Полтавський апеляційний суд визнав громадянина винним у пособництві збройним формуванням держави-агресора.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 24 жовтня.
За версією обвинувачення, мешканець смт Шевченкове Купʼянського району Харківської області під час окупації у 2022 році співпрацював зі збройними формуваннями РФ. Зокрема, давав їм адреси проживання учасників АТО і правоохоронців та місцевих патріотів, допомагав облаштовувати блокпости, а також пропонував односельцям бути посередником у відносинах із військовим керівництвом окупаційної влади.
Після звільнення селища в приміщенні відділку поліції знайшли «Грамоту» і «Благодарность», видані окупаційною адміністрацією на імʼя обвинуваченого. Також був вилучений трудовий договір без номера і дати про прийняття обвинуваченого на посаду начальника підрозділу окупаційної поліції і виписка з наказу від 27.07.2022 про розірвання трудового договору.
Сам чоловік колабораціонізм заперечував. Суд допитав 19 свідків обвинувачення, які стверджували, що бачили дружнє спілкування обвинуваченого з окупантами, як він допомагав їм облаштувати блокпост біля свого кафе, ляскав солдатів по плечу і пропонував відпочити у лазні. Один чоловік розповідав, що саме обвинувачений здав його російським військовим.
Але у вересні 2023-го Диканський районний суд Полтавської області обвинуваченого виправдав і звільнив з-під варти. Показання свідків були оцінені як суперечливі і сумнівні. Документи окупаційної адміністрації суд визнав недопустимим доказами, тому що слідчий, нібито, зібрав їх, не маючи необхідних повноважень. Крім того, прокурор не довів, що ці документи видані й підписані саме представниками окупаційної влади.
У травні 2024-го Полтавський апеляційний суд повернув чоловіка під варту, засудивши до 10 років позбавлення волі.
Однак вже у листопаді 2024-го Верховний суд попереднє рішення скасував і призначив новий апеляційний розгляд справи.
Верховний суд пояснив, що коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального, то це висуває більш суворі вимоги до дослідження доказів.
Ухвалюючи протилежне рішення апеляційний суд дослідив та оцінив докази сторони обвинувачення і залишив поза увагою докази й аргументи сторони захисту, на підставі яких перша інстанція винесла виправдувальний вирок.
Таку вибіркову перевірку доказів без безпосереднього дослідження тих, які було подано стороною захисту та покладено в основу виправдуальнного вироку, Верховний суд вважає істотним порушенням.
Полтавський апеляційний суд повторно розглянув справу і знову визнав чоловіка винуватим і призначив йому 10 років позбавлення волі.
Суд вирішив, що показання свідків узгоджуються між собою та іншими доказами. Тому відсутні підстави ставити під сумнів їх достовірність. У судовому засіданні свідки приводились до присяги й попереджалися про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Тому підстав не довіряти показанням цих свідків у колегії суддів немає.
Свідки захисту, які з моменту окупації певний час проживали в будинку обвинуваченого, зазначали про його проукраїнську позицію та заперечували його співпрацю з окупантами. Але такі показання є загальними та зводяться до того, що ці свідки не були безпосередніми очевидцями протиправних дій обвинуваченого. Тому колегія суддів вважає, що такі показання свідків захисту в цілому не спростовують показання свідків сторони обвинувачення, які безпосередньо були очевидцями викладених в обвинувальному акті обставин.
«Благодарность», грамота» та інші документи були відібрані слідчим СБУ під час допиту свідків, які знайшли їх у приміщенні покинутого окупантами відділку поліції. Далі, враховуючи велике навантаження на слідчих СБУ, матеріали було передано до слідчого відділення Купянського РУП. Слідчий СБУ і допитані ним свідки в судовому засіданні підтвердили факт видачі документів. У підсумку суд вирішив, що ці документи не можуть бути визнані недопустимими доказами.
16
0
20
20
