Шевченківський райсуд Києва 25 січня допитав свідків у справі Владислава Лютинського, якого судять за участь у терористичній організації та незаконних збройних формуваннях.

Прокурор Сергій Труш привів до суду колишніх військових, які більше пів року служили з Лютинським в українській військовій частині, а також діловода, який проводив із ним співбесіду при спробі перевестися до полку «Азов», коли і стало відомо про його підозріле минуле.

«На передовій ви не були» 

Колишні співлслужбовці підтверджують знайомство із Лютинським у перші дні повномасштабного вторгнення армії РФ.

Хлопець прийшов у військомат у Запоріжжі, був мобілізований і зарахований до військової частини. 

Свідок Коваленко очолював військовий дивізіон у Запоріжжі, а Лютинський став командиром відділення взводу управління дивізіону. Спочатку солдат нібито нормально виконував задачі, а потім його помітили на вживанні спиртного. 

У перших числах березня у  товаришів по зброї Лютинський вкрав боєприпаси. Нібито діяв не один, але його спільника свідок Коваленко назвати не зміг. Військовий пояснює, що про крадіжку нікуди не заявляли, розслідування не проводили, бо не мали часу цим займатись, тим паче, що боєприпаси вдалося повернути. Та після інциденту Лютинського вже тримали на відстані. Ще якось через дивну поведінку його запідозрили у вживанні наркотиків. Одразу направили солдата на медичне обстеження, але воно сп’яніння не показало.

У вересні 2022-го Лютинський самовільно покинув військову частину. Як згодом з’ясувалося, він попрямував до столиці, щоб перевестися у полк «Азов». Про такі амбіції Лютинського Коваленко чув, а от про те, що в минулому той брав участь у «ДНР, начебто дізнався тільки від працівників СБУ.

На уточнюючі запитання судді Коваленко повідомляє, що його дивізіон брав участь у бойових діях, але Лютинський — ні, тому що перебував у підрозділі забезпечення, що постійно знаходився при штабі. 

Спочатку військова частина, в якій служив Лютинський, розміщувалась у Запорізькій області, а потім на Дніпропетровщині і восени, коли Лютинського заарештували, передислокувалась на херсонський напрямок. 

Тепер Лютинський розповідає, що брав участь у звільненні Високопілля на Херсонщині 4 вересня 2022. Та через два дні його затримали у Києві після співбесіди у полк «Азов».

Лютинський намагався будь-що підкреслити свою активну роль у бойових діях на боці ЗСУ, щоб це стало пом’якшуючою обставиною при ухваленні вироку. Але свідки заперечували його посильну участь і, навпаки, критикували.

— Я участвовал в боевых действиях против России? — запитував обвинувачений.

— Ні. Ви знаходились у пункті постійної дислокації дивізіону.

— Где я находился на передовой какое-то время?

— На передовій ви не були. Ви були зі мною на командно-спостережному пункті батальйону, де я коригував вогонь нашого дивізіону. 

— А когда в командировку отправляли. Куда отправляли? КСП… Командно-спостережний пункт. Там передовая непосредственно. 

— Ви були тільки зі мною… Чотири дні ми там були. 

— Хорошо. Позже.

— Ви не брали участі у бойових діях. Ви знаходились на командно-спостережному пункті перед телевізором. 

— А Водяное?.. Как же так?!

Обвинувачений наполегливо перепитував, чи ходив він у наряди із засобами зв’язку. Коваленко підтвердив: «Пару раз такое было. Потом мы его убрали со штаба… У нас не хватало людей и он пару раз заступал. Было такое… От штаба ми его устранили сразу. Пытались что он хоть какую-то пользу приносил. Он говорил, что он неплохой сварщик. Он варил машины. Но постоянно надо было за ним ходить, ганять, чтоб он что-то делал… Хотя обьем работы для сварки всегда большой».

Він явно гордився тим, що служив у «Республіканській гвардії»

Коваль — діловод військової частини, в якого Лютинський «спалився» на співбесіді. Свідок розповідає, що обвинувачений прийшов до рекрутингового центру їх бригади в Києві. Є правило, що люди, які проживали на окупованих територіях чи відвідували Російську федерацію після 2014 року, мають проходити спеціальну співбесіду. Рекрутер підійшов до Коваля і повідомив про хлопця, який проживав під окупацією дуже тривалий час. Коваль покликав Лютинського до себе. Під час розмови кандидат розповів, що служив у військових формуваннях «ДНР» і видав телефон, в якому було фото з бойовиками.

— Коли ми торкнулись питань військової служби, то він спочатку не хотів казати, а потім сказав, що так, був у частині «ДНР», але не хотів уточнять в якій. Усі ці деталі намагався упускать. Щоб ці деталі були розкриті, ми взяли телефон з його дозволу, щоб зрозуміти, яка це була служба. У переписці з матір’ю знаходились ці документи… Це все отримувалось шляхом спеціальної співбесіди, а не вільної розповіді з розкаяннями… Від даного кандидата вільної розповіді не було. Ми дізналися про це, задаючи питання. Ставили багато уточнюючих питань. Якби він не відповідав, то не отримав би шанс потрапити в наш підрозділ… Він мотивував: «Я хочу служити в елітному підрозділі», бо він уже служив в одному наче елітному підрозділі з того боку.

Жодних якихось розкаянь у тому, що він служив в окупаційних силах не було. Людина тричі свідомо обрала бік ворога —служив в «ДНР», потім пішов працювати на Старобешевську ТЕЦ, знову-таки не повернувся в Україну, потім виїхав працювати в Росію. Тричі свідомо обирав місце на боці ворога… Він явно гордився тим, що служив у «Республіканській гвардії». Зараховував це до важливих життєвих подій. Мотивація уходу із терористичних збройних формувань не те, що він усвідомив, що це злочин проти України, а те, що там погано платили. Якби там платили добре, він служив би далі і зараз діяв би проти ЗСУ.

Коваль уточнює, що Лютинський сам нічого на телефоні не показував, а просто віддав телефон, на якому фото свідок уже виявив сам. 

— Ми йому повідомили, якщо він хоче потрапити в наш підрозділ, він повинен показати свій телефон, — пояснив Коваль.

Прокурор двічі запитував Коваля, чи не подавав Лютинський заяву про бажання пройти програму «Повернись живим» (правильна назва — «Повернись додому»). Свідок категорично відповів, що нічого подібного не було. 

— Він казав, що пройшов спецпідготовку в лавах «Республіканської гвардії «ДНР», що їх тренували з армією Російської федерації, що володіє багатьма навиками.

— Чи повідомляв він, що є агентом СБУ? — запитував прокурор.

— Він повідомляв, що спілкувався з СБУ, жодних документів, які б це стверджували він не надав. Відповідно, міг сказати нам, що він десантник космічних військ… Казав, що він спілкувався, що є агентом, що знаходиться на особливому обліку.

Лютинський просить підтвердити, що на цій співбесіді він казав, що не брав участь у боях проти ЗСУ. Коваль не заперечує, але каже, що це була усна заява, нічим не підкріплена. І водночас тривалість такої служби і підрозділ, на його думку, свідчили про протилежне.

Повідомляв, що стріляв по ЗСУ

Наступний свідок Іщенко, також колишній співслужбовець обвинуваченого. Він каже, що Лютинський не приховував, що служив у «ДНР», а коли йому не вірили, то показував на телефоні  фото, зокрема, військового квитка «ДНР». 

Іщенко також наполягає, що Лютинський відкрито казав, що воював проти ЗСУ. 

— Был на той стороне. Получается, я против тебя воевал, — намагається він цитувати те, що йому нібито говорив Лютинський.

— То есть я стрелял в сторону ВСУ?

— Ты ж рассказывал, что ты в 2015 году был на той стороне, был на крокодиле. И я там тоже был. «Получается я по тебе стрелял»… по мне. Крокодил — так в Донецке называют террикон…

— Чи говорив Лютинський, що він безпосередньо стріляв? Був на бойовому завданні? — запитав адвокат Іван Бернацький. 

— Нет, полностью ничего не рассказывал.

— А яким чином ви зробили висновок, що він стріляв в ту сторону?

— Я был и как раз он в той стороне был. Знает те места.

— Отже, ви робите припущення, що він брав участь у бойовому завданні щодо ЗСУ.

— Да.

Обвинувачений висловив побажання почути більше подробиць про події 2015 року.

— Чи говорив вам Лютинський, при яких обставинах, він, перебуваючи на службі «ДНР», виконував відповідні бойові завдання? — сформулював запитання суддя.

— Говорив, що стріляв в нашу сторону.

Суддя Віталій Циктіч поцікавився, чи, дізнавшись від Лютинського про його участь у незаконних збройних формуваннях, свідок протягом семи місяців комусь про це повідомив.

— Всі знали. Він всім розказував. Не могли понять, чого ним ніхто не занімається. 

— От безпосередньо ви доповіли своєму начальнику, командиру? 

— Він всім солдатам розказував. Може, командир і знав об етом. Його даже мєстні називали: «ДНРовець, ДНРовець».

Свідок Штенков також служив із Лютинським. Він пригадує, що обвинувачений і йому показував на телефоні фото військового квитка «ДНР». 

— Розповідав, що був там. Займався чи в охороні, чи що.

— Повідомляв, що стріляв по Збройних силах України?

— Не чув. 

Цей свідок також не підтверджує участь обвинуваченого у бойових діях.

— Я принимал участие в боевых действиях за ВСУ?

— В боевых действиях нет. 

— На КСП.

— Это не боевые действия.

— Как?! Если я вижу военную разведку, аероразведка летает, я передаю координаты и даю дежурному артиллеристу команду огонь! — не приховував обурення Лютинський.

«Він не хотів паспорта російського» 

Єдиним свідком захисту була тітка Лютинського — сестра його батька. Жінка проживає в Запоріжжі. У 2021-му Владислав переїхав на підконтрольну українській владі територію і перший час поселився у неї. До цього останні 10 років свідок свого племінника не бачила і не спілкувалась із ним.

— Це було 19 червня. Я запам’ятала, бо це день його народження. Йому виповнювалось 25 років і він мав отримати паспорт… Він не хотів паспорта російського і приїхав на територію України. З його слів, я зрозуміла, що він не хоче залишатися в «ДНР». 

Після переїзду, зі слів тітки, Владислав одразу знайшов собі роботу зварювальника. Завжди вертався додому в нормальному стані, спиртним не зловживав. Щоправда, жив у неї тільки 2,5 місяці, бо потім у неї стала жити її мама, яка також переїхала з окупованої території. 

24 лютого племінник мобілізувався, бо, як наголошує жінка, вважав, що має бути захисником своєї держави, має воювати за Україну. Про службу в українській армії він тітці багато не розповідав. Вона тільки пригадує, що Владиславу хотілося більше активності і бути на передовій.

— Я говорил, что я принимал участие в боевых действиях за ЗСУ, хвастался, показывал фотографии в направлении Выскополья Херсонской области? — запитав Лютинський у тітки.

— Ні. 

— Фотографии прилетов?

— Ні в коєм разі. Не було такого. Ти мені показував тільки, як у лісі ви були в перші дні. Після приїзду на місце вашого перебування. Ти мені прислав фотографію вашої спільноти з волонтерами. 

— Я говорил, что я видел вот так вот Зеленского?

— Мені ні, — відповідає тітка, посміхаючись. 

— Бабушка была, — тихо наче сам до себе промовляє Лютинський. 

— Я говорил, что участвовал в особождении Высокополья, в артилерийской?..

— Ні, мабуть, з бабусею ти розмовляв.

Родичка підтверджує, що влітку 2021-го подавала заяву про зникнення Лютинського. Це сталося, бо він пішов на роботу і не повернувся. Коли племінник об’явився, то розповідав їй, що його забирали люди СБУ: «Хотіли, щоб він співробітничав з ними і він не відмовився».

— Ти казав, що був тільки у тренувальному таборі, що ви займаєтесь фізичною підготовкою. Мамі моїй казав, бабусі. Від неї знаю, що ти це зробив не по своїй волі, а під якимось примусом… — розповідала тітка, дивляючись на племінника в судовому засіданні. — Формулювання «збройні формування» я не чула. Але що його туди затягли. 

— А як ви для себе зрозуміли? Де він проходив навчання? — уточнив суддя.

— Що це було в «ДНР».

— Це якийсь піонерський загін чи військове формування?

— Звичайно, військове формування. Просто я не формулювала для себе такого виразу. 

Наприкінці засідання Лютинський сказав, що хоче повторно дати свідчення. Бо минулого разу в нього начебто був змінений псхихофізичний стан. Тепер він хоче більш широко розповісти про «ДНР». 

---

Ірина Салій, «Судовий репортер»

P.S. 20.06.2023 Лютинського засуджено до 8 років увʼязнення з конфіскацією майна