Дніпровський апеляційний суд визнав колишніх праввоохоронців винуватими в одержанні неправомірної вигоди.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 10 липня.
Йдеться про ексначальника і ексслідчого Верхньодніпровського відділення поліції Дніпродзержинського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
У 2016 році, за версією обвинувачення, вони вимагали 7 тисяч гривень у водія, який збив нетверезого велосипедиста. У подальшому слідчий у кабінеті начальника, нібито, одержав для себе 5000 гривень і був викритий.
Апеляційний суд визнав обох винними.
Колишнього слідчого за вимагання і одержання хабара (ч.3 ст. 368 ККУ) засудили до 5 років реального увʼязнення із конфіскацією майна і забороною на 3 роки обіймати посади в правоохоронних органах.
Ексначальнику відділення поліції призначили аналогічне покарання, але звільнили від відбуття у звʼязку із закінченням строку давності. Відмінність була в тому, що його звинувачували у впливі на підлеглого слідчого (ч.2 ст.369-2 ККУ). Такий злочин вважається нетяжким і особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею такого кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років.
Апеляція скасувала вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, яким у березні 2023-го обвинувачених виправдали через процесуальні порушення при збирання доказів.
Зокрема, всі результати негласних слідчих розшукових дій місцевий перша інстанція визнала недопустимими доказами. Підставами було те, що документи, на підставі яких проводилися НСРД, начебто, несвоєчасно розсекретили. Також суд вважав, що досудове розслідування було розпочато за ч.3 ст.368 ККУ без достатніх підстав і з завищенням кваліфікації, щоб отримати дозвіл на проведення НСРД.
Апеляційний суд не погодився із такими висновками суду. НСРД проводилися на підставі ухвал слідчого судді, який визнав доводи слідчого обґрунтованими і дав дозвіл на втручання в приватне спілкування особи. Апеляційний суд враховує також позицію Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 607/15414/17, згідно з якою перекваліфікація дій з тяжкого злочину на злочин невеликої тяжкості не свідчить про незаконність проведення НСРД. У даній справі з огляду на специфіку злочину тільки НСРД могли допомогти встановити дійсні наміри підозрюваного і в інший спосіб здобути докази було неможливо.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні було завершено 24 червня 2016 року та під час надання доступу до документів стороні захисту відкрито протоколи щодо проведення негласних слідчих дій, які прокурор мав намір використати в суді як доказ. При цьому на той час не існувало тлумачень та рекомендацій судів щодо необхідності зняття грифу секретності з документів, на підставі яких ці докази отримувались.
Верховний Суд у постанові від 8 липня 2020 року пояснив, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння. Такі процесуальні документи повинні бути досліджені судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
Доступ до документів, на підставі яких проводились НСРД, прокурор надав стороні захисту в судовому засіданні у суді першої інстанції 14 квітня 2018 року. При цьому судове слідство було завершено 8 вересня 2022 року. Тобто сторона захисту мала можливість ознайомитись із цими документами та підготувати свої аргументи щодо допустимості доказів.
Необгрунтованими визнані і посилання суду першої інстанції на те, що рапорт слідчого поліції є лише формою повідомлення працівника правоохоронного органу свого керівництва про певні обставини і не може підміняти собою заяву про вчинення злочину, а тому досудове розслідування, нібито, розпочато без достатніх на те підстав.
Апеляційний суд пояснив, що кримінальний процесуальний закон не містить обмежень щодо внесення відомостей до ЄРДР за рапортом співробітника поліції, оскільки рапорт є офіційним документом та містить у собі необхідні реквізити та дані щодо певних подій та фактів.
Це також узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2021 року про те, що відомості до ЄРДР може бути внесено за рапортом працівника поліції.
Безпідставними є і посилання суду на те, що основні докази сторони обвинувачення збирались не слідчим, а оперативними працівниками, які не мали належних повноважень на проведення цих слідчих дій, оскільки матеріали кримінального провадження не містять письмових доручень слідчого та прокурора на проведення НС(Р)Д та фіксацію їх результатів оперативним працівникам.
У матеріалах справи є доручення прокурора, якими оперативних співробітників ГУНП в Дніпропетровській області уповноважено на проведення контролю за вчиненням злочину з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів, а також ідентифікованих купюр та втручання у їх приватне спілкування, але конкретних осіб, які будуть проводити ці слідчі дії, не визначено.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 6 грудня 2021 року у справі № 663/820/15-к вказала, що законодавець виходив з того, що саме негласні слідчі (розшукові) дії за ухвалою слідчого судді можуть проводитися оперативними підрозділами. Більше того, в силу потреби захистити відомості про факт проведення НСРД, у клопотанні слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді не зазначається уповноважений оперативний підрозділ, який має виконувати негласну слідчу (розшукову) дію.
У матеріалах справи не було ухвали на обшук в кабінеті начальника поліції, тому зібрані там докази суд першої інстанції також вважав недопустимими.
Але зʼясувалося, що було отримано дозвіл на обшук всього приміщення за місцем роботи підозрюваного — без зазначення конкретних кімнат чи кабінетів. Як слідує із матеріалів провадження та пояснень обвинувачених, кабінети в приміщенні відділку поліції не мали табличок чи будь-яких інших ідентифікуючих ознак щодо використання службового кабінету тим чи іншим співробітником поліції.
Суд першої інстанції також послався на те, що процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснено неуповноваженою особою, оскільки у матеріалах справи немає постанови про призначення конкретного прокурора процесуальним керівником у даному кримінальному провадженні.
Під час апеляційного перегляду, прокурор надав завірені копії постанови про призначення групи прокурорів у кримінальних провадженнях і постанови про зміну групи прокурорів.
Як слідує із матеріалів провадження, два кримінальні провадження було обʼєднано в одне. Верховний суд у постанові від 10 листопада 2022 року вказав, що якщо прокурор уповноважений на здійснення процесуального керівництва досудового розслідування в рамках обох кримінальних проваджень, то після їх обʼєднання в одне провадження немає необхідності виносити нові постанови про призначення слідчого та прокурора.
Суд першої інстанції, маючи сумніви у достовірності доказів, міг витребувати в прокурора постанови про визначення групи прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Але не зробив цього і прийшов до передчасного висновку про те, що процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснено неуповноваженою особою.
22
0
20
20
