Зміївський районний суд Харківської області визнав громадянина винним у державній зраді.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 10 липня.
Йдеться про жителя селища міського типу Безлюдівка Харківського району Харківської області. Чоловік є особою похилого віку, в минулому має судимості, але в реєстрі судових рішень інформації про них немає. Можна припустити, що це було дуже давно. В одній із судових ухвал зазначається, що він був схильний до різноманітних злочинів ще з неповнолітнього віку.
Він є уроженцем і громадянином України, але, з його слів, до 2005 року мешкав у Республіці Білорусь, а потім переїхав проживати в Харківську область, де постійно мешкає з родиною. Має дорослих доньку та сина.
За матеріалами справи, обвинувачений постійно контактував із колишнім жителем Харкова Олександром Слісаренком. Останній не пізніше 2017 року виїхав до Росії і у 2019-му отримав російський паспорт та реєстрацію місця проживання у місті Бєлгород, РФ.
Відомо, що згодом Слісаренко виїхав до окупованого українського міста Луганська і працював там заступником начальника відділення із розкриття злочинів проти особи карного розшуку «Жовтневого РУ МВС ЛНР». У 2021-му отримав диплом юриста Курського державного університету РФ.
В умовах повномасштабної війни Слісаренко долучився до спецзагону швидкого реагування «Рысь» ФСБ РФ, головним завданням якого були бойові дії щодо окупації Харкова.
На початку червня 2022-го Слісаренко став «помощником главы военно-гражданской администрации Харьковской области». Також він зайнявся створенням агентурної мережі із громадян України, листуючись у Telegram із облікового запису «@Alexandr_pervuy». Відомо, що йому вдалося завербувати щонайменше трьох осіб у Харківській області, одним із яких був житель смт. Безлюдівка.
Чоловіки були давніми знайомим і після повномасштабного вторгнення РФ в Україну постійно підтримували звʼязок по телефону та в інтернеті.
Мешканець селища як особа похилого віку, не викликаючи підозр, переміщався населеним пунктом і збирав інформацію, яка могла згодитися ворогу. У середині лютого 2023-го він надіслав Слісаренку детальну інформацію про тренувальний центр, розташований на території одного з санаторіїв у Харківській області.
У подальшому обвинувачений вину не визнавав, але не заперечував факт спілкування із Слісаренком. Розповів, що вони познайомилися у 2014-му на релігійному ґрунті. Слісаренко тоді ще жив у Харкові і він хрестив йому доньку. Що Слісаренко отримав паспорт громадянина Росії, обвинувачений, начебто, не знав. Але після початку збройної агресії РФ Слісаренко зателефонував йому та запитував, чи все добре і просив перевірити стан його квартири в Харкові, чи не розбомбили її. Жодних пропозицій слідкувати за переміщенням підрозділів ЗСУ чи техніки при цьому, нібито, не звучало. Про себе Слісаренко розповідав, що в Луганську, займається гуманітаркою.
Обвинувачений пояснив, що під час воєнного стану через матеріальну скруту почав підробляти таксистом і одного разу підвозив до міста Зміїв двох українських військових, які між собою розмовляли про тренінговий центр ЗСУ на базі санаторію «Ялинка» в Зміївському (на даний час — Чугуївському) районі, а також про те, що там навчають американські інструктори. Через декілька днів на Telegram зателефонував Слісаренко і сказав, що «Росія йде, готуйтесь, вам буде важко», на що обвинувачений, нібито, відповів, що росіянам також буде важко, бо ЗСУ також навчаються і переказав почуту розмову військових. Слісаренко попросив уточнити, де саме знаходиться цей санаторій і обвинувачений на карті застосунку Google Map знайшов санаторій, поставив позначки геолокації і відправив йому. Такі «дружні» розмови відбувалися приблизно 5 разів, чоловіки обговорювали блокпости. Але обвинувачений запевняв, що жодного умислу в на співпрацю з ворогом та підрив національної безпеки не мав. Це сталося, як він вважає, із необачності, бо він не надавав значення таким розмовам.
Підсудний і його адвокат просили кваліфікувати його дії за ч.2 статті 114-2 ККУ, тобто як поширення інформації про розташування військовослужбовців. Але суд визнав ці доводи є необґрунтованими.
Пояснення обвинуваченого спростовуються характером переписки.
Слісаренко: Их в плен нельзя брать. Отстреливать конечности и пусть падают пока не здохнут (очевидно, мається на увазі українських військових — ред.).
Обвинувачений: 100%
Слісаренко: Валера, привет. Можешь помочь, нужна объектива по Харькову, с разбивкой по районам — наличие воды, электричества, наличие гум помощи в должном количестве, продуктов в магазине, возможность выехать из города — зеленые коридоры, в каком направлении, наличие живой силы ВСУ и техники, огневых точек.
Обвинувачений: Привет, санаторий елочка, тр.центр 2000чел. На счет зданий их там несколько, надо уточнить тренировочный центр до 2000 человек. И инструктора партнеры с запада. Но нужно проверять в каком здании… Там блокпост и в радиусе 300метров вокруг метки, землянки, техника зарыта. Маякни прочитал или нет (повідомлення супроводжувалося посиланням на координати вказаного санаторію в застосунку Google Maps).
Показання у суді дали жінки, які працюють у санаторії головним інженером і сестрою-господарскою, а також чоловік, який там як внутрішньо переміщена особа і працює з 2023 року охоронцем в закладі. Вони підтвердили, що з кінця лютого 2022-го в закладі проживали переселенці, а з серпня 2022 року поблизу санаторію знаходилися військові. Військові заселилися до санаторію у січні 2023-го і залишалися до жовтня 2023 року. Перші влучання (прильоти ракет) були ще в кінці серпня — на початку вересня 2022 року за санаторієм, десь у лісі, на територію заводу. У санаторії через це повилітали вікна, а біля заводу була велика яма. Тренувальний центр військової частини на території санаторію розмістився із 1 січня 2023 року. Про нерозголошення попереджалися всі, хто працював і проживав там.
Обвинуваченого засудили до 15 років увʼязнення із конфіскацією майна.
22
0
20
20
