Дарницький районний суд міста Києва задовольнив позов народного депутата Віктора Медведчука до видавництва «Vivat» і журналіста Вахтанга Кіпіані та заборонив поширення надрукованого тиражу книги «Справа Василя Стуса», доки з неї не будуть видалені всі згадки про політика.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на відеотрансляцію засідання і текст рішення, опублікований Кіпіані у Фейсбук.
У травні 2019 року у видавництві «Vivat» вийшла друком книжка історика та журналіста Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса».
На основі документів із архіву КДБ Кіпіані описав кримінальну справу 1980 року проти поета-дисидента Василя Стуса за його участь у діяльності Української Гельсінської групи та критику радянської влади. Тоді Стуса засудили до 10 років ув’язнення та 5 років заслання, і у 1985 році він помер у карцері за досі нез’ясованих обставин.
У книзі висвітлювалась роль адвоката поета, а нині політика Віктора Медведчука, який, на думку істориків, фактично не захищав Стуса, і підтримував сторону обвинувачення.
У серпні 2019 року Медведчук подав судовий позов до автора книги Вахтанга Кіпіані, видавництва та друкарні, у якому вимагав визнати згадки про нього недостовірними і заборонити поширення книжки у будь-якій формі та на будь-якій території.
Суд визнав недостовірною інформацію з розділу «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса», а саме фразу:
- «… чи була можливість у Стуса обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук» (аркуш 661);
- «…Медведчук на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання» (аркуш 664);
- «… він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?…» (аркуш 664).
Також суд визнав такою, що порушує право Медведчука при використанні імені з його згоди, а саме інформацію розділів книги «Кримінальна справа №5 – книга життя і смерті Василя Стуса» та «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса», а конкретно фрази:
- «розпинав поета призначений державою адвокат Медведчук» (аркуш 7);
- «шістка комуністичної системи Медведчук» (аркуш 663);
- «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком та аморальним типом?» (аркуш 664);
19 жовтня 2020 року суддя Дарницького райсуду Марина Заставенко оголосила резолютивне рішення по справі. Вона задовольнила вимоги позивача і визнала інформацію, поширену про нього у книзі, недостовірною і заборонила розповсюдження тиражу книги, доки з неї не буде прибрана інформація, яка дозволяє ідентифікувати Медведчука.
Марина Заставенко була переведена у Дарницький райсуд у 2017 році з окупованої Макіївки Донецької області. За даними СБУ, вона має майно на непідконтрольній території і систематично туди їздила. У 2016 році Вища кваліфікаційна комісія суддів за заявою СБУ відкривала проти Заставенко дисциплінарну справу, але потім відмовилася її звільняти.
У суді представником Медведчука був адвокат Ігор Кириленко. Він уже не перший рік відстоює його інтереси у справах про захист честі та гідності, і на останніх місцевих виборах балотується до Київської міської ради від партії «Опозиційна платформа – За життя».
Адвокат Медведчука стверджує, що в матеріалах кримінальної справи Стуса немає жодного документу, в якому говорилося б про співпрацю Медведчука з КДБ і те, що він на процесі підтримував сторону обвинувачення. Також, за його словами, «циніком і аморальним типом» був зовсім не його підзахисний, а сам поет:
«Циніком називають людину, яка відверто ігнорує загальноприйняті моральні норми у своїх вчинках. А цинізмом є відверто виражене зневажливе ставлення до норм моралі і етики у своїх вчинках. Таким чином, виникають слушні два питання: які загальноприйняті норми моралі та етики існували осінню 1980 року у Радянському союзі та чи поважав Стус загальноприйняті норми моралі та етики? Чи мали масову підтримку у громадян Радянського союзу погляди Стуса та його переконання (…)? Відповідаючи на ці два питання, можна дійти висновку, що погляди Стуса не були масовими та загальноприйнятими (…). Таким чином, людиною, яка відверто ігнорувала моральні норми у своїх вчинках станом на осінь 1980 року точно був не позивач».
Спростовуючи фразу, що Медведчук є «сином поліцая», адвокат посилався на те, що його батько у часи Другої світової війни насправді був не працівником поліції Третього рейху, а службовцем окупаційної установи, не носив зброї та не мав пов’язки із написом «поліцай».
Адвокати Вахтанга Кіпіані і видавництва наполягають, що цитати не підлягають спростуванню, адже є оціночними судженнями. Зокрема, висновок, що Медведчук фактично прийняв позицію прокурора, автор міг зробити на основі того, що під час процесу він погодився із правильністю кваліфікації злочину Стуса та не намагався оскаржити рішення суду в касаційній інстанції. Заслухавши в засіданні лист із поясненнями політика, адвокат Юрій Артюх відзначив, що у 1980 році Медведчук сам порушив тодішній Кримінально-процесуальний кодекс, адже не поцікавився, чи вважає поет себе винним і визнав вину замість свого підзахисного.
За достовірність слів, що батько політика був поліцаєм, Кіпіані, на думку адвоката, не повинен відповідати, адже не стверджував про це, а просто цитував, що існує така думка.
Захисник повідомив, що Google на запит «батько Медведчука поліцай» видає 2780 посилань. Зокрема, про співпрацю свого вітчима із нацистами у 2003 році під час інтерв’ю говорив навіть зведений брат Медведчука Володимир Гулько: «Мы ведь по книгам привыкли, что полицай – ружье на плечо и пошел по селу собирать продовольствие. Он с ружьем не ходил, но он высматривал. Я не знаю, меня тогда не было… Но со слов бабушки, которая его постоянно полицаем называла, такое было, да…».
На думку захисника Кіпіані Вячеслава Якубенка, задовільнивши позов Медведчука, суддя навпаки зробила все можливе для подальшого скасування рішення в апеляції.
«Суддя, яка переведена до столичного Дарницького суду із суду окупованої Макіївки, дуже вразлива для сильних світу цього на кшталт Медведчука.
Вона віддала пас далі. Вийшовши за межі позовних вимог, суддя гарантувала цим самим скасування її рішення судом апеляційної інстанції. Спасибі їй за це. Не кожен готовий кидатися на амбразуру або спалити себе на Майдані. Хтось намагається на своєму рівні відстоювати справедливість тихо і непомітно – чого не зрозуміє більшість», – написав адвокат на своїй сторінці у Facebook.
Антон Столяров, сайт «Судовий репортер»
22
0
20
20
