У жовтні 2022 року в соцмережах повідомили про затримання колаборанта і опублікували фото. «В Бучі зловили Кобця Андрія, він же Гапон, шукають свідків. Всі свідки нехай пишуть в особисті або звертаються до поліції міста. Тільки ті, хто бачив, як він ходив із ворогами і мародерствував. Усіх свідків вони розстрілювали, награбоване приховали. Виїхав пухнастий, ні в чому не винен. Потрібні свідки, які бачили як він на авто з білою пов’язкою їздив по Бучі», — написав користувач Петр Громик.
«Зрадник брав участь у каральних рейдах рашистів і допомагав виявляти та фізично знищувати учасників руху спротиву. Він з власної ініціативи запропонував свою допомогу рф, після чого йому видали зброю, військову форму російського зразка та «інструкції» щодо подальших дій проти українських захисників (…) Перебуваючи на ворожому БТРі, бучанин спільно з окупантами увірвався до будинку свого знайомого, де проводив незаконний обшук і намагався виявити бійців тероборони. У разі захоплення Київщини він планував увійти до складу окупаційної адміністрації і продовжити репресії проти українців. Після деокупації Бучі колаборант залишився у місті. Вступив до лав добробату, намагаючись таким чином приховати свої злочини, за даними СБУ. Надалі він планував відновити свої зв’язки з окупантами для передачі їм розвідданих. Проте СБУ своєчасно викрила зрадника», — повідомляла Служба безпеки України.
Командир Добровольчого формування Бучанської міської територіальної громади №1 Тарас Шаправський повідомив, що Кобец намагався «замаскувати» свої злочини, вступивши в добробат.
«Ще під час окупації Бучі з’явилася інформація від деяких мешканців, що дана особа співпрацює з окупантами. Після того як місто було звільнено, співробітники СБУ його затримали і доставили на фільтраційний центр для проведення перевірки. За результатами перевірки, переконливих доказів причетності вказаної особи до колабораційної діяльності добуто не було. Весь цей період орган досудового розслідування збирав доказову базу. Добровольче формування міської територіальної громади у співпраці зі Службою безпеки України працювало разом, встановлено прямих свідків і особі було обґрунтовано повідомлено про підозру і затримано відповідно в порядку 208 статті КПК України. Наразі він перебуває під вартою і в подальшому вже суд буде встановлювати винуватість цієї особи. Вказана особа кілька разів зверталась до ДФТГ за укладанням контракту і прийняттям на службу, але йому було відмовлено до завершення перевірки СБУ. Тобто хочу наголосити, ця людина не перебувала на службі ДФТГ, а перебувала у фільтраційному центрі добровольців», — коментував ситуацію Шаправський.
Дійсно, одразу після звільнення Київської області хлопця не затримували. Хоча в соцмережах уже ширилися пости про нього. Як пояснює Кобец, він особисто зʼявився до тероборони, щоб зʼясувати, що відбувається.
— Я сам прийшов. Коли закінчилась окупація, коли дізнався, що у Фейсбуці щось пишуть про мене, то прийшов до ДФТГ, щоб розібратись, що це за фейки, щоб вони мене перевірили. Там же ж ДФТГ і зразу СБУ було. Вони протримали мене два місяці в підвалах, в камерах спеціальних, провели фільтрацію. Я просив три рази, щоб мені зробили поліграф. Два місяці, коли пройшло, дали мені бумажку: пиши, що ти до нас не маєш ніяких претензій, а другу бумагу пиши, що вступаєш в наші лави. Звісно, я вступив, я згодився, я там уже привик. До 13 жовтня я був весь час у ДФТГ…
Обшук у сусідів
Згідно з обвинуваченням, 16-17 березня біля місця свого проживання на вулиці Водопровідній Кобец вступив у змову з окупантами. Він отримав від них предмет, схожий на автомат, носив частково військову форму — куртку і штани темно зеленого кольору, притаманну РФ, а також спортивну шапку і кросівки. Із росіянами на їх БТР він поїхав у напрямку вулиці Яблунської і близько 11 години з іще одним військовим зайшов у двір будинку на вулиці Заводській, де мешкало подружжя. Росіяни сказали, що шукають українських військових, націоналістів і націоналістичну символіку.
«Вони підійшли до дверей. Росіянин за ручку смикнув, двері зачинені. У мене двері і тут вікно. Він підходить до вікна і «тук-тук-тук» (легенький стукіт — ред.). Не те, що там гатили… Потім вже узнали, що як не відкривали двері, то вони вибивали вікна. Він не вибивав, а постукав у вікно так», — пригадувала господиня.
Першим непроханих гостей зустрів чоловік, жінка була в іншій кімнаті. «Добрый день. — Добрий день. — Кто в доме? — Я и жена. — Можно я зайду, посмотрю?».
Кобец залишився у дворі, а окупант зайшов у хату, роздивлявся довкола і запитав у господарів, чи мають вони «нацистську свастику» і де їх син. Жінка здивувалася, звідки чужинець знає про її сина, і відповіла, що той у тюрмі.
Поки окупант ходив по будинку, господиня з вікна спостерігала за іншим молодиком. «Він стояв біля машини. Сарай відчинений і він заглядав у сарай. Автомат у нього був через плече перевішений. Стояв так і обличчя ховав, щоб його не бачили (…) Машина стоїть рядом із сараєм, там двері в сарай і погреб. Він заглядував, що там (…) Орк позаглядував по шухлядам, подивився… В одну кімнату зайшов, в другу: «Здесь что? А здесь что? Можно я посмотрю? Можно я зайду?» (…) Потім уже казали, що вони по всім ходили, але в нас сусіди через стінку живуть — вони туди не заходили і до других не заходили. Таке враження, що вони цілеспрямовано пішли до нас (…) Той стояв на вулиці і дивився, щоб ніхто зайшов чи не вибіг, а цей ходив по хаті. Коли він зайшов, я, може, перелякана дуже була. Він: «Не бойтесь, не бойтесь. Мы вам ничего не сделаем».
— Чи бачили ви щоб обвинувачений проводив якісь дії щодо огляду вашого домоволодіння? — запитала суддя.
— Так. Він заглядував у сарай. Там щілина була, він відчинив і видно погреб. Він туди заглянув і більш нікуди не ходив.
Обшук у хаті тривав не більше 5 хвилин. Після цього всі вийшли на подвір’я: господарі слідом за військовими. Кобец мовчав. Росіянин запитав його: «Ты посмотрел? Ничего?». Хлопець у відповідь тільки кивнув.
19 березня подружжя евакуювалося. Пізніше у Фейсбуці жінка побачила публікацію про Андрія Кобця, який, начебто, допомагав росіянам.
«Здалось таке знайоме обличчя. Я показала чоловікові. Він каже: «Так це ж він, він до нас приходив».
Виявилося, що син свідків також знайомий із Кобцем, вони навчалися в одній школі: «Мамо, ви що його не знаєте?! Це ж Андрій Кобец, у нього спортивний клуб був у підвалі. Ми ж дружили. Я ж на Майдан їздив і він же ж там…».
Розмовляли про «Яблунську народну республіку»
Власне, випадок із обшуком у сусідів — це єдиний епізод, за яким судять Кобця. Господарі — ключові свідки, але їхній син не військовий чи громадський активіст, а неодноразово судимий за крадіжки і на момент російського вторгнення відбував черговий тюремний строк.
Показання інших свідків, як сподівається прокурор, мають підтвердити проросійські погляди Кобця.
Мешканка Бучі Ірина працює у Святошинському управлінні поліції. Раніше проживала із Кобцем по сусідству в одній багатоповерхівці і тепер вона свідок обвинувачення.
Жінка розповіла в суді, що Кобец створював Яблунську народну республіку, мером якої надіявся стати.
— Проходив по Яблунці і шукав таких однодумців, хто хоче вступити в цю його структуру і не хоче чинити спротив Росії.
Свідок каже, що в перші дні окупації, коли ходила до сусідки, то бачила Кобця. Бо в підвалі, в спортзалі, начебто, проводилися наради: «Гапон збирався з людьми». Та на уточнюючі запитання жінка відповіла, що насправді бачила хлопців на вулиці, коли вони вели розмову про Яблунську народну республіку і підкреслила, що це не чутки і не вигадка, бо вона особисто чула про «республіку».
— Я підʼїжджала до «Фори» і йшла дворами до будинку М. Я носила їй продукти (…) Вони стояли на вулиці, курили. Перший раз було три чоловіки, другий раз — пʼятеро, ну компанія… Я проходила і вони розмовляли про «Яблунську народну республіку».
— Ви чули, щоб саме обвинувачений щось казав про «Яблунську народну республіку»? — запитав адвокат.
— Я не дивилася йому на рот і не дивилася, хто говорить.
— Ви ж знаєте його голос?
— Я не можу стверджувати.
Іншим разом 7 березня жінка бачила Кобця біля Агробудпостачу, де росіяни проводили фільтрацію і розстріляли 9 місцевих жителів. Свідок наголошує, що хлопець вільно пересувався по селу, тоді як іншим людям окупанти дозволяли тільки виходити на вулицю, щоб брати воду з колодязя.
— Ходив він із двома дєвочками. Не знаю, як їх звать, чорненька така і біленька. Вони виходили з Агробудпостача. У нього бушлат був, не наша ЗСУшна форма. Та дєвочка, Саша, по-моєму, була в такому ж бушлаті зеленого кольору. Звернула увагу на ту дєвочку, що на неї бушлат великий. З Агробудпостача йшли в сторону Стеколки (район міста поблизу Бучанського заводу скловиробів — ред.). Ту дівчину потім також звинувачували, що вона колаборантка. Нам давали годину, щоб ми могли вийти на вулицю взяти води, в магазини ми не ходили… 9 березня ми змогли піти до росіян і домовитися за виїзд по зеленому коридору. А так не можна було. Стояли снайпери, танки. Майже біля кожного будинку стояли російські солдати. Вони патрулювали і ти не міг вийти, поки не надінеш на себе якусь білу полотнину. Я білою хусткою обвʼязувалася. Ти махнув і вони тобі дають жестом, що ти можеш іти, бо бачать, що ти з відрами. А так не пускали людей (…) У них (у Кобця з дівчатами — ред.) не було опознаватєльних білих знаків. Зайти на Агробудпостач, вийти і піти на Стеколку і спокійно себе вести, улибаться і вести розмову… Моє враження, що це вільно пересуватися (…) Я бачила, що вони вільно йдуть, ведуть розмову.
За кілька років до війни, коли вони ще мешкали в одній багатоповерхівці, на місцевих виборах Кобец нібито роздавав сусідам проросійські матеріали.
— У нього були листівки, він агітував, що буде краще, як русскій мір буде тут. Це була весна, напевне. Десь тоді, коли мій чоловік був в АТО — 2017 рік. Я вагітна була. Ми сиділи на лавочці з Маріною і Кобець підійшов і каже, що вибори, листівки нам показував. А в мене якраз чоловік воює в АТО, то який русскій мір?! Похіхікали та й усе.
— А на той час рускій мір не був заборонений? — уточнив адвокат.
— Моя думка. Ніхто не знав, що війна може бути в Україні, особливо під Києвом. Було багато переселенців, навіть ця покійна Маріна — вона говорила про Росію, про свій Данєцк. Ніхто, напевне, так сильно не звертав уваги (…) [Кобец] казав, що треба голосувати, щоб прийшов русскій мір і було всім добре в Україні. Голосувати за ідею і за партію.
— Назвати можете цю партію?
— Ні, я не цікавилась. Я пішла з дискусії, не хотіла далі його чути.
Вислухавши показання свідка, Кобец сказав, що у 2015 році брав участь у виборах від Радикальної партії Ляшка, яка не позиціонувала себе як проросійська.
В інтернеті про обвинуваченого є інформація, що він зареєстрований підприємцем у сфері послуг харчування.
На особистій сторінці Кобця в Instagram є фото на боксерському рингу. У 2016-му він очолив громадську організацію «Олімпія».
Місцеві ЗМІ писали, що у підвальному приміщенні, де функціонує ГО «Олімпія», збиралися діти на заняття з кіокушин-карате, підлітки і молодь, щоб позайматися у тренажерному залі або пограти у настільний теніс чи шахи.
У Фейсбуці на аватарці у нього спільне фото з майстром спорту і теперішнім нардепом від «Слуги народу» Василем Вірастюком. У мережі «Вконтакте» хлопець підписаний як «Андрей Гапон». Сам він пояснює, що Гапон — це прізвище його діда.
. . .
Кобця судять за добровільну участь у збройних формуваннях держави-агресора. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі.
Прокурор Євген Завістовський вважає, що під час судового розгляду обвинувачення знаходить своє підтвердження. Він просить тримати Кобця під вартою, що той не переховувався і не впливав на свідків.
Українські суди під час війни не застосовують у цій категорії злочинів альтернативні запобіжні заходи, не повʼязані з триманням під вартою. А слідчий ізолятор, як зауважує захисник, вже не витримує таку кількість арештантів.
Адвокат Валентин Косинський каже, що доказів проти його підзахисного немає і опитані свідки могли давати свідчення під тиском правоохоронців. І взагалі обвинувачення цивільного в участі у збройних формуваннях РФ є дивним.
Сам Кобец говорить, що під час окупації свій спортзал у цокольному поверсі віддав під бомбосховище і там перебувало близько 30 людей. «Ніякої співпраці з окупантами я не мав. До мене, як до всіх, приходили перевіряли зброю, спілкувалися і не більше», — пояснює він.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю видання «Судовий репортер» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
22
0
20
20
