Працівники Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генпрокурора повідомили про підозру судді Господарського суду Києва та колишньому вищому керівництву держави.
Про це повідомляє пресслужба ДБР.
Підозру оголосили судді Господарського суду Києва Анатолію Івченку, який у 2012 році задовольнив позов Міністерства оборони Російської Федерації до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України в частині стягнення 3, 1 мільярда гривень.
Раніше, 2011 році до керівництва України звернувся міністр оборони РФ з листом про сприяння в погашенні заборгованості одного з суб’єктів господарювання на суму 405,5 млн. доларів США за поставлений природній газ ще у 1996-1997 роках. Це був борг за контрактами підприємства
«Єдині енергетичні системи», яким керувала Юлія Тимошенко.
Як стверджують у ДБР, держава не мала жодного відношення до боргу комерційного підприємства і не могла нести за нього відповідальність. Проте колишнє керівництво країни у 2011 році почало наголошувати у ЗМІ, що Україна має погасити вказану суму міністерству оборони РФ.
Стягнення цього боргу, начебто, було частиною плану влади РФ, відповідно до якого обороноздатність та збройні сили Росії будуть фінансуватися за рахунок державного бюджету України під приводом виконання рішення Господарського суду Києва про погашення неіснуючого боргу. Для цього країна-агресор залучила до підривної діяльності проти України тодішніх президента, прем’єр-міністра України та суддю Господарського суду Києва, а також керівників різних ланок судової системи.
Росіяни розраховували на те, що ще в 2004 році на той час прем’єр-міністр, а у подальшому президент України, обіцяв їм сприяти у виконанні цих судових рішень. Проте, через відсутність договірних правовідносин між позивачем та відповідачем суддя мав відмовити у відкритті провадження у справі.
Ще в грудні 1995 року російський Газпром та корпорація «ЄЕСУ», якою керувала Юлія Тимошенко, домовилися про постачання російського газу для українських споживачів протягом 1996 року. За газ ЄЕСУ розраховувалася з Міноборони РФ товарами. Ці поставки були невиконані, хоча, нібито, підкріплювалися “гарантіями” уряду, який тоді очолював соратник Тимошенко Павло Лазаренко.
Міністерство оборони РФ до позову не приєднало жодного доказу на підтвердження того, чому Україна має сплачувати цей борг. Однак суддя господарського суду виніс незаконну ухвалу та переклав на відповідача обов’язок збирання і надання доказів у справі.
Кабмін надав копії листування між керівниками урядів України та РФ 1996 року. Вони датовані ще до укладення «ЄЕСУ» угоди, по якій виник борг, тому ці листи не могли бути доказами як існування боргу, так і перекладання його на Україну. До того ж, оригіналів цих листів ніколи не існувало, проте цей факт суд проігнорував.
Незважаючи на сплив строків позовної давності та відсутність гарантій держави за боргами підприємства, а також за відсутності доказів самого факту існування в 2012 році боргу підприємства за контрактами 1996-1997 років, суддя задовольнив позов міністерства оборони РФ та постановив стягнути з будь-якого рахунку Державного бюджету України на користь РФ понад 3,1 млрд. грн.
На виконання цього рішення суду на користь РФ з України було стягнуто частину коштів. Після початку агресії РФ та зміни керівництва держави, інший суддя Господарського суду у 2014 році скасував це незаконне рішення, однак повернути безпідставно стягнуті в інтересах Росії гроші так і не вдалося. За даними слідства, сплачені кошти витрачені на фінансування військової агресії проти України.
22
0
20
20
