Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав двох жінок винуватими в колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 30 жовтня.
Під час окупації села Невське Сватівського району Луганської області обвинувачені, за словами їх сусідів, пекли для російських військових пиріжки і прали їхню форму. Крім того, на їх будинку був російський прапор.
Версія захисту зводилась до того, жінки заперечували, що діяли добровільно. З ними проживали лежачі бабусі 92 і 70 років, тому вони, начебто, не могли евакуюватися. Син і брат обвинувачених служив у Збройних силах України і окупанти, дізнавшись про це, нібито, вивозили жінок за село, кидали в яму і тикали в них палками, вимагаючи інформацію про родича-військового. Потім жінок росіяни повернули додому і сказали, що їм відомо, що старша з них пекла і продавала пиріжки і з наступного дня вона має готувати їм пиріжки. Коли жінка відмовилась, то їй зламали палець, погрожувати, що вбʼють їх, а також дітей, бабусю, а молодшу дочку сестру віддадуть російським солдатам.
Далі окупанти почали привозити продукти і господиня з дочкою почали пекти пиріжки. Солдати брали будь-який пиріжок і давали онуку і за пів години, переконавшись, що з дитиною все в порядку, забирали пиріжки собі.
Обвинувачені казали, що односельці їх обмовляють. З одним зі свідків вони, нібито, мають неприязні відносини вже 16 років. Родичі свідків працювала в окупаційній владі. Один свідок відкрив магазин під час окупації, і інший возив окупантів на своєму автомобіл і пропонував обвинуваченій інтимні стосунки, але вона йому відмовила. Інша сусідка, нібито, ховала окупантів у погребі, коли українські військові заходили в село.
Пекти пиріжки і прати одяг, як запевняли обвинувачені, — це не її добровільний вибір. Усі сусіди допомагали окупантам. Для ідентифікації місця випічки пиріжків росіяни повісили на їх будинок триколор, але, як говорила молодша обвинувачена, прапор був не тільки у них. У кожного в будинку стояв маленький російський прапор. Можливості відмовити окупантам не було, бо вони хотіли вижити.
У судовому засіданні допитали вісьмох свідків із числа жителів села Невське. Усі вони розповідали, що обвинувачені мали доброзичливі стосунки з російськими військовими. У них у дворі постійно були тентовані машини, розвантажували, мішки, коробки — їм привозили продукти. Свідки бачили, як обвинувачені виносили росіянам пиріжки. Це сімʼя небагата, тому сумнівно, що вони за власний кошт годували військових.
Колаборантки користувались награбованим у сусідів, що їм передавали російські військові, як-то велосипеди, меблі. Жінок бачили на блок-посту, як вони розмовляли з росіянами і сміялись. Їх малий їздив на велосипеді та кричав: «Я чеченець». Діти з цієї сімʼї спілкувались із військовими РФ, не боялися їх. Якось на вулиці зупинялась тентована військова машина і в перехожого запитали, де живуть «риженькі» — так називали обвинувачених.
7 березня 2024 року місцевим запропонували евакуюватись, але своїм транспортом. Потім зʼясувалося, що це була фейкова евакуація, щоб звільнити будинки в селі, аби туди заселилися окупанти. Виїхати була можливість тільки в місто Сватове, яке вже також було окуповане. За пару тижнів люди стали повертатися в село і в своїх хатах заставали російських солдатів, бачили, що їх господарства пограбовані. В одної жінки вкрали велосипед і вона побачила його на подвірʼї в обвинувачених, які не хотіли його віддавати, кажучи, що велосипед їхнім дітям подарували чеченці. Обвинувачені сварилися з жінкою, яка хотіла забрати свій велосипед, і з російськими солдатами, які прийшли з нею. Свідок зі скандалом забрала свій велосипед і почула від солдатів, що вона не перша, хто так забирає в обвинувачених свої речі. Коли свідок забирала велосипед, одна із обвинувачених ще комусь дзвонила по телефону і жалілася, що забирають велосипед і просила захисту. Було видно, що деякі речі (каструлі, пледи, покривала, бензопила) у будинку нові і обвинуваченим не належать і сусіди потім багато своїх речей там знаходили.
Староста села повідомив суду, що обвинувачена йому жалілася,що всі думають, що їй гуманітарна допомога легко дається, але вона пече по 800 пиріжків. Про примус до співпраці староста нічого не знає, як і про вивезення обвинувачених за село і обшуки в них. На часокупації в селі проживало приблизно 200 осіб. У всіх були обшуки, росіяни шукали докази, хто служив у ЗСУ, шукали форму «бандерівців». У кого в сімʼї рідні були в ЗСУ, з них ніхто не скаржився на обшук, люди цим не хвалились. Окрім будинку обвинувачених, прапор висів ще на одній вулиці і на сільраді. Хто вивішував ці прапори, староста не знає.
Суд визнав доведеним факт тривалого готування їжі обвинуваченими під час окупації військовим країни-агресора. На це вказують всі допитані свідки, та й самі обвинувачені цього факту не заперечують, кажучи тільки, що це вони робили з примусу. Але очевидці свідчать, що обвинувачені мали добрі відносини з окупантами, завжди обвинувачені мило з ними спілкувались, користувались речами, які ті їм передавали, як то велосипеди і меблі. Жоден свідок не повідомив про якісь факти насильства з боку окупантів до обвинувачених. Навпаки, коли свідок прийшла за своїм велосипедом у супроводі військових РФ, то обвинувачені влаштували сварку як з нею, так із солдатами, що дає підстави зробити висновок, що вони не боялися цих військових.
Розповідь обвинуваченої про те, що їй окупанти зламали палець у суді нічим не підтвердилася. Жодних доказів цього надано не було, хоча сліди перелому залишаються на кістках тривалий час.
Суд відхилив доводи захисту про те, що дії цих жінок були викликані необхідністю вижити в окупації, тобто що йдеться про крайню необхідність. Окрім обвинувачених в окупації перебували інші жителі, зокрема й допитані свідки, в тому числі й колишні атовці. У селі, що не заперечують обвинувачені, раздавалась гуманітарна допомога від РФ й іншим жителям для виживання не довелося допомагати ворожій армії. Обвинувачені самі повідомили, що на початку війни тримали курей і були продукти заготовлені на зиму. Такж під час окупації кожен день або через день жінки брали молоко на фермі.
Суд вважає, що справжніми мотивами обвинувачених було не фізичне виживання, а покращення свого матеріального становища на фоні інших жителів окупованого села. Також суд зробив висновок, що вивішування прапора РФ на будинку відбулося щонайменше зі згоди обвинувачених, враховуючи їхні дружні стосунки з російськими військовими, адже із показань свідка, обвинувачені дозволяли собі не тільки сперечатись, але й скандалити з військовими РФ.
Жінок засудили до 4 років позбаволення волі з конфіскацією майна і з забороною на 13 років обіймати деякі посади в органах держави або місцевого самоврядування.
На момент ухвалення вироку мати і дочка вже не утримувалися під вартою. Раніше мати провела в СІЗО близько пів року, а дочка — півтора місяці. До набуття вироком законної сили суд застосував до них особисте зобовʼязання.
22
0
20
20
