Ввечері 25 липня 2015 року в Оболонському районі Києва стріляли у священника. Кілька днів по тому, не приходячи до тями, він помер у лікарні. Про розкриття злочину оголосили майже через пʼять років. Поліція назвала це великою удачею.

Доказами проти підозрюваного, який не визнає вину, стали по суті лише співпадіння ДНК і показання залегендованого свідка. 

Оболонський районний суд у складі суду присяжних вирішив, що цього достатньо і влітку 2024-го засудив обвинуваченого до 15 років увʼязнення. 

Чоловік уже більше року утримується під вартою і оскаржує вирок в апеляції. 

Постріл у голову

41-річний Роман Ніколаєв був настоятелем храму Святої Тетяни Оболонського благочиння міста Києва. За версією слідства, двоє невідомих стріляли йому в голову близько 19.50 у підʼїзді будинку на проспекті Героїв Сталінграда. Це сталося на порозі квартири, коли потерпілий, нібито, повертався додому після вечірнього богослужіння.

Сусідка по сходовому майданчику саме збиралася на вулицю і через дверне вічко помітила двох незнайомців, один із яких був у балаклаві. У коридорі виднілися плями крові і один із чоловіків збирав щось на підлозі. Потім незнайомці ключами відкрили двері у квартиру священника.

Перелякана жінка повернулась у квартиру, щоб викликати поліцію. Її співмешканець також підійшов до дверей і через домофон бачив двох осіб у масках, які зайшли в квартиру Ніколаєва, побули там декілька хвилин і вибігли.

У цей час інша подружня пара спускалась сходами. На верхньому поверсі вони почули шум — сильний хрип і звук рингтону мобільного телефону. Чоловік піднявся і побачив лежачого чоловіка (Ніколаєва — ред.), якому хтось наступав на горло ногою у камуфляжних штанях. У повний зріст він нападника не розгледів, тому не міг сказати, чи був той у масці. Свідок зійшов униз і сказав консьєржу і дружині, що треба викликати поліцію. Потім двоє чоловіків вибігли з будинку, схвильовано кажучи, що стався витік газу. Свідок бачив їх лише зі спини, а обличчя вони, начебто, прикривали руками. Свідок стверджував, що хотів затримати їх і навіть просив у перехожих підмоги, але його не зрозуміли, тому незнайомці просто пішли геть.

Того вечора консьєрж у себе в кімнатці дивився футбол — матч ліги чемпіонів. Закінчувався перший тайм, коли він почув два хлопки, схожі на постріли. Після цього підійшли жильці і сказали, що чули шум і в будинку ніби когось убивають.

Консьєрж піднявся на третій поверх і бачив незнайомця у масці, який тиснув ногою на горло іншій людині, яка лежала на підлозі. Нападник зустрівся поглядом із консьєржем і пішов у бік квартири Ніколаєва. Консьєрж спустився на перший поверх і вийшов із будинку. За 1-2 хвилини на вулицю вибігли двоє чоловіків без масок, обличчя не прикривали, тому, як говорив у суді консьєрж, він не одразу здогадався, що це могли бути нападники. Він описав їх як чоловіків звичайної статури, віком більше 30 років, з коротким русявим волоссям, ростом біля 180 см.

Свідок у матеріалах справи залегендований як Якубович стверджує, що прогулювався біля будинку того вечора і двоє незнайомців поспіхом йшли йому назустріч. При наближенні вони розминулися, зустрівшись поглядами. Якубович обернувся і помітив, як один із чоловіків щось викинув, після чого незнайомці розбіглися у різні боки. Якубович підійшов і роздивився, що викинули чорну шапку, сів поруч на лавочку, дочекався поліції і дав показання слідчому.

За матеріалами справи, на це ж місце поліцейських привела і службова собака. Слідчі вилучили саморобну балаклаву, виготовлену з чорної шапки зі значком «Puma» із двома прорізами в районі очей. Окрім балаклави слідчі підібрали ще червоні рукавиці і включили все це до числа доказів, припускаючи, що речі викинув злочинець. Забігаючи наперед, через 5 років рукавички загубляться і їх у справі уже не буде.

У квартирі Ніколаєва на підлозі були сліди крові, залишені взуттям нападників, і пластикова стяжка. Дружина загиблого повідомила, що в помешканні перекинули всі речі. Що конкретно зникло, вона сказати не могла. На сходовому майданчику лежав, пакет, імовірно, забутий нападниками. Всередині пакету були дві кепки, рулон скотчу, чотири стяжки, клітчата сумка і електрошокер.

Згодом правоохоронці затримали наркозалежного, який намагався продати мобільний телефон Ніколаєва. Чоловік, шукаючи закладки, підібрав мобілку біля Макдональдсу, що на метро «Мінська», тобто за півтора кілометри від місця скоєння злочину. Телефоном він користувався близько тижня і давав потримати друзям. Чоловіка перевірили і відпустили.

У медіа писали, що священника могли вбити через конфлікт за землю — він, нібито, добивався виділення під церкву ділянки, на якій вже була парковка. Втім, основною версією став корисливий мотив — буцімто, грабіжники очікували поживитися, адже батюшка збирав гроші на будівництво храму. Кошти насправді зберігалися на банківському рахунку, але злочинці могли цього не знати. 

Поліція поширила фоторобот, складений із показань свідка, який бачив, як підозрілий молодик викинув у дворі балаклаву. Але це нічого не дало і слідство зайшло у глухий кут. 

День народження сина як алібі

Вранці 8 липня 2020 року киянин Микола Бабак виходив із дому, коли  біля підʼїзду його затримали.

Поліція рапортувала про розкриття вбивства священника 5 річної давнини. Знайти підозрюваного їм допоміг слід ДНК на викинутій балаклаві.

Бабак, 1973 р.н., працював на будівництві. Він не вперше попадав у поле зору правоохоронців. У 2019-му мешканка Київщини заявила у поліцію, що колишній робітник, з яким у неї виник конфлікт, кинув їй у двір гранату, яка вибухнула і пошкодила авто. Потерпіла дала поліції відезапис камери спостереження, на якому людина в масці лівою рукою кидає через паркан гранату. Бабак був підозрюваним і у слідчих був зразок його ДНК. Справу пізніше закрили через закінчення строків досудового слідства, але копія висновку із дослідження ДНК була використана у справі про вбивство священника.

Як його ДНК опинилась на шапці на Оболоні, чоловік не знає. Але колись він працював бригадиром на будівництві у цьому районі і купував балаклави і рукавички своїм підлеглим. 

На шапці з прорізами були змішані сліди ДНК. Тобто балаклаву носило або тримало в руках щонайменше дві особи. Дослідження не може встановити, хто останній надівав шапку. Експерт запевняв, що брав зразки із тих зон, що найбільше контактують із обличчям і це мало б виключати можливість того, що ДНК було від випадкового контакту.

Підозрюваного тримали під вартою трохи менше року. Переконаний, що має алібі, він сподівався, що суд розбереться. І був шокований, коли його визнали винним і повернули у СІЗО.

Бабак стверджує, що 25 липня 2015-го, в останню суботу місяця, був селищі Бобровиця на Чернігівщині, де мешкають його батьки. Разом із односельцем вони заливали сусідці підлогу і працювали весь день. Того ж дня до сусідки приїхала і її дочка, яка працює в Києві і приїжджає до батьків лише в суботу та повертається додому в неділю.

Ввечері господиня пригощала Бабака і він поділився, що наступного тижня його синові випонюється 16 і його запросили на день народження. Після розлучення він багато років не спілкувався з колишньою дружиною і сином, тому вагався, чи їхати. Господарі вмовляли його поїхати. День народження сина Бабака припадає на 30 липня, тому застілля у сусідки могло бути тільки в суботу 25-го.

Мешканці Бобровиці виступили свідками в судовому засіданні, кажучи, що Бабак справді допомагав заливати підлогу і ввечері господарі приймали його за столом. Вони говорили, що обвинувачений був у них у дворі весь день і відлучався не більше, як на 30 хвилин, щоб помитися і вирішити інші особисті справи. Сусіди не памʼятали конкретну дату, але відштовхувалися від того, що це була субота перед днем народження сина Бабака. 

Втім, суд поставив показання трьох свідків під сумнів і вважає, що ремонтні роботи відбулися, ймовірно, не в той день або навіть в інший місяць і рік.

Суд не стверджував, що свідки обманювали, але вважає, що вони могли добросовісно помилитися. Адже їх допитували через 7-9 років з часу тих подій. Також, враховуючи їхні близькі відносини, сусіди могли видавати «уявне за бажане».

Бабак і його адвокат звертають увагу, що не обійшлося і без тиску на цих свідків. Поліціянти поїхали до чоловіка, з яким Бабак робив підлогу в сусідки. Із показань господині, поліціянти ламали ворота у двір, бо хотіли поговорити з чоловіком про Бабака. Жінці не давали піти на роботу і вимагали дати номер телефону чоловіка, якого не було вдома, бо він мобілізувався до ЗСУ.

Захист клопотав про будівельну експертизу робіт у сусідки, щоб спробувати пітвердити час їх виконання, але суд відмовив.

Інших обʼєктивних даних на підтвердження свого алібі Бабак не має.  Привʼязку до місцевості номеру мобільного телефону перевірити неможливо, тому що оператори звʼязку зберігають інформацію протягом 3-х років. 

У суд вироку натякає, що обвинувачений міг відлучитися із Бобровиці до Києва. Наприкінці дня, у проміжок часу між 18 і 21 годинами, Бабак деякий час був відсутній у помешканні сусідів і повернувся пізніше ввечері і вони ще сиділи до півночі.

Але, за словами сусідки, машина в Бабака зламалась, а до вокзалу треба їхати 5 кіометрів і звідки електричкою і до Києва ще 1 год. 40 хв. Якщо о 20-21 годині вечора бути в Оболонському районі Києва, Києва, то до Бобровиці електричкою вже не добратися. Для розуміння, якщо їхати машиною, то гугл-карта показує, що дорога в одну сторону займає близько 1 год.50 хвилин. Бабак каже, що непомітно поїхати до Києва, вбити там когось і повернутися в Бобровиці, це нереально.

Зелегендований свідок

Свідок Федір Якубович був допитаний у 2015-му по гарячих слідах. Він стверджував, що зіткнувся у дворі з двома підозрілими молодиками, один із яких викинув балаклаву. З його слів склали фоторобот, який поширювали в ЗМІ.

У 2020 році Якубовича допитали повторно, показали фото Бабака і він підтвердив, що це один із тих чоловіків. Нібито, впізнав його по зачісці, очах, бровах, але відзначив, що в чоловіка на фото вже зʼявилися зморшки.

У судовому засіданні свідка по відеозвʼязку допитували з іншого приміщення з пакетом на голові. На пропозицію адвоката він відмовився впізнавати Бабака, кажучи, що в залі суду темно.

Відповідаючи на запитання, свідок проговорився, що прокурор перед допитом дав йому ознайомитися з показаннями, які він давав під час досудового розслідування. Він читав ці показання і вважає, що тепер розповідає те саме. 

Адвокат Руслан Сушко, який вступив у справу пізніше, участі у допиті Якубовича не брав. Він отримав у суді аудіозапис судового засідання і той був такої поганої якості, що розібрати, що каже свідок неможливо. На думку адвоката, можна вважати, що запис цього засідання відсутній.

За клопотанням захисту суд першої інстанції відтворював аудіозапис   і переконався, що проблема є. «Технічні засоби, які були в розпряжені суду на той час, ураховуючи особливість допиту свідка, до якого вжито заходів безпеки, не дозволяли в повній мірі почути усі надані показання», — написано у вироку. Прокурору пропонували привести свідка для повторного допиту. Але це вже було після початку повномасштабного вторгнення і прокурор сказав, що не зможе забезпечити явку свідка і хай суд враховує ті докази, що є.

Намагаючись вийти із становища, суд першої інстанції у вироку зазначив, що все ж сприймав особисто показання Якубовича. А тому технічні засоби, враховуючи сприйняття показань свідка особисто, дозволили суду відтворити ці показання у судовому рішенні. Тому визнавати показання свідка Якубовича недопустимими суд відмовився.

Захисту вдалося ідентифікувати свідка Якубовича… з матеріалів справи. Він виявився чоловіком Марини Кулиніч, яка була понятою при огляді місця події у дворі на проспекті Героїв Сталінграда і допитувалась як свідок на досудовому слідстві.

Марина Кулиніч розповідала поліці, що їм із чоловіком назустріч ішли двоє чоловіків. Один із них, якого вона краще роздивилась, мав світле волосся і ніби щось ховав під футболкою. Розминувшись, жінка озирнулася і побачила, що чоловіки пішли у різні боки. Перший чоловік рушив до станції метро «Мінська» і в нього щось випало з рук. Почекавши хвилин 40, поки незнайомець не зникне за рогом, подружжя підійшло на те місце і побачило, що на землі лежала балаклава і червоні рукавиці з гумовими вставками. Кулинічі продовжували гуляти поблизу і коли до них підійшли поліцейські, то розповіли їм, що бачили.

Адвокат Сушко замовив у спеціаліста психолого-лінгвістичне дослідження протоколів допиту громадянки Кулініч у 2015 році  і свідка Якубовича у 2020-му.

У висновку спеціаліст склав порівняльну таблицю, в якій виділив фрагменти текстів, які були схожими або дослівно однаковими і навіть містили ті самі граматичні і орфографічні помилки.

Спеціаліст вважає, що текст протоколу допиту Якубовича 2020 року справді запозичений із протоколу допиту Кулиніч 2015 року. І автором текстів у протоколах допитів була одна і та ж особа — хоча це показання двох різних свідків і протоколи складали різні слідчі.

Захист переконаний, що показання цих свідків мали бути перевірені через їх допит у судовому засіданні. Але суд першої інстанції Марину Кулиніч не допитав.

Суперечності вироку

Київський апеляційний суд почав розглядати скаргу на вирок із минулої осені. Наразі суд ще не визначився, які докази і в якому обсязі буде досліджувати. В останньому засіданні 27 серпня обвинувачений давав свої пояснення. 

Адвокат в апеляційній скарзі звертає увагу те, що свідки по-різному описали одяг підозрюваних і колір балаклави. Хтось бачив нападника у футболці, а інший свідок — у клітчатій сорочці, ще інший свідок бачив чоловіків у свертах, але з будинку вони виходили вже в сорочках. Консьєрж досить детально описав балаклаву на зловмиснику: сірого кольору зі смужками, з єдиним прорізом для очей. І суд цю частину показань у вироку взагалі не відобразив, а свідок описав цілком іншу балаклаву, аніж знайшли у дворі біля будинку.

Адвокат вважає, що суд свавільно витлумачив висновок експерта щодо ДНК на балаклаві. 

«Фізіологічно людина пітніє… а отже піт, який містить відповідну ДНК особи, має залишатись на шапці в значній кількості… а профіль іншої особи виявлено лише в певній залишковій кількості… Це вказує, що саме Бабак був тією останньою особою, яка перебувала в балаклаві», — йдеться у рішення суду.

Захисник стведжує, що такий висновок суду суперечить медичним наукам. Тому що потожирові відкладення людини не містять ДНК.

Водночас адвоката дивує, що на балаклаві не було слідів потерпілого. Адвокат Сушко — у минулому слідчий в особливо важливих справах Головного управління МВС і багато років розслідував вбивства. Він пояснює, що, коли стріляють у голову, впритул, то бризки крові розлітаються у всі боки і обовʼязково потрапили б на маску.

На сходовому майданчику, де сталося вбивство, знайшли деякі речі, в тому числі, пакет  з кепками і стяжками, який, імовірно, покинули нападники, але ДНК Бабака там немає.

Адвокат просить вирок скасувати і закрити справу. Але припускає, що її можуть передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

---

Ірина Салій, «Судовий репортер»