Броварський міськрайонний суд Київської області начальника клініки психіатрії військового госпіталю і командира роти випавравдали у справі про одержання неправомірної вигоди.
Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на вирок від 14 червня.
Навесні 2014 року військовий через тяжкі сімейні обставини самовільно покинув місце служби. Через три роки в нього виникла потреба оформити закордонний паспорт для виїзду за кордон і був необхідний військовий квиток, який зберігався за місцем служби.
Чоловік зі своїм знайомим прийшов до військової частини і спілкувався із заступником начальника мобільного вузла звʼязку, командиром роти. Останній нібито повідомив чоловікові, що той є дезертиром і йому загрожує кримінальна відповідальність. Водночас запропонував уникнути неприємностей і за хабар організувати проходження військово-медичної комісії і отримати медичний висновок про непридатність до військової служби за станом здоровʼя.
Після цього посадовець військової частини начебто вступив у змову з невстановленою особою, відносно якої матеріали виділено в окреме провадження. У свою чергу, ця невстановлена особа нібито сконтактувала із начальником клініки психіатрії «Головного військового клінічного госпіталю» — головним психіатром Міністерства оборони. І так усі троє вступили в змову.
У подальшому психіатр начебто зустрівся із другом втікача з військової служби і повідомив, що медичний висновок коштуватиме 2000 доларів. Через три дні його затримади за підозрою в одержанні 51 тисячі гривень.
Посадовець військової частини отримав 10 тисяч гривень і звинувачувався у пособництві в одержанні хабара психіатром.
У судовому засіданні обидва вину не визнали, відмовилися свідчити і просили їх виправдати.
Вважалося, що вони діяли за попередньою змовою групою осіб. При цьому в обвинувальному акті чітко зазначалося, що чоловіки навіть особисто не знайомі між собою. Під час судового розгляду не доведено факту спілкування між ними, в тому числі, щодо деталей скоєння злочину. А будь-які інші віртуальні особи (посередники) у рамках виділеного кримінального провадження за шість років так і не були встановлені.
Колишній військовий пояснив суду, що його дружина звернулась за допомогою до їхнього спільного знайомого із проханням допомогти уникнути військової служби. Про деталі домовленостей він не знав. Про звернення товариша до правоохоронних органів із заявою про злочин також. У нього хабара ніхто не вимагав. Але в день відвідування військового шпиталю товариш попросив його підʼїхати в прокуратуру, де він підписав велику кількість документів. Допускає, що його використали, якби знав про такий сценарій розвитку подій — не погодився би брати в цьому участь.
Заявник пояснив, що дружина товариша попросила допомоги, бо майор вимагає у них гроші. Заяву про злочин написав від свого імені на прохання друга та його дружини. На запитання, чому написав заяву, якщо жодні його права та інтереси не порушені, відповісти не зміг. Потім свідок змінив свої показання і сказав, що заяву про злочин писав друг, а він тільки був при цьому присутній. Однак на заяві про вчинення кримінального правопорушення міститься саме його підпис. Крім того, заява надрукована, а не написана від руки, як він говорив.
Дружина колишнього військового відмовилася давати показання у суді і під час досудового розслідування також не допитувалася.
Захисники стверджували, що прослідковується провокація з боку правоохоронних органів та особи, залученої до проведення НСРД, порушено правила підслідності і обшуку, під час якого порушено право на захист. Тому просили визнати всі докази обвинувачення не допустимими.
У підсумку суд визнав доводи адвокатів слушними.
Оскільки обвинувачені на момент скоєння інкримінованих їм злочинів були військовослужбовцями Збройних Сил України, то досудове розслідування мали проводити слідчі Національної поліції України під процесуальним керівництвом Військової прокуратури.
Натомість справу розслідували органи прокуратури міста Києва. Негласні слідчі (розшукові) розшукові дії проводились оперативними співробітниками ГУ СБУ в місті Києві та Київській області. Але в матеріалах справи відсутні будь-які доручення прокурора оперативним підрозділам СБУ на проведення НСРД, а також рішення прокурора про залучення до проведення НСРД свідка.
Докази, зібрані прокуратурою міста Києва і СБУ, визнані недопустимими.
Крім того, суд вважає, що оперативні співробітники ГУ СБУ в місті Києві та Київській області під час НСРД активно провокували скоєння злочину.
На першу зустріч із обвинуваченим заявник вже пішов із технічними засобами аудіо-відеоконтролю, які йому дали в СБУ. Ініціатива в спілкуванні виходила виключно від заявника, саме він систематично та навʼязливо цікавився можливістю вирішення питання, способом вирішення та платою за це. Натомість обвинувачений не розумів про що мова, чому свідок до нього звертається.
У жовтні 2017 року чоловіка, який самовільно покинув військову частину, визнали винуватим і покарали умовно. Це свідчить про те, що дії його товариша шодо так званої «допомоги» в уникненні проходження військової служби закінчились одразу після затримання обвинувачених.
Також суд визнав порушення права на захист, оскільки адвоката не допустили до підзахисного під час проведення обшуку у його робочому кабінеті. Відтак докази, отримані під час обшуку кабінету, є недопустимими.
Відповідно до показань понятих, обшук чомусь проводили співробітники СБУ а не слідчий прокуратури. Під час обшуку співробітники СБУ перебували в кабінеті, а також у кімнаті відпочинку, де пили чай та дивилися телевізор, однак жодний із них не зазначені в протоколі як учасники обшуку.
Один зі понятих розповів, що саме працівник СБУ відкрив шухляду, дістав гроші та поклав їх на стіл. У протоколі обшуку це не відображено.
Ухвалою слідчого судді дозвіл на обшук давався слідчим і прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні. Однак реально обшук провели за участю оперативників СБУ, які не відносяться до учасників кримінального провадження, а тому не могли бути запрошені слідчим для проведення обшуку.
У матеріалах справи відсутній відеозапис затримання та обшуку кабінету. Хоча поняті і свідки в судовому засіданні розповідали, що працівникии СБУ знімали це на камеру.
Зрештою, навіть кваліфікацію дій за ч. 3 ст. 368 КК суд визнав помилковою.
На адвокатський запит було отримано відповідь, що начальник клініки психіатрії військового госпіталю не відносився до категорії службових осіб, які займають відповідальне становище.
Крім того, медичний висновок щодо визнання військовослужбовця непридатним до військової служби в мирний час і обмежено придатним у воєнний час виноситься колегіально на засіданні військово-лікарської комісії.
Згідно з практикою Верховного Суду, якщо службова особа отримала неправомірну вигоду за прийняття рішення або вчинення дій, які відносяться до виключної компетенції колегіального органу, то дії такої особи не підлягають кваліфікації за ст. 368 КК.
22
0
20
20
