Вища рада правосуддя 12 грудня звільнила суддю Донецького окружного адміністративного суду Людмилу Арестову за порушення Конституції і законів України та Кодексу суддівської етики.
Публічно про Арестову стало відомо у липні 2023 року, коли вийшло розслідування журналіста програми «Схеми. Корупція в деталях» Георгія Шабаєва під назвою «Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: «Схеми» виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ». Журналіст посилався на витяг із автоматизованої системи «Роспаспорт» про те, що Арестова є громадянкою Російської федерації.
Із витягу вбачалося, що суддя стала громадянкою РФ 5 квітня 2014 року, а російський паспорт видали їй 10 квітня 2014 року. Підставою для набуття російського громадянства стало «прийняття» Криму до складу Російської федерації.
Із витоку даних лабораторії «Гемотест» журналісти програми «Схеми» дізналися, що в цьому закладі Арестова, начебто, проходила тест на ковід, використовуючи паспорт громадянки РФ.
Відповідно до листа Державної прикордонної служби України, востаннє Арестова була в окупованому Криму з 27 грудня 2021 року до 26 січня 2022-го.
Як пояснювала згодом Арестова, у Криму проживали її батьки, які є громадянами РФ. Вона сама мала російське громадянство до 1 жовтня 1999-го, коли офіційно вийшла з нього.
На початку 2000-х вона працювала в прокуратурі Гагарінского району Севастополя. Із 2008-го до 13 листопада 2013 року — в Окружному адміністративному суді міста Севастополя, остання її посада — заступник керівника апарату суду. Її майбутній чоловік Сергій Васильєв був помічником заступника голова цього суду. Офіційно вони зареєстрували шлюб у 2016 році.
У 2013-му указом президента України Арестову призначили суддею Донецького окружного адміністративного суду. Присягу суддів вона склала тільки 15 грудня 2016 року, під час відпустки по догляду за дитиною.
Арестова підтвердила, що після анексії і до 2017-го разом із дітьми та чоловіком мешкала в місті Севастополі. Пояснила, що була у відпустці по догляду за дітьми і не могла визначитися, що робити далі. Під час кваліфікаційного оцінювання у 2016-му, начебто, поклалася на розсуд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у вирішенні цього питання, зокрема, чи порушила вона щось, чи мала щось вчинити, бо «не вона себе сама призначила». Арестова зізналась, що в серпні 2014-го та в грудні 2016 року заступник Глави Адміністрації Президента України проводив «співбесіду» з нею і не мав жодних заперечень, що вона проживає на окупованій території.
Суддя сказала, що переїхала на підконтрольну Україні територію, коли отримала таку можливість. Але в місті Словʼянську, де після окупації Донецька, працював Донецький окружний адміністративний суд, на її думку, не можна було забезпечити належний догляд за дитиною. У 2017 році вона фактично переїхала до міста Києва. Як повідомила Арестова, з лютого 2022 року Автономну Республіку Крим вона не відвідує.
Зʼясувалося, ще з червня 2021 року Державне бюро розслідувань розслідує кримінальне провадження за фактами державної зради у формі шпигунства, незаконного втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду за попередньою змовою з помічниками судді, а також складання суддями у змові з помічниками судді завідомо неправдивих офіційних документів (ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 376-1, ч. 1 ст. 366 ККУ).
У рапорті оперуповноваженого Головного оперативного управління ДБР йшлося про те, що суддя Арестова, нібито, збирала і передавала інформацію, що становить оперативний інтерес, працівникові ФСБ РФ Віктору Норенку, який раніше обіймав посаду начальника ВБКОЗ УСБУ в місті Севастополі.
Тоді ж під час перевірки виявилося, що Арестова, нібито, має паспорт громадянки РФ, російський ідентифікаційний номер, а також володіє нерухомістю (квартирою та земельною ділянкою) у місті Севастополі і майже щомісяця автомобілем під керуванням свого чоловіка відвідує анексований Крим.
Розслідувалася версія, що Арестова, імовірно, не виконує свої суддівські повноваження у Словʼянську і насправді постійно проживає у Києві, де у 2016 році купила квартиру. А помічник судді, начебто, створювала видимість проведення судових засідань під головуванням Арестової, навмисно не запрошуючи учасників, щоб вони не викрили відсутність судді на робочому місці. У звʼязку з цим неправдивими вважалися і судові рішення, ухвалені від імені Арестової.
Ще в 2021 році в Донецькому окружному адмінсуді, а також за місцем проживання Арестової і в офісі її чоловіка-адвоката провели обшуки. Російських паспортів в Арестової не знайшли, але такі вилучили в її чоловіка — видані у 2014-му і 2021 році.
Зрештою, ані Арестовій, ані її чоловіку чи суддівському помічнику жодні підозри так і не були вручені. У грудні 2021-го Васильєв через суд повернув собі паспорти громадянина РФ, тому що слідчий не довів, що вони мають доказове значення.
У засіданні Вищої ради правосуддя Арестову представляв її чоловік, який із 2016-го має в Україні право на зайняття адвокатською діяльністю. На запитання членів Дисциплінарної палати ВРП Васильєв пояснив, що після анексії з приміщення Окружного адмінсуду Севастополя усі кадрові документи вилучили невстановлені особи і потім принесли паспорти громадян РФ. Він сам будь-які документи щодо отримання паспорта не подавав, мито за видачу паспорта не сплачував. Адвокат Васильєв підтвердив, що отримав паспорт РФ у 2014 році, оскільки необхідно було влаштувати дитину в школу, забезпечити її медичними послугами. Тільки у 2022-му він відмовився від російського громадянства і здав обидва паспорти до консульської установи РФ у місті Києві в лютому 2022 року.
Арестова заперечувала, що отримувала російський паспорт. Хоча паспорт її чоловіка мав аналогічну серію і був виданий того самого дня 5 квітня 2014 року, що й паспорт, який їй приписують. Порядкові номери паспортів відрізняються лише на кілька цифр. Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що вірогідно Арестова вчиняла активні дії щодо отримання паспорта громадянина РФ і робила це в той же час, що і її чоловік, але згодом приховала це.
Суддя та її чоловік-адвокат розвивали версію, що паспорт їй могли оформити автоматично як жительці окупованої території, що це наслідок «примусової паспортизації».
Вища рада правосуддя визнає, що окупаційна влада дійсно створювала штучні перешкоди для громадян України, які не бажали набувати громадянство країни-агресора. Але загальновідомо, що частині мешканців Криму вдалося уникнути цього. У випадку з Арестовою ВРП вирішила, що отримання паспорта не є наслідком примусу, а його слід розцінювати як свідомі та добровільні дії.
Російська влада оголосила жителів Криму своїми громадянами. Але для оформлення паспорта потрібно було особисто подавати документи, в тому числі фото.
Суддя Арестова повідомляла про примусову паспортизацію, проте не сказала, що її примусово фотографували. Версія адвоката, що фото могли бути викрадені із приміщення прокуратури Гагарінського району міста Севастополя або Окружного адміністративного суду міста Севастополя оцінююється як припущення, що не підтверджується доказами.
Окрім того, ВРП вважає, що для опрацювання документів, які були викрадені, знадобилося би значно більше часу. Дуже малоймовірно, що на підставі викрадених документів можливо масово виготовити паспорти через 18 днів з моменту анексії Криму.
Член ВРП звернувся із запитом до судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яка на момент окупації півострова Крим працювала суддею в Окружному адміністративному суді міста Севастополя. Ця суддя пояснила, що їй нічого не відомо про видачу паспортів російської федерації на її ім’я чи її колегам, а також працівникам цього суду. Також суддя повідомила, що 14 березня 2014 року, до так званого референдуму, вона залишила територію півострова і керівництво суду видало їй документи, необхідні для переведення в інший суд та трудову книжку.
Суддю Арестову просили відповісти, чи укладали вона будь-які договори під час перебування на окупованій території, чи придбавала номера мобільного телефону російського оператора, чи зверталася до судів та інших органів окупаційної влади, чи користувалася банківськими послугами, чи проходила в РФ тест на Covid 19 тощо. Також були поставлені запитання про примус, тиск чи інші негативні дії до неї з боку окупаційної влади. Однак Арестова натомість спробувала дискредитувати ці запитання і поставити під сумнів коректність їх формулювання. Вдалася до надмірного правового пуризму та повідомила, що ніколи не перебувала у «Криму», бо не існує адміністративно-територіальної одиниці, як «Крим».
На підтвердження того, що Арестова не має паспорта російської федерації, адвокат Васильєв повідомив, що «Гагарінський районний суд міста Севастополя» відібрав у неї земельну ділянку нібито через те, що вона не є громадянкою. Але із тексту судового рішення зʼясувалося, що це не так. Тобто Арестова і адвокат Васильєв намагалися обманути Дисциплінарну палату Вищої ради правосуддя. Насправді позовні вимоги базувалися на тому, що ділянка Арестової накладалася на землі лісництва. І, зрештою, окупаційний суд не відібрав у неї земельну ділянку і захистив її інтереси як «гражданіна». Питання громадянства Арестової «суд» не зʼясовував, але зіслався на статтю 61 земельного кодексу РФ, в якій вживається термін «гражданін», коли йдеться про захист земельних прав.
Натомість, очевидно, що суддя Арестова зверталася до нелегітимних судів окупаційної влади, визнаючи юрисдикцію країни-агресора. За законом РФ, у позовній заяві повинні бути вказані відомості про позивача, у тому числі один із документів — страховий номер індивідуального особового рахунку, ідентифікаційний номер платника податків, серія та номер документа, що посвідчує особу, серія та номер посвідчення водія.
У липні 2024 року Арестова подала позов до автора журналістського розслідування, «Радіо Свобода» і ДБР про спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди. Рішення суд ще не виніс.
22
0
20
20
