Представникам ЗМІ, державній судовій владі, людству

Письмові показання, що стосуються злочинів армії Росії в місті Буча Київської області (записані власноруч, у вільній формі).

Я, громадянин України, Тарасович Олексій Юрійович, 1969 р.н. знаходився разом з батьками (1941 та 1942 р.н.) за адресою: м. Буча, вулиця Водопровідна 34 А, кв. 5, у період із 24 лютого 2022 р. по теперішній час. Починаючи з цієї дати вів щоденник із фіксацією часу, побачених подій, своїх особистих психічних переживань, по можливості робив фото та відео фіксацію на телефон.

У конкретному тексті показання стосуються вбивства мирного мешканця, мого сусіда (кв. 4) Недашковського Василя Івановича 23.10.74 р.н. Четвер 17.03. (22 день війни).

Військові армії Росії перебували на вулиці Водопровідній з 5 березня 12:48. Я впізнав їх по білих пов’язках і на касках були стрічки, які називають георгіївськими, техніка помічена буквою V білою фарбою. Техніка з’явилася у дворі нашого житлового масиву 7 березня об 11.07.

17.03 армія Росії укріпилася у дворі нашого житлового масиву. Двір «колодязем», багатоповерхові будівлі. О п’ятій годині сім хвилин грюкнули вхідні двері нашого під’їзду.

Я і сусідка Тетяна (дружина Васі) стояли на сходовому майданчику і з хвилюванням чекали Василя, бо почалася комендантська година, а його не було. Буквально за кілька секунд стук прикладами в залізні двері. Я почув, як Василь сказав: «Зараз, зараз, я відкрию». Вже з-за дверей своєї квартири чув голоси на першому поверсі, там було не менше трьох людей, вони були збуджені, зривалися на крик. Я почув як упало щось велике. За кілька хвилин у наші двері постукали. Я відповів: «Зараз комендантська година, ми не відкриємо».

Мене попередили, що зламають двері. Я відкрив. Стояли солдати, два молоді хлопці, вони не виявляли агресії. Попросили дозволу увійти, оглянули квартиру, наказали намотати на плече бинт або щось біле. З першого поверху бігцем піднявся третій, він був збуджений і агресивний, на вигляд йому було близько п’ятдесяти років. Він змусив мене вийти з помешкання погрожував автоматом. Один із молодих солдатів заперечив, мовляв, не треба. Це не допомогло.

Я вийшов на майданчик першого поверху, побачив Василя, що лежить у крові без ознак життя обличчям вниз. Психопат наказав нести Васю надвір. Я відповів, що один не підніму. Тоді військовий пересмикнув затвор автомата і крикнув: «Тоді я двох покладу» і направив зброю на мене. Я спробував підняти лежачого, побачив на підлозі вибиті зуби, обличчя було розбите в рвану рану.

Вася був живий. «Восенька допомагай мені, я сам не зможу». Він підвівся, якось ми зробили п’ять-шість кроків і дійшли до лавки. Василь намагався щось вимовити, але це тільки розлютило військового. Я просив: «Якщо в Бога віруєте, не вбивайте його — він добра людина, мій сусід я його знаю». Військовий відповів: «Я вірую в Бога, ми його не вб’ємо» і наказав покликати Васину дружину.

Сподіваючись, що все закінчилося і нам віддадуть побитого я піднявся на майданчик другого поверху, там, як і раніше, було двоє солдатів, вже вони сказали мені зайти до своєї квартири. Пройшло близько двох годин і крізь двері стало чутно як піднімаються люди, їх було п’ятеро, я бачив у дверне вічко світло ліхтариків, вони увійшли в квартиру №4 і з ними був Вася. У квартирі пробули близько півгодини. Я почув як військовий сказав: «Все, гайда». Васин голос: «Візьміть це ще». Йому відповіли: «Все, що треба ми вже взяли». Здавалося, що все скінчилося. Але солдати скоро повернулися і пішли разом із Василем, Тетяною, яка вела на повідку кімнатного песика.

Тетяна повернулася з полону 18.03, Васю знайшли вбитим, про що мені стало відомо 1 квітня. Я побачив тіло коли ми переносили його для тимчасового поховання у саду будинку 34А. Поруч із тілом Василя лежав ще один убитий нам невідомий хлопець.

Тіло Василя було варварськи понівечене, обличчя не було, кисті рук роздроблені, в області пояса страшні гематоми, ребра неприродно вивернуті. Кульових чи різаних ран не спостерігалося. Впізнати його можна було лише….

Тіло Василя Івановича Недашковського (23.10.74) було тимчасово поховано у палісаднику будинку 34А вулиця Водопровідна, місто Буча, 1 квітня 2022 в 14:30. Були присутні дружина покійного, близькі друзі, мешканці масиву, які добре його знали.

Василь Іванович був суто мирним мешканцем. Беззлобним, працьовитим, він усім серцем любив свою рідну землю, негайно, разом зі своїм сином відгукнувся, коли виникла потреба у спорудженні укріплень для ЗСУ на лінії захисту міста Ірпінь. Він принципово відмовлявся носити на плечі білу позначку. Забезпечував безпорадних людей похилого віку, які залишилися, водою, окропом і гарячою їжею.
Прийняв смерть мученика.

Записано 04.04.2022
Тарасевич Олексій Юрійович

Джерело — Фб-сторінка Ігоря Луценка

21

0

20

20