Днями стало відомо про завершення ще одної гучної справи. Колишнього заступника голови Миколаївської ОДА Миколу Романчука виправдали від $90 тисяч хабара за вплив на депутатів облради.
3 червня 2016-го правоохоронці провели обшуки в домоволодінні підозрюваного.
«Чиновник зберігав удома валізу з 300 тисячами доларів США і великою кількістю ювелірних виробів. Під будівлею співробітники спецслужби виявили мережу тунелів, в яких містилися сейфи із золотими злитками, старовинними іконами, антикваріатом, столове срібло. У сейфах також зберігалася “чорна бухгалтерія”, яка доводить проведення корупційних оборудок», – заявили в СБУ.
Тепер усе це добро ексчиновнику повертають. Адже він не винен. Нижче ми пояснимо, чому так сталося, а також розповімо, як склалась доля інших двох фігурантів цієї справи.
У травні 2016-го до Романчука звернувся директор ТОВ «ЄЛК-БУД», бажаючи отримати дозвіл на користування надрами для промислової розробки родовища вапняку. Дозволи на користування надрами надаються Державною службою геології та надр за умови погодження надання надр у користування обласними радами. Тобто облдержадміністрація, в якій працював Романчук, до цього не мала ніякого відношення.
Але Романчук начебто пообіцяв вплинути на керівництво і депутатів Миколаївської облради за прийняття потрібного рішення. При цьому діяв за попередньою змовою групою осіб, спільно з радником першого заступника голови облради Геннадієм Левченком.
Тому Романчуку в підсумку інкримінували саме зловживання впливом (ч.2 ст.369-2 ККУ), а не одержання неправомірної вигоди.
За такий злочин йому загрожував штраф від двох тисяч до п’яти тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або від 2 до 5 років позбавлення волі.
Для розуміння – отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі (ч.4 ст.368 ККУ) карається в’язницею на строк від 8 до 10 років із конфіскацією майна.
СПІЛЬНИК НЕ ЗНАВ, ЩО ПЕРЕБУВАВ У РОЗШУКУ
Із показань заявника, суму хабара йому озвучив спільник Романчука – Левченко. Біля будівлі Миколаївської ОДА він написав на аркуші паперу суму – «100.000» доларів США.
10 тисяч заявник нібито передав Левченку перед засіданням профільної комісії облради.
«Робота обласної ради вистроєна таким чином, що рішення приймає профільна комісія, а інші депутатські комісії довіряючи поглядам колег голосують це питання автоматично», – зізнався в суді один із депутатів.
Після прийняття рішення всією радою, 90 тисяч Левченко повіз Романчуку. Але той не взяв гроші, а відправив його покататися зі своїм помічником і водієм. Машина зробила кілька кругів біля ОДА, чоловік залишив сумку з грошима в салоні і вийшов.
У день затримання Романчука Левченко зумів утекти. Він був у розшуку 4,5 роки і заочно взятий під варту… але буцімто не здогадувався про це.
Тільки вранці 18 грудня 2020-го Левченко почув від свого адвоката, що існує ухвала про взяття його під варту і одразу самостійно та добровільно прийшов до слідчого із заявою про готовність співпрацювати із слідством. Після цього залишив приміщення слідчого управління поліції та вдруге добровільно з’явився ввечері того ж дня і отримав повідомлення про підозру та був затриманий, взяв участь у допиті.
Ще у 2016-му році дружина та син Левченка допитувалися з приводу його зникнення. Під час досудового розслідування надходили неодноразові скарги захисника Левченка про скасування арешту автомобіля та клопотання про закриття справи. Але суд вважає, що це не доводить обізнаність самого Левченка про справу.
Повідомлення про підозру Левченку надсилалося поштою за неправильною адресою його місця проживання, оскільки слідчі переплутали: номер його будинку був вказаний як номер квартири, а номер квартири як номер будинку, тому лист не міг дійти до адресата. А протокол обшуку за місцем мешкання дружини не містить інформації, що дружині вручалося повідомлення про підозру її чоловіку. Тому вважається, що Левченку не було вручено повідомлення про підозру.
Цікаво, що за останні 4,5 роки, коли Левченко офіційно перебував у розшуку він, дійсно, вів максимально відкритий спосіб життя.
Чоловік проживав у Дніпрі з дружиною та двома дітьми, систематично подорожував потягом до Києва та Львова, про що маються відповідні квитки. З 2016 року не перетинав державний кордон України, хоча мав таку можливість, бо строк дії його закордонного паспорту сплив лише у 2018-му. У 2016 та 2017 роках Левченко лікувався у комунальній лікарні Дніпра, про що свідчать виписки з медичних карток хворого. Крім того, під час розшуку відкривав рахунки в банках, користувався рахунками та платіжними картками. У листопаді-грудні 2020 проходив лікування на COVID-19. З квітня 2018-го офіційно працює керуючим бази відпочинку «Сонячна» в місті Дніпро та сплачує податки.
Відтак суд вирішив, що Левченко справді не знав, що проти нього розслідується кримінальна справа і не переховувався. «Неефективність та бездіяльність органів досудового розслідування при проведенні оперативно-розшукових заходів не може свідчити про переховування», – зазначив суд.
У підсумку Левченка спершу помістили під нічний домашній арешт. А в березні цього року суд призначив найм’якший запобіжний у вигляді особистого зобов’язання. Слідство щодо Левченка завершили і справу ще в квітні передали до суду і навіть вже провели підготовче засідання.
До слова, інкримінують Левченку ті самі злочини, що і Романчуку — зловживання впливом за попередньою змовою групою осіб.
Однак, судячи із нещодавно оприлюдненого вироку Романчуку, виникають справедливі сумніви, що другому обвинуваченому щось дійсно загрожує.
ВІЙСЬКОВИЙ ПРОКУРОР НЕ ЗНАВ, ЯК ПЕРЕДАТИ СПРАВУ В НАБУ
За кілька років свого існування військова прокуратура яскраво запам’яталася тим, що полюбляла чужу підслідність. Така цікавість до чужих справ мала сумні наслідки — результати розслідування визнавалися недопустимими доказами і це пряма дорога до виправдувального вироку. Навіть без з’ясування обставин. Тобто якщо дії хабараника розслідувала військова прокуратура йому нічого було боятися.
На це і вказав суд у справі Романчука.
Кримінальне провадження зареєстрував прокурор військової прокуратури Миколаївського гарнізону 23.05.2016 року і був зобов`язаний не пізніше наступного дня визначити підслідність за детективами НАБУ і передати наявні матеріали до цього органу досудового розслідування. Але прокурор передав справу до військової прокуратури Південного регіону.
Тільки майже через місяць, 21 червня 2016-го військовий прокурор Південного регіону направив керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на вивчення матеріали справи щодо визначення підслідності за НАБУ. І в.о. керівника САП без будь яких «висновків» повернув матеріали до Військової прокуратури Південного регіону.
По-перше, військовий прокурор Південного регіону порушив строки, бо мав передати матеріали не пізніше наступного дня після реєстрації справи. А звернувся аж через місяць, коли військова прокуратура встигла провести основні слідчі дії, тобто вже зіпсувала докази.
По-друге, Спеціалізована антикорупційна прокуратура не є органом досудового розслідування. Тобто військовий прокурор мав надсилати матеріали не в САП, а в НАБУ.
Як пояснив суд, військовий прокурор Південного регіону повинен був своєю постановою встановити підслідність за НАБУ і після того передати матеріали справи цьому органу досудового розслідування.
Передача кримінального провадження відбувається на підставі процесуального рішення — постанови прокурора.
Але військовий прокурор не виніс постанову про визначення підслідності за НАБУ і справу до НАБУ не направив. Натомість просто скерував матеріали лише супровідним листом та ще й неуповноваженому органу — САП.
Тому антикорупційній прокуратурі не залишалося іншого вибору, як відправити матеріали назад.
Після такої “відмови” від САП військовий прокурор Південного регіону подав рапорт Генеральному прокурору України про можливість проведення досудового розслідування справи військовою прокуратурою Південного регіону України.
Генпрокурор скерував документ до головного військового прокурора Анатолія Матіоса з проханням забезпечити подальше розслідування.
Наслідки в суді були такі, що суд зібрані докази не прийняв і Романчука виправдав.
Вишенькою на торті буде сказати, хто ж був тим прокурором Південного регіону, який не зміг правильно передати справу. Це Максим Якубовський — сьогодні заступник генерального прокурора України Ірини Венедіктової.
В органах прокуратури він працює з 1996 року. Але з 2011-го до 2013-го, маючи невелику перерву, був експертом Центру правових ініціатив «Правова держава», що пов’язаний з Віктором Медведчуком. Як юрист Центру Якубовський брав участь у заході організації «Український вибір» Медведчука (більше про Якубовського у статті – Заступника Венедіктової допитали з приводу $75 тис. хабара).
ЗАЯВНИК — КОЛИШНІЙ СУТЕНЕР, ЯКОГО ВІДДАЛИ НА ПОРУКИ ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВУ
Неординарною постаттю виявився і борець із корупцією в цій історії. Про нього неодноразово писали миколаївські ЗМІ. Це Максим Гламаздін. У минулому неодноразово судимий.
У судовому засіданні на допиті він підтвердив, що дійсно раніше притягався до кримінальної відповідальності, зокрема, за сутенерство, але усі його судимості погашені.
У 2007 його умовно покарали за шахрайство і підроблення документів.
У 2010 році судили за створення і утримання місць розпусти та звідництво. Справу закрили у зв`язку із передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу.
У 2011 громадянина оштрафували на 850 гривень за злочин, пов’язаний із наркотиками. Штраф так і залишився неоплачений.
Через кілька днів після вироку засуджений був прийнятий помічником керівника ПП «Транс-Агро-Плюс». Через два місяці він написав заяву про вимагання в нього начальником місцевого управління Державної виконавчої служби хабара в розмірі 10 тисяч доларів США за зняття арешту з посіву соняшника.
У лютому 2012-го Центральний райсуд Миколаєва виніс вирок у справі, де цей чоловік був потерпілим від вимагання 80 тисяч гривень і виступав в ролі особи, яка надавала неправомірну вигоду.
Виступаючи свідком Гламаздін підтвердив, що раніше очолював інші підприємства за іншим напрямком діяльності і звертався до правоохоронних органів та брав участь у викритті “хабарників”. Однак запевнив, що це не пов`язано з його роботою на правоохоронні органи, а зумовлено несправедливим устроєм державних органів.
У списку чиновників, яких викрив Гламаздін є щонайменше четверо осіб – ексначальник відділу ДВС Миколаївського райуправління юстиції Олександр Головченко, замглави Миколаївської ОДА Микола Романчук, замглави Єланецької райдержадміністрації Олег Зайзбург, радника замглави Миколаївської облради Геннадій Левченко.
ХТО СЯДЕ?
Наразі точно є один тюремний вирок, який набув законної сили. У березні 2017-го до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна засуджений заступник голови Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області Олег Зайзбург. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
За місяць до подій із чиновниками з області директор «ЄЛК-БУД» вирішував питання щодо того самого кар’єру із посадовцем нижчого рангу.
Компанія мала отримати від РДА необхідні дозвільні документи для подачі їх до Миколаївської ОДА та обласної ради.
Замголови РДА узяв тільки 2 тисячі доларів і потрапив за ґрати. Обласні чиновники — 100 тисяч. Але один із них уже виправданий, а другий, як попередньо відомо, готовий співпрацювати зі слідством, плюс слідство проведено сумнівно, тому можна і йому давати позитивний прогноз.
У засудженого чиновника будинок на 82 кв. м., близько 7 гектарів сільської землі, автомобіль 2010 року випуску і мопед. Держава конфіскувала це майно.
У виправданого ексзамглави Миколаївської ОДА Романчука набагато більше. Залишається тільки сподіватися, що після вилучення військовою прокуратурою, все на місці.
Суд скасував арешт із вражаючого переліку речей і документів – антикваріату (ікони, старовинні книги), валізи із 290 тисяч доларів готівкою, золотих злитків, монет, зброї (шаблі, кинджали), 19 пляшок елітного алкоголю, футлярів з орденами фашистської Німеччини та іншого дріб’язку.
Також у списку є, наприклад, договір від 12 листопада 2008 року щодо виготовлення та встановлення бесідки на замовлення Романчука в сумі 164 300 доларів США, договір від 12 листопада 2008 року на замовлення Романчука щодо виготовлення та встановлення кабінету на суму 140 тисяч доларів, договір від 4 листопада 2008 року щодо виготовлення та встановлення Романчуку меблів на суму 55 700 доларів.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
22
0
20
20
