Головне управління нацполіції повідомило підозру в порушенні законів і звичаїв війни начальника слідчого ізолятора № 3 міста Кізел Пермського краю РФ Вячеславу Перевозкіну.
Підозра опублікована на сайті Офісу генпрокурора.
За матеріалами справи, Перевозкін був виконувачем обовʼязків начальника СІЗО із 22 серпня по 6 листопада 2024 року, а після того і по теперішній час є начальником установи.
Звільнені з полону військові розповіли, що працівники СІЗО систематично застосовували до них фізичне та психологічне насильство.
Під час «прийомки» полонених чекало кількагодинне побиття. Їх тримали в холодних камерах, без теплого одягу, гарячої води, обмежували в їжі та доступі до ліків. Арештантам забороняли сидіти і лежати до відбою, тобто потрібно було перебувати по 16 годин у стоячому положенні, з 6 по 22 годину.
Камери перебували під постійним відеонаглядом. Якщо хтось із утримуваних розмовляв або рухався без дозволу, його примушували до фізичних вправ — наприклад 500 присідань або 100 відтискань, а потім також били.
У тексті підозри йдеться про пʼять епізодів знущань над заручниками. Двох із них бойовики «ДНР» затримали на блокпосту біля Марʼїнки ще в 2017 році, вони утримувалися у різних місцях несвободи і були обміняні тільки в серпні 2025-го.
Двоє осіб в умовах Кізельського СІЗО загинули — мер міста Дніпрорудного Запорізької області Євгеній Матвєєв і журналістка Вікторія Рощина.
5 вересня 2024-го співробітники установи чотири години били доставлених полонених, серед яких Матвєєв. Не отримавши медичної допомоги, Матвєєв через два дні помер у СІЗО. У полоні він був із березня 2022 року — його затримали росіяни під час вторгнення у Запорізьку область. Раніше Матвєєва утримували на окупованій території, а також у СІЗО російського міста Таганрога.
8 вересня 2024-го з Таганрога в Кізел етапували українську журналістку Вікторію Рощину. Військові РФ затримали її ще в серпні 2023-го в Мелітополі, куди вона приїхала для підготовки журналістського розслідування про реальне життя людей окупації і російські «катівні».
Рощина неодноразово вимагала в адміністрації СІЗО пояснень причин її затримання, а також покращення умов тримання: надання гарячого чаю, теплого одягу, гігієнічних засобів та медичної допомоги.
За вказівками Перевозкіна працівники СІЗО застосували до журналістки психологічний та фізичний тиск, у тому числі побиття руками і ногами, гумовими кийками, примушували до виконання фізичних вправ та помістили в камеру з нелюдськими й антисанітарними умовами.
За Рощиною велося постійне спостереження, їй забороняли розмовляти з іншими заручниками і за порушення правил карали.
12 вересня 2024-го під час ранкової перевірки навстановлений працівника СІЗО за дорученням Перевозкіна побив Рощину і ще двох цивільних, які перебували разом з нею у камері.
У результаті журналістка була вкрай виснажена, не могла самостійно пересуватися і неодноразово втрачала свідомість. 19 вересня 2024-го в СІЗО склали документи про смерть Рощиної.
Після загибелі двох арештантів в Кізельському СІЗО з кінця вересня і по листопад 2024 року проводилися перевірки.
Однак Перевозкін зумів приховати порушення. Він змусив військовополонених та цивільних заручників дати неправдиві пояснення, що їхні тілесні ушкодження були отримані під час конвоювання до установи, падіння з власної необережності, а не внаслідок побиття співробітниками слідчого ізолятора.
Раніше підозру заочно також повідомили колишньому керівнику слідчого ізолятора №2 міста Таганрог Ростовської області РФ Алєксандру Штоді. У цій установі Рощину утримували перед етапуванням до Кізела.
Про смерть Рощиної російська сторона інформуваа її батька в жовтні 2024-го. Повідомляли, що це сталося нібито в процесі етапування журналістки з Таганрога до Москви, коли її готували до обміну.
У квітні 2025 року тіло Рощиної повернули на підконтрольну Україні територію. Через стан тіла слідчі не могли назвати причину смерті, але зазначили про численні ознаки катувань. Її особу згодом підтвердила ДНК-експертиза.
15
0
20
20
