський їздив у Запоріжжя тільки, щоб зробити септопластику (вирівнювання) носової перегородки.
Саме нібито за вказівкою куратора від СБУ Лютинський у минулому році поїхав у Маріуполь. Але для чого невідомо, бо йому не встигли дати повне завдання. На блокпосту «Мангуш» його затримали. Поліція побачила у переписці на телефоні паспорт «ДНР». Лютинським зацікавились, оскільки в Маріуполі саме був «приліт». Хлопець усе заперечував аж поки йому не показали його власні фото у формі солдата «ДНР». Тоді він повідомив, що їхав у Маріуполь за вказівкою СБУ, що далі планувалося перекинути його на Донбас. Під пильним оком поліції Лютинський намагався продовжити листування із куратором. Від останнього начебто отримав на карту 2000 гривень, щоб заночувати в готелі в Маріуполі. Поліцейські нібито не йняли віри цьому і чоловіка не відпускали. Зрештою оперативники СБУ приїхали і забрали Лютинського, допитали в якості свідка і відправили поїздом додому — в Запоріжжя.
Хлопець каже, що після повномасштабного вторгнення РФ написав своєму куратору: «Дядя, я хочу защищать Украину».
За порадою цього начебто працівника СБУ 27 лютого 2022-го він звернувся до центрального військкомату Запоріжжя.
Лютинського прийняли на військову службу в ЗСУ заступником командира взводу, а пізніше командиром відділення. Військова частина дислокувалась у Дніпропетровській і Запорізькій областях. Обвинувачений стверджує, що в складі української армії він брав участь у звільненні селища Високопілля Херсонської області.
Ще в березні 2022-го Лютинський попросив маму, яка проживає на окупованій території, надіслати йому військовий квиток «ДНР».
— Я подавал заявку на деблокаду Мариуполя в марте месяце и я понимал, что мне «азовцам» надо это рассказать… Сам на себя принес компромат, чтоб меня вернули по программе.
Але фактично за понад рік після прибуття на підконтрольну українській владі територію Лютинський так і не скористався можливістю добровільно заявити про свій зв’язок із терористичною організацією, щоб бути звільненим від кримінальної відповідальності. Сам він пояснює це тим, що його завербувала СБУ.
— Я агент есбеушный. Почему-то куратор меня не провел по программе «Вернись домой».
Із цим «куратором» Лютинський спілкувався виключно телефоном. Особисто бачився один раз, але той був у балаклаві, і прізвище його також невідоме.
Звернувся в «Азов» юнак тільки 6 вересня 2022-го. Пояснює, що до цього відкритий набір не проводився, хоча він постійно писав туди й цікавився.
Лютинський пригадує, що попередньо заповнив електронну заявку і зазначив, що хоче на посаду командира відділення і гранатометника. Представник «Азову» запитав, чому гранатометника, і тоді кандидат похвалився досвідом служби в «підрозділах, які були на тій стороні», тобто в «ДНР».
Чоловік показав «азовцям» військовий квиток «ДНР» і фото в мобільному телефоні — спільні світлини з бойовиками терористичної організації.
— А що у військовому квитку «ДНР» написано? Чому ці записи, на Вашу думку, мали якесь значення? — запитав суддя.
— Подтвердить свое участие в подразделении специального назначения… Потому что «Азов» так же само тренируется. Довести им, что у меня есть опыт тренировок. Чтоб меня поставили на должность гранатометчика… Я хочу освободить свой дом и искупить вину кровью. Я думал, что я заработаю индульгенцию.
На запитання прокурора Лютинський зізнається, що під час служби в ЗСУ його позбавили премії. Пояснює, що один раз був випадок вживання алкоголю. Це сталося наприкінці серпня перед співбесідою в «Азові».
Зрештою, обвинувачений починає емоційно критикувати попереднє місце служби.
— Подразделение артилерии меня не устраивает. Там у людей другой менталитет. 80% — алкашей. Я хочу уйти оттуда. Понимаю, что в «Азове» реально другие люди.
Очікується, що в наступних засіданнях суд дослідить письмові докази і допитає кількох свідків.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
P.S. 20.06.2023 Лютинського засуджено до 8 років увʼязнення з конфіскацією майна
22
0
20
20
