Григорій Драгуненко — пенсіонер із Херсона, якого судять за допомогу росіянам під час окупації села Новокиївка Миколаївської області. У цьому селі він орендує ставок і доглядає батьківську хату.

За версією правоохоронців, на своєму авто Драгуненко допомагав військовим відвозити затриманих цивільних на побиття. Сам чоловік звинувачення відкидає і каже, що його примусили сісти за кермо. Переконує, що потерпілі обмовили його через давні образи.  

Село Новокиївка Баштанського району знаходиться майже на межі Миколаївської і Херсонської областей, між трасами, що ведуть до Снігурівки й Миколаєва. Село було в окупації з кінця лютого по листопад 2022 року. Тут, як і на інших захоплених територіях, росіяни знущалися з людей, виявляли атовців, грабували.

Один із таких епізодів ліг в основу справи про те, як російські солдати побили сімох місцевих чоловіків та залякували їх, імітуючи розстріл.

Поліція вважає, що до злочину причетні невстановлені військовослужбовці із 7 десантно-штурмової дивізії, що дислокується у Новоросійську, а також фельдшер Руслан Ахметов і гранатометник Азрет Бадтаєв із 126 окремої гвардійської Горлівської Червонопрапорної бригади берегової оборони РФ, яких судитимуть заочно.

Натомість реальне ув’язнення загрожує українському пенсіонерові Григорію Драгуненку. Після деокупації Новокиївки його затримали і звинуватили в співучасті у порушенні законів та звичаїв війни за попередньою змовою (ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 438 КК України).

У пресрелізі СБУ повідомляється, що «обвинувачений запропонував окупантам допомогу й за це його включили до складу каральних загонів РФ, які робили «облави» на учасників руху опору. Він допомагав залякувати місцевих жителів за допомогою «інсценування розстрілів»: людей ставили до стінки, направляли на них вогнепальну зброю і робили постріли у небезпечній близькості. Таким чином окупанти намагалися схилити українців до співпраці або до надання секретної інформації».

Справу розглядає Снігурівський районний суд Миколаївської області.

Під час окупації приміщення цього суду захопили російські військові й лише у квітні 2023 року він відновив повноцінну роботу. Нині про окупацію, візуально мало що свідчить, всюди порядок.

Дізналися про насос і прізвища тих, хто живе в селі

Судове засідання за головування судді Олександри Бодрової розпочалося у просторій залі, де розмістилися адвокатка із Центру безоплатної правової допомоги Тамара Бусахіна, прокурор Миколаївської обласної прокуратури Денис Телечкан і представник моніторингової місії ООН.

Григорій Драгуненко, чоловік пенсійного віку, в темному піджаку перебуває в прозорій камері-«акваріумі». Біля нього лежить кілька тек з документами та видніється зошит із зображенням пса Патрона у жовто-блакитних тонах.

Перед засіданням він голосно спілкується з адвокаткою, час від часу одягає окуляри та щось читає в паперах, жартує з присутніми. Це помітно веселить конвой, який, схоже, вже звик до його манери поведінки. На питання кореспондентки, чи він не проти зйомки, Драгуненко цікавиться, «чи буде вказана правда», бо його вже «зганьбили у Телеграмі». Та все ж дозволяє себе знімати.

12 лютого у Снігурівському районному суді Миколаївської області допитували одного з потерпілих у справі.

Дмитро Бевз, чоловік років сорока, середнього зросту, у темній «робочій» куртці та з посіченим зморшками обличчям. У липні 2022 року його забрали із подвір’я росіяни й сильно побили.  

— У середині липня близько 14:00 я був на подвір’ї свого дому разом з односельцями Миколою Болиханом та Валентином Тустановським. Також були наші діти. У той час під’їхав «Москвич», за кермом якого сидів Драгуненко. За ними КамАЗ із російськими солдатами. З транспорту вийшли військові і пішли на подвір’я. У них був якийсь список. Вони почали читати прізвища із нього, запитали, хто такий Болихан. Микола підійшов до них. Потім вони викликали Валентина і мене. Наказали сідати в транспорт. Вони були зі зброєю (…) Я не можу зрозуміти, звідки солдати, які були далеко від села на позиціях, дізналися про насос і прізвища тих, хто живе в селі, — розповідав потерпілий.

Чоловіків повезли до яру, що біля міського кладовища понад ставком. Це метрів за 80 від помешкання потерпілого Бевза.

— При цьому Драгуненко запитав росіянина: «Куди везти? В посадку?». Той відповів, мовляв, для чого, ми тут їх постріляємо, — пригадав Дмитро.

Сказане потерпілим, схоже, обурило Драгуненка, який помітно демонстрував здивування.

Затриманих привезли до яру і військові наказали їм вийти з транспорту, а далі почали бити, вимагаючи сказати хто сховав насос для води.

Як пояснив потерпілий Бевз, насос для викачування води зі свердловини належав його сусіду Артуру Аршапяну. Коли той виїхав із окупованого села, Бевз із товаришами, почувши про плани окупантів добувати воду, вирішили насос заховати.

— Коли вони припинили нас бити, запитали, хто такий Андрій Магур. Я відповів, що це мій сусід. Мені наказали з іншими військовими на КамАЗі привезти його. Також запитали за Андрія Климчука. По нього наказали поїхати Болихану з Драгуненком на «Москвичу». Коли ми приїхали до Андрія, я погукав його, сказав, що треба, аби він сів у машину. Потім нас привезли назад і продовжили бити, — розповів потерпілий.

Усього до яру звезли сімох місцевих. Росіянин наказав одному з них спуститися до ставка в яр. Коли той зник із поля зору інших затриманих, почувся постріл. За кілька хвилин росіянин викликав іншого затриманого.

— Ми думали, що він мертвий. Але потім всі повернулися. Військові знову почали нас бити, вимагали сказати, де насос. Ми не зізнавалися, боялися, що нас розстріляють. Росіяни не знали, що з нами робити і запропонували спаринг: вони складуть зброю і якщо ми їх поб’ємо, нас відпустять. Але ми вирішили, що це провокація і відмовилися. В цей час підійшов Гриша (Драгуненко — авт.) і сказав: «Хлопці, чого ви морозитеся? Скажіть, де насос і від вас відстануть», — пригадав Дмитро.

Також один із військових кілька разів вистрілив у їхню сторону, пропонував усіх застрелити.

— Де під час побиття був Драгуненко? — уточнив прокурор Телечкан.

— Неподалік, метрів за 30 в авто. У нього було опущене скло. Він сидів, спостерігав і посміхався.

— Чи хтось сторонній бачив побиття? — запитав прокурор.

— Тоді мимо йшов місцевий житель Валерій Гондар. Він був випивший, почав щось говорити зневажливе до них. Один із військових сказав йому: «Батя, йди звідси». Тоді він сів до «Москвича» Драгуненка. Той відвіз його і повернувся, — розповів Бевз.

Зрештою селяни запропонували віднайти насос за кілька днів і їх відпустили. 

За словами Дмитра, щоби відвести від себе підозру наступного дня вони підкинули насос на подвір’я місцевої жительки. 

— Чи бачили ви Драгуненка після цього? Запитували, чому він так вчинив? — продовжив прокурор.

— Так, ми потім бачили його у селі, коли він привозив хліб. Питали, чому він нас здав. Він почав відмовлятися, мовляв, то син був за кермом. При цьому дитина сказала, як вона могла бути в машині, коли сиділа вдома.

Обвинувачений Драгуненко, ставлячи запитання, одягнув окуляри та звіряв відповіді потерпілого Бевза із матеріалами справи.

— От у своїх поясненнях ви пишете, що хочете, аби той, хто дав список і Драгуненко відповідали перед законом. Ви тут написали, щоб мене привели до закону… — почав обвинувачений.

— Ну ти ж співпрацював з росіянами?! Ти ж приїхав зі списками. Звідки вони можуть знати прізвища людей з села?! — відказав Дмитро Бевз.

— Ви чуєте, які його відповіді? — звернувся Драгуненко до судді, а потім до потерпілого. — А ти знаєш, як вони до мене приїхали?

— Не знаю.

— Вони до мене приїхали зі списком. Я в двір їх не пускав, подрався.

— Поставте запитання, а не пояснення, — перебила його суддя.

— Я йому пояснюю. Щоб він зрозумів. Чому ви вирішили, що росіяни будуть користуватися цим насосом?

— Бо раніше питали.

— Скажіть, з якою метою ви вкрали цей насос і хто ним користувався раніше?

— Староста села.

— А чому ви, знаючи, що росіяни хочуть користуватися насосом, а також його використовувала староста Медведенко, не підійшли до неї? Які у вас були стосунки зі старостою, який був конфлікт?

— Ніякого.

— Ви в СБУ давали інші свідчення.

— Я розказую як воно є.

— А тут інші свідчення, — сказав Драгуненко, вказуючи на аркуш паперу.

— Я не знаю, що там.

— Скажи, вони (росіяни — авт.) вас спочатку по-людськи питали? Чому ви не сказали відразу, що віддасте насос? Ви чекали, що вас полупцюють?

— Це запитання? — втрутилася суддя.

— Це питання. Я запитав, чи вони чекали, що їх полупцюють. Чому ви не сказали за свідка Валерія Гонтаря? Що він хотів від вас?

— Він щось хотів від військових, — перебив потерпілий.

— Правильно. Він кричав, що знає, хто вкрав насос і буде завтра вішати його на дереві. Мене змусили його відвезти, — заявив Драгуненко.

— Я не бачив, що тебе змушували, — парирував Дмитро.

— А чому я вернувся? Не знаєте?! Коли вас полупцювали, то ви вирішили віддати насос. Через вас найбільше побили Вітю Сусіка. А чому ви не можете признатися хлопцям в селі, що це ви причетні до того, що їх побили… — говорив Драгуненко, втім суддя його перервала.

Інші спроби обвинуваченого поставити потерпілому запитання завершилася нічим. Замість сформулювати запитання, він намагався розповісти свою версію. Натякав на торгівлю у селі гуманітаркою, звинувачував потерпілих та їхні сім’ї у співпраці з окупантами. Тож суддя змушена була завершити такий допит.

Драгуненко утримується під вартою. Попри наполягання захисту про домашній арешт, суддя продовжує йому термін тримання під вартою кожні два місяці. 

Провину Драгуненко заперечує. На запитання журналістки відповідає, що приїхав із Херсона до батьківської хати в село, але на подвір’я зайшли російські солдати, побили його та примусили їхати, куди скажуть.

Те, що потерпілі вказують на нього як співучасника окупантів, Драгуненко намагається пояснити давніми конфліктами.

— Один із них у мене рибу крав, тому я його ганяв. Інший насільник, живе з неповнолітньою, ще один мародерив у сусідньому селі і продавав у Новокиївці.

Адвокатка на цій стадії справи відмовилася від коментарів. Повідомила, що планує викликати до суду своїх свідків.

— Його звинувачують лише в одному епізоді. Стосовно того, що він був за кермом авто, — каже захисниця.

У разі доведення вини, Драгуненку загрожує від 8 до 12 років ув’язнення.

Анастасія Зубова,  для сайту «Судовий репортер», фото автора

Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.