Заводський районний суд міста Запоріжжя визнав російського військовополоненого Дмітрія Курашова, 1998 р.н., винним у порушенні законів і звичаїв війни.
4 січня 2024 року стрілець Курашов із позивним «Сталкера» у складі загону «Штурм-V» біля села Приютне Запорізької області штурмували позицію «Вовк» Збройних сил України.
Позицію біля Приютного утримували бійці 127 окремої бригади сил тероборони ТРО «Схід» ЗСУ. Український військовослужбовець Віталій Годнюк, 1982 р.н., вирішив здатися у полон. Він склав зброю, вийшов з бліндажу з піднятими руками і на вимогу Курашова став на коліна. Але у відповідь Курашов не менше ніж трьома прицільними пострілами убив Годнюка на місці.
Через кілька днів українські сили відбили позицію. Курашов від вибуху втратив око разом із побратимами попав у полон.
Правоохоронці безпосереднього доступу до місця злочину на полі бою не мали. Але обстановку на відео зафіксував безпілотний літальний апарат, а також відеозаписи зробив на мобільний телефон український військовослужбовець. На відео видно тіло вбитого Годнюка поряд із бліндажем і російських військових, які здаються в полон.
«Оскільки відеозапис зроблено після захоплення позиції силами оборони України, в будь-кого на місці злочину не було достатньо часу на зміну положення предметів і тіла загиблого з огляду на активні бойові дії», — пояснив у дебатах прокурор.
Український військовий Олександр Дейнеженко, який був на місці злочину і знімав відео на телефон, говорив у суді, що поза тіла Годнюка не характерна для людини, яка загинула в активних бойових діях.
Судовий розгляд тривав близько року. Курашов від початку визнав вину, але відмовився давати показання.
Попри статус військовополоненого, Курашову щодвамісяці формально продовжували запобіжний захід. І це його видимо дратувало. Тому, коли в жовтні цього року судді вкотре поцікавилися, чи заперечує він щодо продовження тримання під вартою, обвинувачений відреагував емоційно.
— Я не понимаю смысла возражать, нах..й. Я приговор прошу. Я устал бл..
— Будь ласка, не висловлюйтесь нецензурною лайкою, — робила йому зауваження суддя.
— Просто нельзя сделать побыстрее?! Без разници, хотите продлевайте.
Адвокатка від безоплатної правової допомоги в перерві пояснювала Курашову, що суд мусить витримати «процесуальний момент» і запевнила, що за два засідання вже буде вирок.
Хизувався, що вбив двох українських військових.
Раніше на досудовому слідстві на слідчому експерименті Курашов говорив, що військовослужбовця ЗСУ застрелив не він, а інший вже покійний російський солдат Сєргєй Кучімов із позивним «Сєдой». У перерві в судовому засіданні він повторив цю версію перед журналістами. Розповів, що закидував бліндаж гранатами і осколок попав Годнюку в ногу. Годнюк отримав тяжке поранення, мав сильну кровотечу і «Сєдой», коли не зміг допомогти, просто пристрелив його. Курашов припустив, що побратими не помітили «Сєдого», або вирішили змовитися і валити все на нього. А сам він визнав у суді вину, начебто, щоб усе скоріше закінчилося і його обміняли в Росію.
Найбільш цінним свідком обвинувачення був російський військовополонений Дмітрій Зуєв, який стверджував, що бачив, як Курашов стріляв у військовополоненого. Він розповів, що при штурмі заховався за уламками дерева і йому було видно, як із бліндажу вийшов солдат ЗСУ. Поряд стояв Курашов, який наказав здаватися у полон. Український військовий став на коліна, а після цього Курашов у нього вистрелив. Зброї у вбитого свідок не бачив. Такі ж пояснення Зуєв дав при перевірці на поліграфі, що опосередковано підтверджує правдивість його розповіді.
Військовослужбовець ЗС РФ Замятін говорив, що, коли їх група висунулася на позицію і до того, як за спиною пролунав вибух, він побачив, як з бліндажа виходить український військовий, почувся постріл і той упав. На уточннюче запитання, Замятін відповів, що бачив поряд лише «Сталкера», але не може описати, що він там робив, але саме з місця, де він стояв, прозвучав постріл. У руках українського солдата зброї Замятін не помітив. Замятін сказав, що не може стверджувати, що саме Курашов стріляв, але, на його думку, там більше нікого не було, хто б міг це зробити.
На слідчому експерименті Замятін показав, де бачив Годнюка, який вийшов і став на коліна. Свідок повідомив, що не бачив, хто стріляв.
Військовополонений Константін Зеленін повідомив, що при штурмі не бачив «Сєдого», той взагалі заходив з іншого флангу і вже загинув.
Зеленін розповів, що при захопленні позиції укрився у воронці і звідти бачив, як з бліндажа виходила людина (Годнюк — ред.) і потім впала після пострілу. Коли Зеленін підбіг до бліндажів, то побачив поруч із загиблим «Сталкера». Тому, на його думку, ніхто інший, крім «Сталкера» не міг застрелити Годнюка. Як пригадує Зеленін, пізніше, можливо, вже в українському СІЗО Курашов розказував, що вбив українського військовослужбовця, який здавався.
Військовополонений Алєксандр Іванов, говорив, що в день штурму Курашов у бліндажі хизувався перед побратимами, що вбив двох українських військових. Після потрапляння у полон, у СІЗО Іванов запитав, навіщо Курашов убив тих українських солдатів, а Курашов відповів, що зробив це, щоб вони, тобто росіяни, залишилися живі.
Російський солдат із позивним «Суфій» був поранений на навчаннях і оскільки далі на завдання потрібна була людина, то командир із позивним «Рязань» віддав автомат «Суфія» Курашову («Сталкеру»). Цю зброю не вдалося вилучити з поля бою, але вважається, що саме з неї застрелили Годнюка.
Найбільш повно картину злочину запамʼятав свідок Зуєв. І такі його показання були незмінні як на етапі досудового розслідування, так і в судовому засіданні. Інші полонені дали більш розмиті свідчення, що прокурор пояснює значним проміжком часу після події та обстановкою бою. Але загалом такі показання все ж узгоджуються з рештою доказів і вказують на те, що Курашов стояв біля бліндажу, де було вбито Годнюка. Крім того, свідки заперечили версію про причетність «Сєдого», яку Курашов висловлював на досудовому слідстві. Також свідки Зеленін та Іванов повідомили, що Курашов у різний час розповідав їм про вбивство беззбройного військового ЗСУ.
У судових дебатах прокурор констатував, що Курашов під час судового засідання не розкаявся і не продемонстрував нічого, крім байдужості.
. . .
Адвокатка переконана, що Курашов все ж критично ставиться до скоєного, розкаявся і сприяв розкриттю злочину.
— На досудовому розслідуванні мій підзахисний зазначав, що до початку штурму керівництво не розʼяснювало, як себе поводити з полоненими. Навппаки, був наказ не брати нікого в полон. Курашов вважав, що просто виконує наказ. Прошу врахувати обставини. Курашов, можливо, перебував у стані шоку, стані стресу. Був бій і він взагалі не розумів, що відбувається і що наш військовий здавався у полон.
Сторона захисту просила мінімального покарання у вигляді 10 років увʼязнення.
6 листопада суд оголосив вирок і визнав обвинувачення доведеним. Курашову призначили покарання, про яке просив прокурор, — довічне позбавлення.
16
0
20
20
