Колишній  командир штурмового взводу «Валькірія» так званої військової поліції Міністерства оборони «ЛНР» Євген Соловйов майже 8 років непоміченим проживав на підконтрольній Україні території і працював на спиртзаводі.

15 листопада 2022-го Служба безпеки України провела провела обшук у квартирі на Харківському масиві, де Соловйов проживав із цивільною дружиною та малолітнім сином. У помешканні виявили колекцію із 32 ножів, пристрої для стрільби, перероблений карабін і кількасот патронів, які, зі слів господаря, йому подарували знайомі співробітники української спецслужби.

Соловйова взяли під варту. У 2023-му його справу скерували в Дарницький районний суд Києва. Розгляд тривав понад два роки і закінчився вироком. За державну зраду Соловйова засудили до 13 років увʼязнення із конфіскацією майна.

В Україні проти своєї волі

Євгену Соловйову 54 роки. Він народився у Росії. За його словами, в сімʼї офіцера. Всі його рідні військові — дід, бабуся, прадід і прапрадід. 10 років він прожив у Росії і вважає, що саме це його “родіна”. 

У 80-х роках, як каже Соловйов, він проти своєї волі опинився на території України. Його мати вдруге вийшла заміж і сімʼя переїхала у місто Ровеньки Луганської області. На Луганщині Соловйов здобував середню освіту і закінчував Ровеньківський гірничий технікум. Потім служив у радянській армії. 

Соловйов каже, що громадянство України не отримував, український паспорт йому просто принесли, а раніше він жив за радянським. 

Батько, мати, брат і сестра Соловйова сьогодні живуть у Росії. Двоюрідний брат, з його слів, у Благовіщенську є начальником колонії строгого режиму. Дядько очолював партію «Единая Россия» в Благовіщенську. Діти від першого шлюбу проживають «у Луганській області, в Росії». Соловйов переконаний, що Луганська область це Росія.

Соловйов мав у Луганську компанію із ремонту шахтового обладнання. Але навесні 2014-го, коли почались проросійські заворушення, бізнес зависнув і Соловйов пристав до «ЛНР». А саме очолив збройний підрозділ, який налічував до двох десятків осіб із бойовим досвідом із числа колишніх правоохоронців і ветеранів спецназу.

Соловйов переконаний, що в 2014 році в Києві відбувся «державний переворот» і в Луганську область були направлені війська, «каральні загони», які, на його думку, зрадили присязі захищати народ і почали діяти в  інтересах якоїсь «купки людей». Натомість представники РФ, на думку Соловйова, прибули на Луганщину добровольцями, щоб захищати і допомагати.

Безпосереднім своїм керівником Соловйов називає міністра оборони «ЛНР» Олега Бугрова. Каже, що працював за сухпай. І лише один раз при звільненні отримав у касі 700 доларів за всю службу. Свою діяльність описує як контррозвідку.

— Я занимался блуждающими минометами. Задерживал агентов СБУ, МВД. 

— Що робили з ними? Які ваші повноваження були? — запитав прокурор.

— Никаких. Передача в особый отдел (…) Я их брал при совершении терактов. А че вы тут кривляетесь?! — огризнувся Соловйов. — Ко мне в 2022 году подошел ваш человек и просил связи в Луганске, чтобы подорвать там, сделать теракт. Вы терористы! 

— Чи мала місце в вас співпраця з представниками російських силових структур?

— Так точно. Я разговаривал, допустим, в Крыму с представителем ФСБ. По вопросу здоровья и жизни моего ребенка. 

— Цього феесбешника ви знали раніше?

— Никак нет. Потому что общение Нескоромного Дмитрия, сотрудника СБУ, никак не привело к улучшению ситуации здоровья моего ребенка, наоборот, ухудшилось все. Поэтому мне пришлось выехать и решить этот вопрос.

«Привозили цивільних осіб із мішками на голові»

У суді свідчив співробітник луганського «Беркуту», який познайомився із Соловйовим влітку 2014 року, коли в Луганську почалося захоплення органів влади незаконними збройними формуваннями. В одній із таких груп був Соловйов із позивним «Сотий», «Валькірія».

За словами свідка, люди Соловйова займалися мародерством і кришували наркоторговців. З червня і приблизно по листопад 2014-го вони базувалися у будівлі поліції на вулиці Ломоносова 1а. 1-3 поверх займав батальйон поліції особливого призначення «Беркут», який ще підпорядковувався Україні. Підрозділ Соловйова розмістився на 4-5 поверхах, після того як звідти виїхали УБОЗ і спецпідрозділ «Сокіл».  

— 15-20 [чоловік]  приблизно. В них була автоматична зброя та пістолети. Форма одягу була також військова російського зразка «горка». Це вже пізніше були шеврони «ЛНР». У декого просто російські наліпки були. Кожен косив під Росію, вважав себе росіянином. До шевронів «ЛНР» з самого початку ще діло не дійшло (…) Сотий був у нас як  себе вдома, переміщувався безперешкодно всюди. Ми з ним постійно бачилися, спілкувалися…

Я своїми очима бачив, як його група виносила складські приміщення, магазини. На базу підрозділу привозили цивільних осіб із мішками на голові. На Ломоносова 1а озброєні особи привозили цивільне населення, заводили в розташування. Що там з ними робили, нам невідомо. Всіляко схиляли нашого командира Костенка Валерія Миколайовича, який опирався створенню НЗФ «ЛНР». Схиляли перейти на їх бік, на що він опирався… Приводили людей затриманих до нього в кабінет, всіляко підставити, щоб ми були запʼятнані і «Беркуту», щоб не було повернення в Україну, щоб розуміли ми, що будемо пособниками, будемо нести кримінальну відповідальність разом.

Соловйов, вислухавши ці показання, заперечив, що «Беркут» майже одразу перейшов на їх бік, двері в приміщення їм відкривав «Беркут» і особисто Костенко. З останнім він, нібито давно у хороших стосунках, адже його колишня дружина підполковник міліції.

«Соловйов — це не найбільш кончений варіант»

Свідком у суді була жінка, яка спілкувалася із Соловйовим в полоні. 

Вперше Галина (імʼя змінено — ред.) попала в полон 22 липня 2014-го і провела там 4,5 місяці. 

Полонені жінки залучалися до прибирання і куховарства, а чоловіки — рили траншеї рити і виконували більш тяжкі роботи. Галина працювала на кухні в приміщенні Жовтневого РАЦСу, де харчувалися бойовики «ЛНР» і там познайомилась із Соловйовим, який возив її прибирати свою квартиру.

— Це була, як я розумію, його квартира. Там було дуже багато книг. Я любитель цього. Витирала і дивилась (…) Зрозуміла, що давно не було світла. Все потекло. Запахи стояли не дуже хороші. Холодильник був в такому стані…

— Коли ви прибирали, він розмовляв з вами? — запитав прокурор.

— Так, навіть показував фотографії, що його дружина з дітьми, як почалась війна, там не живуть… На той момент він дуже сильно відрізнявся від тих людей, котрі там були. Бо якщо мене там всі били, то цей чоловік цього не робив. Він не застосовував [насильства] ні до жінок, ні до чоловіків. Принаймні, я цього не бачила. Дивувався тільки: «Як ти взагалі могла попасти в полон?!».

— Ділився Соловйов своїм враженням щодо того, що відбулося?

— Ні. Єдине, що я розуміла, у нього є жаль з приводу того, що дружина і діти зараз не можуть жити разом із ним. Чомусь у мене на той час була думка, що вони в Росії, я не знала, що вони виїхали в Україну (…) Зі мною взагалі дуже мало говорили. Я в будь-якому разі ворог. Я сиділа там із розстрільною статтею. Вони це прекрасно знали. Нас у той час ознайомили із указом, що, за законом воєнного часу, розстріляють. Ми просто не знали, коли конкретно це буде. Якщо чесно говорити, такого роду роботи — це єдина була можливість вийти з підвалу і подихати свіжим повітрям. 

— Ви ділилися з Соловйовим своїми думками?

— Так, я йому все розповіла. Одного разу він сказав: «Я поговорю з керівництвом. Я можу тебе звідси витягти через Крим». Я пішла дзвонити своїй мамі, попросила в їдальні мобільний телефон, стала дзвонити мамі, щоб вона вислала копію паспорта, бо в мене не було абсолютно нічого. Нас четверо попало в полон. Затримувала бригада Козіцина і всі документи були знищені. Побачив начальник тюрми, що я дзвоню своїй мамі, забрав телефон, усіх сильно насварив, мене знову посадили в камеру і так я вже чекала на офіційний обмін (…) Ким конкретно він там працював, я не знала. Але в нього були прекрасні стосунки з усіма. Його слово мало вагу (…) Коли він привіз мене на прибирання своєї квартири, я сказала, що маю прохання: «Ви ж наче збираєтесь будувати Луганську республіку з новими поняттями… Але це ж ненормально, що в сусідній камері сидить четверо хлопців неповнолітніх, їм по 14 років. Розберіться, будь ласка, з цим». І він тоді ж дав вказівку відкрити ту камеру: «Що ви творите? Чому тримаєте неповнолітніх? Треба провести бесіду з їх батьками і відпустити». Такі моменти різко відрізняли його від усіх інших, які катували мене, катували інших жінок і чоловіків (…) Хлопців неповнолітніх тримали за те, що вони написали, я перепрошую, зацитую: «ЛНР — п..дари». Їх реально катували. Якщо б я у той момент його не попросила, то люди до цих пір би сиділи. [Соловйов] — це не найбільш кончений варіант, який там був. Щось людське все-таки притаманно.

— Коли востаннє бачили Соловйова?

— Тоді, коли він сказав, що має можливість мене витягти через Крим, а з Криму в Україну попасти буде набагато легше. Я почала дзвонити мамі. Сергій — начальник тюрми, який кучерявий…

— Грачев? — уточнив Соловйов.

— Грачов — то комендант, помер, до речі. В курсі? — поцікавилась жінка.

— Нет, — відповів Соловйов.

— І той, хто мене затримував, також.

— Як звільнилися? — запитав прокурор.

— Шляхом обміну. Мене обмінювала українські спецслужби. Потім я була в полоні уже як представник переговорної групи. Я декілька разів їздила в Станицю Луганську і обмінювала людей. Була затримана при такому обміні. Нам не дозволялося заїжджати в місто, ми обміни робили на першому блокпосту Станиці Луганської. Приїхало МГБ ЛНР і сказало: «Всі домовленості, які у вас є з луганчанами, нас не стосуються. Ми МГБ, ми Росія, ми підпорядковуємося ФСБ РФ». І ще раз 5,5 місяців я просиділа в полоні як переговорник. 

— Вдруге ви бачили Соловйова? — запитав прокурор.

— Ні. Я сиділа в зовсім іншій будівлі — в МГБ, на вулиці Градусній. МГБ тоді керував Пасічник, який зараз є главою «ЛНР». На цей раз я сиділа в одиночці. Коли мене обмінювали другий раз, то сказали: «А ти знаєш, що Женя десь у ваших краях?». Малось на увазі в Києві, в Україні. Це був 2015-й, день мого обміну — 10 липня.

Соловйов був радий бачити цю жінку, бо вважає, що нічого погано їй не зробив. Вона, мовляв, сама звернулась до нього за допомогою, просила кудись її вивезти. Ніби виправдуючись, він сказав, що не знав, що Галину тоді не відпустили, бо йому Грачов пообіцяв це зробити. 

Знаючи, що сьогодні Галина працює радницею міністра закордонних справ, Соловйов спробував передати їй свої документи для обміну.

— Передать, статус военнопленного хочу получить, комбатанта… — пояснював він, протягуючи свої папери.

— Ты смешной. Какой ты можешь бить военнопленный?! — здивувалась Галина і сказала, що дасть спочатку ці документи почитати прокуророві.

«Мені Плотніцький не давав наказу…»

У судових засіданнях відтворили записи перехоплених телефонних розмов Соловйова з учасниками «ЛНР». Він підтверджує, що був знайомий із багатьма впливовими діячами
«ЛНР».

Дійсно, у 2014-му Соловйов з метою лікування сина їздив в анексований Крим і в той час по телефону обговорював непорозуміння із затриманням на Луганщині працівника ФСБ РФ.

— Да, Женечка, — каже Сергій Грачов,  який  обіймав посаду військового коменданта «ЛНР» і мав  позивні — Грач, Багдад.

— Привет, братик, — відповідає Соловйов. — У меня малому сделали операцию позавчера, понял? И вчера вечером я поздно приехал в Крым, в Симферополь. Я сегодня с ФСБ встречался московским, много с кем встречался, но не по телефону… Меня он попросил. Вчера задержали в районе «Черного кота» человека — Аулов Андрей Владимирович, 1981 г.р. Говорят, хотят отжать у него машину или уже отжали… Просят, чтоб пацана не обижали незаслуженно, — говорить Соловйов.

— Женя, если он у меня, я разберусь.

Того ж дня Соловйов подзвонив іншому невстановленому бойовику «ЛНР».

— Здравия желаю. Иван Иванович, узнали? Соловьев Женя, Валькирия.

— Да-да-да, узнал. 

— У меня сыну операцию делают. Я нахожусь сейчас в Симферополе, общаюсь с ФСБ.

— Угу.

— Они просят… Приняли вчера ваши.. Запишите, пожалуйста.  Аулов Андрей Владимирович, 1981 г.р. Приняла ваша контора. Просят парня не трогать. Я сейчас дам трубочку человеку с ФСБ, он расскажет.

— Сергей меня зовут. Я прикомандирован к правительству Крыма,  — говорить співробітник ФСБ РФ із телефону Соловйова. — Сейчас к нам поступила информация, что с целью изъятия транспортного средства был задержан этот парень у кафе «Черный кот». Местные ополченцы. Вылазит информация, что это сотрудник [ФСБ РФ]. Проверьте, пожалуйста.

Іншим разом Соловйов спілкується  про підприємства, власники яких виїхали і виводять в Україну дохід у вигляді чорної готівки. Співбесідником Соловйова був Андрій Лабутін, кадровий військовослужбовець сил спецоперацій ЗС РФ, який у 2014 році проводив агентурну роботу на Луганщині і диверсійно-терористичні акції проти України.

— Адрюш, привет. Выявил несколько предприятий, которые покинули территорию и находятся в Украине. А прибыль в виде черного нала так и идет в Украину. Ну и товари еще всевозможные, — каже Соловйов.

— Я понял. Зачем ты мне это по телефону рассказываешь?

— Та ну, я ж не думаю, что это военная тайна. 

— Может, и не военная тайна, но по телефону это не надо говорить.

Також є телефонна розмова, в якій Соловйов повідомляє, що в Луганську в сиротинці залишилися діти, що їх треба вивезти до Росії і хто б міг у цьому допомогти.

У судовому засіданні Соловйов пояснив, що з боку аеропорту вівся обстріл, у тому числі лікарні. До військових вийшов керівник перинатального центру, в якому були немовлята, сказав, що в них нічого немає. Соловйов стверджує, що привіз у лікарню памперси, дитяче харчування, генератор, а потім домовився із деяким Андрієм із Союзу ветеранів ВДВ Криму про вивезення дітей до РФ. Чи вдалося вивезти дітей Соловйов не знає, але висловлює сподівання, що так.

До кінця 2014-го Соловйов, імовірно, розчарувався в «ЛНР» чи втратив там свої позиції. Про це свідчить його бесіда із так званим міністром оборони «ЛНР» Бугровим. 

Соловйов: Вчера беседовал с одним из министров. Ну мне очень он не понравился. Этот Шубин. Знаешь такого?

Бугров: Шубин?

Соловйов: Да, с Шубиным вчера беседовал… (луганський нотаріус Шубін у серпні 2014 року був в.о. міністра юстиції «ЛНР» — ред.).

Бугров: Да, я знаю, кто он такой.

Соловйов: Друг Дими Кошмана, понял?.. (Кошман — колишній співробітник луганського «Беркуту» — ред.) У Кошмана мы с ним… Я ушел с неприятным таким осадком, с осадком уехал, бл… И шо-то я смотрю Дима, бл… Я не знаю. Тебе виднее. Я просто тебе рассказываю. Со всеми бывшими общается, понимаешь. Мне сказали, вот Ефремов сидит там, Ринат сидит Ахметов.

Бугров: Да, я знаю эту хуйню всю.

Соловйов: Олег, ето хуйня, действительно полная хуйня. Бл.., по мне так он вообще…

Бугров: Я тебе скажу честно, мне точно также. Все в одинаковом смысле.

Соловйов: Я вот сейчас выезжать собираюсь. Не хочу потерять с тобой связь. Давай я тебе сброшу на всякий случай мейл.

Бугров: Ты мне свой российский телефон сбрось.

Соловйов: А у меня х-р знает какой будет. Я тебе сброшу емейл. По скайпу мы найдемся, понял? Тут сейчас происходит говно полное, бл… Та пошли вы на х..й, я говорю. Вместе со своим Плотницким, нах..й. Мне Плотницкий не давал приказа. А его приказы я исполнять не собираюсь нах..й. … Не буду служить, нах… 

«ЛНР» — це не Росія»

Наприкінці 2014-го із не до кінця зрозумілих причин Соловйов виїхав на підконтрольну Україні територію. Придбав квартиру в Києві площею 123 кв.м. і отримав роботу на «Укрспирті» за сприяння свого тодішнього тестя Сергія Кульчановського, який є колишнім співробітником органів внутрішніх справ.

У лютого 2015-го Соловйова перевіряла Служба безпеки України. Як повідомила адвокатка, тоді його допитували як свідка. Сам Соловйов пригадує, що йому надівали наручники, обшукували його  і, начебто, в машину підкинули флешку, що він займався виборами в Криму. А ще хотіли посадити в СІЗО, але втрутився колишній тесть Геннадій Гребенюк і Соловйова лишили вдома під чесне слово, що через кілька днів він сам приїде до слідчого. Соловйов приїхав і його допитали, нібито пропонували когось здати, але він відмовився і його відпустили.

У суді показання дав чоловік, в якого Соловйов свого часу купував запчастини для гірничо-шахтного обладнання. Восени 2014-го Соловйов розповів свідку про свій звʼязок із «ЛНР» і показував посвідчення «підполковника». Але поскаржився, що він в усьому розчарувався.  «Что банда какая-то, занимаются воровством», — так ніби Соловйов відгукувався про «ЛНР» і говорив, що планує виїхати в Білорусь.

У 2016-2017 роках свідок випадково зустрів Соловйова вже в Києві і той сказав, що ходив в СБУ і все розповів. «У меня назад дороги нет в Луганск, потому что я там все рассказал», — цитував його  свідок. При цьому Соловйов нібито показував новий паспорт, пояснював, що він чистий перед законом.

У суді на запитання, чому поїхав із «ЛНР», Соловйов відповідає туманно.

— «ДНР», «ЛНР» — это не Россия. Много причин… Минские соглашения…

— Яка основна причина? Де цей патріотизм ваш подівся? Чого в Україні жили, а не в Росії? — уточнив суддя.

— Бывшая жена, Кульчановская, поставила условие, что если не приеду, то никогда не увижу своих детей. Ну и плюс я подумал, что если Украина зайдет на территорию Луганской области и Донецкой, то будет кровавая баня, а потерятся в России проще…

В одному з блогів публікувалась інформація, що у 2014-му в «ЛНР» отримали оперативну інформацію, нібито, Соловйов був агентом Головного управління розвідки України і командир збройного підрозділу «Бетмен» Олександр Бєднов посадив його на підвал. Проте військовий комендант «ЛНР» Сергій Грачов  «послугою за послугою звільнив Валькірію». І після цього Соловйов виїхав на підконтрольну Україні територію.

«Валькирия» выехал в сторону города Киев. Где заимел успешный бизнес и живет прекрасно по сей день… Женя выехал в Киев, всем сказал в Польшу. Но в настоящий  момент находится в Киеве, где у него свой очень хороший бизнес. Странно  да, что его не трогают? )))», — писали з цього приводу в соцмережах.

У судовому засіданні Соловйов підтвердив знайомство з Бєдновим і назвав його мародером.

— В один момент он обманным путем взял меня под стражу, и я у них на гауптвахте просидел ночь в батальоне…  После того, как меня задержал Бэтмен, меня еще неделю держали в комендатуре.  Беднова задержать пытались в Луганске и он был уничтожен при задержании…

Справді, 1 січня 2015-го Бєднов і двоє ополченців згоріли в броньованому автобусі. Ще троє бойовиків загинули у машині супроводу. У ЗМІ це описували як черговий епізод міжусобної боротьби між різними збройними формуваннями «ЛНР». За офіційною версією, Бєднова ліквідували, коли він відмовився виконати розпорядження працівників Генпрокуратури «ЛНР» щодо роззброєння та чинив запеклий опір.

У січні 2015-го з посади міністра оборони «ЛНР» змістили і Бугрова, який був шефом Соловйова. Начебто, за те, що Бугров намагався усунути від влади главу «республіки» Ігоря Плотницького. У квітні 2015 року Бугрова в Москві арештувало ФСБ РФ з підозрою в шахрайстві.

Ні про що не жаліє

У суді Соловйов не намагався справити краще враження і не приховував своїх антиукраїнських поглядів.

«Очень смешно слышать, что ваша резервация является самостоятельным и независимым государством… Вы превратили эту территорию в резервацию, а население в секту с обрядами и сатанинскими ритуалами. Весь мир помнит как вы вводили в транс массу людей по речевку «Кто не скачет — тот москаль. Москалей на ножи». Жертвоприношения в виде расстрела так называемой Небесной сотни… Сожжение 2 мая 2014 года людей в Одесском Доме профсоюзов… Факельные шествия нацистов, прославляющих Бандеру и гей-парады в Киеве, наркотики в свободной продаже… За право носить кружевные трусы вы продали память о дедах и прадедах…», — казав Соловйов у своєму останньому слові.

Свою промову він завершив словами, що не вважає себе українцем і все життя захищатиме свою вітчизну, тобто Росію. «Боже, храни Россию. Мы русские. С нами бог. Слава России и слава Российской Федерации», — виголосив він перед колегією суддів.

Соловйов хоче, щоб його обміняли. Адвокатка неодноразово на його прохання зверталась до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і Міністерства юстиції щодо включення до списку на обмін до РФ.

Координаційний штаб на адвокатський запит у 2023 році повідомляв, що в разі надходження запиту від РФ буде розглянуто питання щодо включення Соловйова в список на обмін.

Матір Соловйова, яка проживає в РФ, на своє звернення щодо обміну сина отримала відповідь, що Міністерство оборони РФ готове цьому сприяти «в разі прийняття рішення по обміну Соловйова в межах наданої компетенції».

---

Ірина Салій «Судовий репортер» 

* Використання цього матеріалу без дозволу редакції забороняється. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація на сторінках інших інтернет-видань. Щодо часткового використання матеріалу звертайтеся на редакційну електронну пошту admin@sudreporter.org