7 листопада 2020-го о 5 ранку на пункті пропуску «Каланчак» у Херсонській області затримали колишнього заступника главку МВС Криму Миколу Федоряна.
Ще наприкінці 2011-го Федорян вийшов на пенсію і з 2012-го працював у держпідприємстві «Чорноморнафтогаз» в управлінні транспорту. Після анексії він залишився в Криму, отримав паспорт громадянина РФ і продовжив працювати у російському ГУП РК «Черноморнефтегаз», створеному окупантами на базі захопленого українського підприємства.
Як згодом зʼясується, звʼязку з Україною Федорян не розривав. Він зберігав українське громадянство і час від часу відвідував пристарілих батьків у селі Нижні Петрівці Чернівецької області, у 2019-му приїздив виробити в Україні закордонний паспорт.
Того ранку Федорян повертався до Криму автобусом із Чернівців, але на пункті пропуску щось пішло не так. Працівник Служби безпеки України запросив Федоряна для бесіди в окреме приміщення.
Вилучений у пенсіонера МВС мобільний телефон став ключовим доказом. За поліцейською звичкою Федорян записував свої «службові розмови» зі співробітниками російського «Чорноморнафтогазу» і з прикордонниками,які сприяли йому в перетині межі з Кримом. На мобільному Федорян зберігав спільне фото з командувачем Нацгвардії України Миколою Баланом. Виявилося, що вони давні друзі і Балан, нібито, також допомагав Федоряну і його родичам у поїздках. Раніше вони з Баланом разом служили в міліції в Судаку і дружили сімʼями. Близько 8 ранку з мобілки Федоряна відправлено повідомлення Балану: «Коля, помоги, СБУ».
Не міг не розуміти цілей спецслужб РФ
Українські ЗМІ рясніли заголовками про затримання «зрадника». Правоохоронці оприлюднили фото медалей і грамот від російської влади за участь у проведенні референдуму і параду в Криму, знайдені на мобільному телефоні, а ще уривки переписки з працівниками Федеральної служби безпеки РФ.
Федоряна звинуватили в тому, що він не менше 12 разів передавав транспортні засоби ГУП РК «Черноморнефтегаз» співробітникам ФСБ та інших незаконних правоохоронних органів РФ для проведення так званих слідчих дій і перевезення незаконно затриманих громадян України до місць позбавлення волі під приводом боротьби з терористичною організацією «Хізб ут-Тахрір».
«Хізб ут-Тахрір» — міжнародна політична ісламська партія, яку Верховний суд РФ у 2003 році визнав террористичною організацією. «Хізб ут-Тахрір» не заборонена в Україні і більшості країн світу.
За даними Крим SOS, після анексії в Криму більше 100 громадян України зазнали політичних переслідувань нібито за приналежність до «Хізб ут-Тахрір». Вироками російських судів вони позбавлені волі на строки від 8 до 20 років.
У вироку йдеться про 25, 27, 28, 30 березня, 10 квітня, 6 червня, 12 серпня, 16 вересня, 9 жовтня, 13 грудня 2019 року, 15 липня і 21 серпня 2020 року, коли Федорян надсилав повідомлення співробітникам ФСБ щодо виділення транспорту.
Правоохоронці співставили ці дати з обшуками в проукраїнських активістів і кримських татарів, які підтверджуються публікаціями і фотографіями у ЗМІ.
Із переписки в Whatsapp вбачається, що співробітник ФСБ РФ звертався до Федоряна і називав потрібну кількість автобусів. Федорян за погодження із директором ГУП РК «Черноморнефтегаз» Алєксандром Кузнєцовим давав вказівку підлеглій співробітниці підшукати вільний транспорт і водіїв. Далі список автобусів і водіїв пересилав працівнику ФСБ РФ та інформував водіїв, куди їм треба слідувати.
За результатами обшуків 27- 28 березня 2019 року 15 громадян України кримсько-татарської національності були незаконно затримані і поміщені до слідчого ізолятора в Сімферополі.
10 червня 2019-го пройшло не менше 5 обшуків і затримали чотирьох осіб. На відеоролику руху «Крымская солидарность» з обшуку в будинку Різи Умерова видно білий мікроавтобус із номером А048ХК, що співпадає із машиною зі списку, надісланого Федоряном.
Пізніше Різу Умерова суд РФ засудив до 13 років увʼязнення за участь у терористичній організації.
21 серпня 2020-го «Черноморнефтегаз» виділив ФСБ РФ транспорт, щоб перевезти із села Золоте до Сімферополя 12-метровий причеп, вилучений у кримських татар.
Прокурор Андрій Мага переконаний, що Федорян, маючи 30-річний досвід роботи в органах внутрішніх справ, не міг не розуміти цілей спецслужб РФ. А саме, що ФСБ не є поліцією, яка може забезпечувати порядок на окупованій території, відповідно до женевських конвенцій. ФСБ натомість забезпечує режим і безпеку окупаційної влади.
До анексії Криму, працюючи в «Чорноморнафтогазі», Федорян аналогічно виділяв транспорт СБУ і мав негативний досвід і образу, коли його відсторонили від роботи за відмову виділити транспорт. Він сам розповів у суді, що у 2013-му новий гендиректор дав вказівку виділити певним особам вертоліт без заявки. Вертоліт коштував більше 10 тисяч доларів і Федорян відмовився. За це його відсторонили на місяць, провели службове розслідування і поновили на роботі. Потім уже в 2014-му була нова команда виділити вертоліт. Федорян знову відмовився і його понизили з
начальника департаменту до замначальника відділу, але згодом повернули на посаду.
Служив Радянському союзу
Миколі Федоряну 64 роки. Не без гордості він повідомляє, що народився у робітничій румунській сімʼї, закінчив школу з золотою медаллю, здобув дві вищі освіти — за спеціальностями «історія» та «правознавство» і майже все життя пропрацював у міліції.
В українських органах внутрішніх справ він зробив карʼєру від міліціонера до заступника начальника главку ГУМВС Автономної республіка — начальника громадської безпеки, від сержанта до полковника. Наголошує, що всього добився сам, без «волохатої лапи».
— Кто работал в то время, помнит в каких условиях мы работали на заре независимости Украины. Длительное время без заработной платы, без жилья, на съемных квартирах и в общежитиях. Я 14 лет прожил в общежитии. В Крыму было хорошо отдыхать, а работа была очень сложная. Но мы добросовестно защищали интересы Украины и ее граждан, оставаясь верными присяге.
Федоряна не можна назвати симпатиком України. Спілкуючись по телефону з росіянами він вживав «розмежовувальні» терміни — «хохли», коли розповідав про представників влади України, які забезпечують пропускний режим між Кримом і підконтрольною Україні територією, говорив, що «на той стороне наших не любят, в обсерваторы закрывают».
Із переписки вбачається, що «Павел ФСБ» подякував за виділення транспорту, а Федорян йому відповів «Служим России». 20 грудня 2019-го Федорян привітав феесбешника Валерія із днем працівника органів державної безпеки РФ.
Але в судових засіданнях і в умовах повномасштабної війни Федорян на підтримку Росії відкрито не висловлювався. Під час допиту ухилявся від запитань прокурора про те, що сталося у 2014 році в Криму, кажучи, що це не стосується справи. Він категорично заперечував, що писав «Служим России», кажучи, що працівники СБУ сфальсифікували переписку з метою його дискредитації.
— Я никогда России не служил. Я служил Советскому союзу. До сих пор, когда мне что-то говорят, я говорю: «Служу Советскому союзу».
Даючи вільні показання, Федорян все ж висловив певну образу на українську владу:
— Взрыв магистральной линии электропередач, прекращение подачи электроэнергии в Крым, закрытие подачи воды в Крым по северо-крымскому каналу, продуктовая блокада и другие. Эти действия можно расценивать как геноцид своих же граждан, которые не по своей вине оказались в этой ситуации, попытку уничтожить население Крыма. Население Крыма восприняло эти действия как отказ Украины от граждан, проживающих в Крыму. После паспортизации (…) люди начали считать себя гражданами Российской Федерации, сохраняя свои [украинские] паспорта для поездок на материковую часть Украины к своим родственникам. Украина не предприняла никаких политических шагов по возврату Крыма, кроме разговоров. В подписанных Минских соглашениях нет ни слова о Крыме. В конце 2020- начале 2021 года была уничтожена вся боевая документация воинских подразделений, вывезенных из Крыма. Это было сделано, чтобы не нашли ответственных за последствия событий 2014 года. В этих условиях обвинять крымчан в измене Украине я считаю циничным.
Каже, що не знав, що транспорт виділявся на обшуки
У судовому засіданні Федорян свою вину не визнав і назвав справу політичною. Він відверто кепкував із обвинувачення, звертав увагу, що вся справа побудована лише на інформації з його телефону і більше слідчі нічого знайти не змогли.
Працівники СБУ, начебто, шукали колишніх працівників кримського главку і вмовляли давати на Федоряна викривальні показання, але ті відмовилися. Тільки один дав свідчення, але не розповів нічого цікавого. Всього на досудовому слідстві допитали 12 осіб, включаючи односельців батьків Федоряна в Чернівецькій області, але до суду нікого так і не покликали.
На досудовому слідстві деякий свідок Зварич розповів, що чув про такого начальника управління транспорту ГУП РК «Черноморнефтегаз» Федоряна.
Громадянин України Ілля Зварич працював на російському «Чорноморнафтогазі» вахтовим методом і в вересні 2020-го йому вручили підозру за порушення правил вʼїзду на тимчасово окуповану територію. У лютому 2021-го Зварича засудили до 1 року позбавлення волі умовно, оскільки він визнав вину і погодився співпрацювати з правоохоронцями в кримінальному провадженні стосовно Федоряна. У судовому засіданні Зварича не допитували. А Федорян назвав його попередні показання брехливими.
Обвинувачений багато критикував результати слідства, говорив, що СБУ незаконно використала інформацію з його телефону, що його по суті вирвали нього з рук і дозволу слідчого судді на доступ до мобільного телефону також не було.
Переконував, що інформацію у телефоні частково підробили — додали деякі слова. Але в цілому переписку зі співробітниками ФСБ РФ не заперечував. Розповів, що на початку березня 2019-го гендиректор ГУП РК «Черноморнефтегаз» Алєксандр Кузнєцов на нараді сказав, що дав його номер телефону працівнику ФСБ РФ на імʼя Павєл. Мовляв, той може подзвонити і за узгодженням із Кузнєцовим треба буде передавати команди начальнику Управління технологічного транспорту і спеціальної техніки Юрію Акчіназі про виділення в оперативний штаб транспорту. У вересні 2019-го Павєл дав Федоряну також контакт ще одного співробітника ФСБ РФ Валерія, кажучи, що коли він сам не зможе, то дзвонитиме Валерій. За матеріалами справи, йдеться про колишнього працівника СБУ Валерія Терещака, який працював у Джанкої. Він вважається одним із 1300 есбівців, які зрадили присязі і перейшли на бік окупаційної влади в Криму.
Федорян запевняє, що ні він сам, ні його шеф Кузнєцов не здогадувалися, для яких цілей виділяється транспорт. Мовляв, силовики ніколи не розголошували таке і це очевидно для кожного, хто знає особливості слідчо-оперативної роботи. Водночас пояснив, що Кузнєцов був у дуже близьких відносинах із ФСБ, адже його батьки — колишні співробітники КДБ СРСР.
Федорян досить детально в суді описував, як відбувалося погодження виділення транспорту, намагаючись показати, що виконував лише функцію посередника, «курʼєра». Він був начальником управління транспорту апарату управління, що забезпечує управління документами і проводить закупівлі транспорту. Начебто, транспорт на балансі його управління не перебував, тому він не був матеріально-відповідальною особою. А за зберігання й передачу транспортних засобів відповідало Управління технологічного транспорту і спеціальної техніки, яке очолював Юрій Ачкіназі.
Федорян вважає, що участь машин ГУП РК «Черноморнефтегаз» в обшуках нічим не підтверджується. На відео «Кримської солідарності» вдалося ідентифікувати за номером тільки одну машину. А в грудні 2019-го транспорт начебто виділявся для перевезення ветеранів КДБ і СБУ з нагоди святкування Дня працівника органів безпеки Російської федерації.
На адвокатський запит захисника Федоряна російський ГУП РК «Черноморнефтегаз» повідомив, що 8 із 12 заявок на транспорт, про які йдеться в обвинувальному акті, не були виконані.
— Чи були до вас безпосередньо запити працівників ФСБ про надання їм транспорту? — запитав суддя.
— Мне перед этим звонил генеральный директор [Кузнецов] и говорил: «К тебе выйдут из оперативного штаба, скажут какой транспорт. Дай команду Ачкиназе выделить этот транспорт. Мою команду передай, чтобы он выделил транспорт».
— А директор безпосередньо з Ачкіназі не спілкувався?
— Несколько раз общались. Я могу объяснить. Директор — молодой амбициозный московский парень, который строил объекты в Сочи на Олимпиаду. Он считал, извините за грубое слово, за позор общаться с бывшим капитаном милиции, которым был Ачкинази. Он считал, что ему надо общаться с полковниками и генералами. У нас, кстати, несколько генералов-отставников работали. Поэтому он мне давал команду, я передал, а дальше пусть Ачкинази не выделит… Я два раза не выделял транспорт в 2013 году и в 2014-м я понимал чем это для меня закончиться, если я не выполню команду.
— Ачкіназі ваш підлеглий?
— Нет. Был, когда я служил [в милиции]. А в «Черноморнефтегазе» он не мой подчиненный. Он подчиненный заместителя генерального директора по связям с органами государственной власти и безопасности.
— А це лише якась психологічна проблема в керівника «Чорноморнафтогазу», що він не міг безпосередньо передати вказівку Ачкіназі? — уточив суддя.
— Очень высокомерный человек, который, кто ниже него — их просто не видит и не считает нужным с ними общаться. Ачкинази был простым капитаном. Милиционеры бывшими не бывают. Сейчас он опять милиционер, уже не милиционер, а полицейский. Майора уже получил.
— Чи відомо вам про обшук, який проводився 10.06.2019 року в тому числі у Різи Омєрова в місті Білогорську.
— Это мне стало известно в ходе судебного рассмотрения.
Саме на цьому обшуку в Різи Омєрова зафіксовано білий Мерседес — це єдина машина «Чорноморнафтогазу», яку ідентифікували за публікаціями.
— Що ви можете пояснити?
— Ничего не могу объяснить. Я к этому отношения не имею. Я в обысках не участвовал. О том, что будут проводится обыска, не знал. Использование транспорта, который выделялся в оперативний штаб, не отслеживал, потому что мне это не нужно было. Для сведения. Господин Омеров является таким же гражданином России. Я получил его копию паспорта российского. Есть распечатка с сайта общества «Мемориал», что он является гражданином Российской Федерации (…) Я никакого отношения к этим обыскам не имею, но вынужден защищаться и опровергать информацию и домыслы следствия. К материалам дела не приобщен ни один документ, который бы доказывал проукраинскую позицию лиц, в которых проводились обыска.
Суддя запитав, чи знав обвинувачений зі ЗМІ про обшуки в кримських татарів. Федорян відповів, що в матеріалах справи як докази є роздруківки публікацій «Кримської солідарності» і «Радіо свобода». Ці ЗМІ, на його думку, в Криму не мають особливої популярності. Сам він увечері іноді дивився телевізор, але ці обшуки не відстежував.
Федорян наголошував, що силовики ніколи не доповідали, з якою метою беруть транспорт і з працівниками ФСБ РФ Павлом і Валерієм він особисто знайомий не був.
Але на мобільному телефоні є переписка Федоряна з феесбешником Павлом щодо колишнього мера Євпаторії Андрія Філонова, затриманого за корупцію. Громадянин України Іванов, в якого теща Філонова, начебто, забрала майно в Євпаторії, примудрився привезти з материкової території України копію старої кримінальної справи Філонова. Федорян цікавився у Павла, чи можуть російські слідчі долучити матеріали, доставлені з України.
— Переписуєтеся по подіях щодо Філонова. І питають, що там феесбешники проводять заходи. Відповідь із вашого месенджера: «Я знаю, там знаходяться наші автобуси». Чи було таке? — уточнив прокурор.
— Позвонил Ачкинази и сказал, что запрошенный транспорт уехал в сторону Евпатории и две машины остались. Я позвонил Павлу, но к этому времени уже шли в СМИ [новости] о том, что правоохранительные органы проводят мероприятия в отношении Филонова, который является настоящим предателем Украины, который стал мэром города, принял присягу госслужащего… Для этого не надо семь пядей во лбу, для чего они туда поехали. Но ни в одном документе доказательств нет, что наши транспортные средства участвовали в этих мероприятиях, — відповів Федорян.
Захист звертає увагу що «Хізб ут-Тахрір» зазнавала в Криму переслідувань і до анексії. Федорян повідомив, що вони з адвокатом зібрали 12 публікацій з інтернету, в яких дається негативна оцінка «Хізб ут-Тахрір» керівниками МВС України, СБУ, нардепами, керівниками меджлісу і Духовного управління мусульман Криму. Усі вони характеризували «Хізб ут-Тахрір» як організацію, що становить загрозу державі Україна і традиційному ісламу.
Духовне управління мусульман Криму заявило, що в літературі, яку поширює на півострові незареєстрована організація «Хізб ут-Тахрір» є заклики до збройного протистояння з українською владою і її насильницького повалення.
«Не стоит путать традиционный ислам с тем, что исповедуют члены «Хизб ут-тахрир. Человек с такой верой не мусульманин», «СБУ против «Хизб ут-тахрир»… Прекращена в зародыше ячейка Хизб ут-тахрир из девяти человек, которые прошли диверсионную подготовку на Ближнем Востоке», «СБУ заблокировала доступ к сайтам «Хизб ут-тахрир», — цитував Федорян статті у ЗМІ. Він підкреслив, що сам, працюючи в МВС, ніколи «Хізб ут-Тахрір» не займався, адже це була робота СБУ. Але йому відомо, що в Криму проводилися антитерористичні навчання і перевірки гірсько-лісистої місцевості на предмет пошуку екстремістських організацій.
— Мне вписали, что я причастен к преследованию проукраински настроенных граждан Крыма. Нету таких среди … Нету ни одного слова в программах этой организации, что они за Украину. Они за свой халифат. Они против России, против Украины, против всех, кто не является мусульманином (..) Говорить о проукраинской позиции радикальных исламистов не приходиться. Они не признают законы стран, в которых проживают, и делят людей на верных и неверных. Достоверно известно, что «Хизб ут-тахрир» проповедует создание всемирного халифата, что противоречит законам и Конституции Украины, — обурювався Федорян.
Адвокат Олександр Омельченко у дебатах говорив, що дії його підзахисного більше схожі на колабораціонізм (ч.4 ст.111-1 ККУ). А саме, що він наче передавав транспорт збройним формуванням на тимчасово окупованій території. Але у 2019-2020 роках такого злочину в Кримінальному кодексі України не було. Зміни до законодавства внесли тільки після повномасштабного вторгнення.
Обмін Федоряна зірвала війна
У судових засіданнях Федорян неодноразово згадував Олега Кулініча, який керував кримською СБУ на момент його арешту: «Крестный, который меня задерживал, Кулинич…». За кілька років Кулініч опинився у тому ж слідчому ізоляторі і тепер його також судять за державну зраду. За версією обвинувачення, у 2019 році, коли затримали Федоряна, Кулініч уже працював на ФСБ РФ.
Федорян припускає, що його затриманням Кулініч лише створював видимість роботи. Від оперативників СБУ Федорян буцімто чув, що затриманий для поповнення обмінного фонду. А працівник СБУ на імʼя Стас навіть похвалився, що, затримавши Федоряна, вони можуть сміливо рік не працювати.
Федорян очікував, що його швидко обміняють як значиму фігуру і ще 21 лютого 2021 року підписав згоду на обмін. У березні справу скерували до суду. Перші 5-7 судових засідань відкладали, чекаючи обміну. У судових засіданнях був присутній співробітник російського консульства, відповідальний за обмін. Та потім процес чомусь загальмував, а кінець сподіванням на обмін поклала повномасштабна війна.
Федорян каже, що суддя не менше пʼяти разів пропонував йому укласти угоду про визнання вини, але він не пішов на це. Він найняв собі адвоката і в Київському слідчому ізоляторі перебуває у платній камері. Його сімʼя залишається в окупованому Криму, але Федорян має звʼязки і на материковій території України. У Києві є знайомі, які були готові надати йому житло в разі зміни запобіжного заходу.
У своєму останньому слові Федорян казав, що найбільше горе для нього — втрата батьків, які померли поки він був у СІЗО і яких він не зміг провести в останню путь.
Федорян закликав суддю подивитися на його справу як на власну, уявити себе на його місці.
Повідомив, що за ці роки із ним у камері сиділи восьмеро суддів різного рівня. Усі вони начебто переглянули матеріали його справи і сказали, що там немає складу злочину.
— К сожалению, мы живем в такое время, что для вынесения правосудного приговора, судья должен обладать настоящим мужеством… Ваша честь, я желаю вам мужества. И прошу помнить, что в ваших руках не только жизнь человека, (а мне 64 года… 13 лет — вообще смертный приговор), но и жизнь и судьба родных и близких мне людей. Надеюсь на ваше справедливое решение, — казав обвинувачений.
У пʼятницю 18 жовтня Федоряна в суд не доставляли і вирок він слухав по відеозвʼязку зі слідчого ізолятора. Було оголошено короткий текст рішення, що Федорян визнається винуватим і засуджується до 12 років увʼязнення з конфіскацією майна.
Коли суддя вийшов із залу, Федорян сердито закричав, що не розібрав ані слова.
Висновки суду
У вироку суддя Олександр Бойко зазначив, що усі надані прокурором докази були вагомими, щоб визнати Федоряна винним поза розумним сумнівом. Йому не інкримінується проживання в окупованому Криму і отримання російського паспорта.
Посадову інструкцію Федоряна від ГУП РК «Черноморнефтегаз», що мала би підтверджувати, що на балансі його управління не було транспорту, та інші документи окупаційної влади український суд відмовився врахувати як докази.
«Юрисдикція РФ не поширюється на АР Крим, а отже документи та інструкції видані окупаційною владою не є доказами в розумінні КПК України. Суд також не може перевірити повноважень Федоряна у вказаній організації, використовуючи інструментарій КПК України, під час окупації зазначеної території Російською федерацією», — написано у вироку.
Федорян знав, на що виділяється транспорт, бо, на думку суду, про це недвозначно свідчить характер його переписки з працівниками ФСБ РФ Павлом і Валерієм. Обшуки в кримських татар не були відокремлені від життя суспільства в окупованому Криму, відбувалися протягом тривалого часу і висвітлювалися у ЗМІ.
Із протоколу затримання та особистого обшуку видно, що Федорян особливих зауважень тоді не висловлював. У тому числі, не говорив про незаконний доступ до його мобільного телефону. Тому версія про незаконні затримання і огляд мобільного телефону вважається спростованою самим обвинуваченим.
Листуючись із співробітником ФСБ РФ Валерієм Терещаком, на репліку «Спасибо за транспорт» Федорян відповідав: «Служим России», що свідчить про свідоме бажання негативних наслідків для України та її громадян, які проживають у Криму.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
22
0
20
20
