Вища рада правосуддя 7 листопада звільнила з посади суддю Кропивницького апеляційного суду Володимира Гончара, якого звинувачують у прохання неправомірної вигоди.
У 2023 році Кропивницький апеляційний суд розглядав скаргу на вирок, яким водія за смертельну дорожньо-транспортну пригоду засудили до 3 років увʼязнення.
Колишній співробітник поліції гостював у судді і повідомив, що знайомий цікавиться, чи можна у цій справі про ДТП призначити покарання, не повʼязане із позбавленням волі. Тоді у Гончара начебто виник намір отримати хабар і він сказав, що для себе хоче 3 тисячі доларів, пропонуючи товаришу самостійно визначити свою винагороду і озвучити загальну суму зацікавленим особам.
Але суддя погоджувався призначити умовне покарання тільки, якщо потерпілий не матиме будь-яких претензій до підсудного. Пізніше Гончар, нібито повідомив, що за 10 тисяч доларів призначить водієві умовний строк незалежно від від позиції потерпілого.
Колишній поліцейський отримав кошти і зберігав їх у себе поки колегія суддів не ухвалить рішення.
Але у подальшому трійка суддів під головуванням Гончара чомусь залишила вирок суду першої інстанції без змін.
Після цього експоліцейському довелося повернути гроші і в подальшому він пішов на угоду про визнання винуватості. Він отримав умовний вирок і зобовʼязався свідчити проти судді Гончара.
Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя отримала письмові пояснення Гончара. Той стверджував, що результатами НСРД не зафіксовано жодного «позапроцесуального спілкування» його з фігурантами справи, в тому числі із так званим агентом правоохоронних органів. Незрозумілими та необґрунтованими видаються для нього доводи скаржника щодо вимагання неправомірної вимоги задля ухвалення саме «потрібного» рішення, оскільки за результатами апеляційного перегляду вирок залишено без мін.
Щодо спілкування із експоліцейським, який вважався його «спільником», суддя Гончар повідомив, що вони знайомі з дитинства, а отже, протягом тривалого часу спілкувалися з різних питань, не пов’язаних з професійною діяльністю. Цей його знайомий жодного разу не брав участі у справах, які перебували в нього на розгляді, оскільки не є фахівцем у галузі права.
Із попередніх протоколів НСРД убачається, що під час спілкування було передано деяку інформацію, зокрема про номер судової справи, склад колегії суддів і дату судового засідання.
Суддя Гончар вважає, що такі відомості не є «позапроцесуальним спілкуванням» та не призводять до розголошення якоїсь конфіденційної інформації, а навпаки, є загальновідомими, публічними. Начебто, тільки ці відомості і були предметом обговорення, а тому це спілкування не може вважатися «позапроцесуальним». Беззаперечних доказів вимагання неправомірної вигоди у матеріалах кримінальної справи, на думку Гончара, також немає.
Втім Дисциплінарну палату ВРП такі пояснення не переконали. Суддя Гончар проявив ініціативу у спілкуванні з особою, яка не була учасником кримінального провадження, що виходить за межі побутового спілкування та не узгоджується із завданнями кримінального судочинства і принципом незалежності судді. Розголошення третій особі будь-яких відомостей, що стали відомі судді у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків, якщо такі відомості не підпадають під ознаки публічної інформації, не узгоджуються з нормами суддівської етики.
Зустрічі, під час яких суддя, нібито, висловлював товаришеві прохання сприяти йому в одержанні хабара, отримати й передати кошти йому після ухвалення судового рішення, вказують на умисний характер допущених проступків, оскільки суддя Гончар не міг не усвідомлювати неправомірності та неетичності таких дій. Водночас цитати зі спілкування Гончара у ріщеннях ВРП не наводяться.