Шевченківський райсуд Києва 28 жовтня розглянув справу Сергія Шумія за обвинуваченням в участі у терористичній організації та незаконному збройному формуванні.
Підготовче засідання, розгляд по суті і оголошення вироку відбулися в один день. Як повідомила суду адвокат Наталія Годись, попередньо з Шумієм погоджена позиція щодо повного визнання вини і слухання справи в найкоротші строки.
З огляду на повне визнання провини суд погодився не досліджувати всі докази, а обмежитися допитом обвинуваченого і дослідженням документів щодо його особи.
Шумію пояснили, що в такому випадку він не зможе потім оскаржувати фактичні обставини справи, а тільки покарання. Чоловік підтвердив, що не заперечує.
Усе відбувається так швидко, бо цього бойовика планують обміняти на українських військовослужбовців.
Шумій 1986 р.н., уродженець села Самійлове Новоазовського району Донецької області. Має дев’ять класів шкільної освіти. У 2002 році у неповнолітньому віці умовно засуджувався за крадіжку.
Він утримується у таборі для військовополонених «Захід 1». Обвинувавчений та його захисниця брали участь у засіданні по відеозв’язку.
За матеріалами справи, у квітні 2015-го Шумій вступив до «Народної міліції «ДНР» у полк морської піхоти на посаду водія окремого зв’язку військової частини 08819 в селищі Безіменне Новоазовського району. У травні отримав при обстрілі поранення і, як розповідає сам, лежав вісім місяців у госпіталі з апаратом Єлізарова (у відкритих джерела йдеться про травму — перелом кісток правої гомілки).
Після лікування у 2016-му був командиром танку військової частини 08819, але за три-чотири місяці його звільнили. У жовтні 2017-го підписав контракт з тою ж військовою частиною на посаду водія Уралу, пропрацювавши два місяці. Далі Шумій перейшов у «1 батальйон взводу зв’язку і управління» і залишався там до травня 2018-го. У 2019-му вернувся у ту ж військову частину водієм у взвод забезпечення.
У 2020 році Шумій покинув службу: «Без моєго вєдома подпісалі контракт. Я думал єщьо послужу. А потом командір начал протягівать рукі, ізбівать…».
У 2021-му він подався сапером до військової частини 08833, що дислокувалась у Донецьку. Чоловік каже, що на новій роботі протримався тиждень, бо у нього не склалися стосунки з керівництвом. З тих пір мусив переховуватися, бо вважався дезертиром.
У квітні 2022-го Шумія піймала комендатура «ДНР» і відвезла в батальйон, де його нібито тримали проти волі. Наприкінці травня він знову втік.
«Подождал момєнта, взял пластмассовую бутилку і якоби по воду пішов. Ну а там через забор і втік», — описує Шумій свої пригоди.
Від знайомого потім дізнався, що його комбат став комендантом Маріупольського району.
18 серпня Шумій зібрав речі і поїхав подалі від дому, на Харківщину, в окупований Ізюм, шукати роботу. Там познайомився з «дєвчьонкою» з села Бригадирівка на ім’я Оксана і став жити у неї та її батьків.
Вранці 10 вересня в село Бригадирівку зайшли Збройні сили України, звільняючи територію від окупантів. Заглядали в хати, запитували селян про російських солдатів, перевіряли паспорти. Співмешканка Шумія паспорт його сховала, остерігаючись за «донецьку» прописку (реєстрація в окупованому Новоазовську — ред.). Чоловік сказав, що документ загубив і був арештований, а потім сам зізнався у службі в «ДНР».
Шумій каже, що спеціального навчання, щоб керувати танком чи працювати сапером він не проходив.
— А як Ви могли бути механіком-водієм танку, не маючи навиків для цього, — здивувалась суддя Лідія Щебуняєва. — Ви що тракторист?!
— Там нє много нужно. Єслі ти на тракторі умієш, то будеш водітілєм.
— А Ви що трактористом були?
— Так. До 2014 року я робив.
Адвокатка Наталія Годись звернула увагу суду на те, що Шумія затримали вже як цивільну людину, участі у бойових діях він не брав. Однак за документами обвинувачений проходить саме як військовополонений — є у відповідному списку, має картку полоненого, утримується у таборі.
Захисниця поставила Шумію запитання, чи, жаліючи про скоєне, бажає він виправити ситуацію і якщо так, то в який спосіб. Однак той нічого не відповів.
— Яке майбутнє Ви для себе особисто бачите? — запитала суддя. — У Вас був час обміркувати це в таборі для військовополонених.
— Хотів би зостаться в Україні жить.
— Не будете повертатися в порядку обміну на територію тимчасово окуповану чи до Російської Федерації?
— На обмін буду повертатися. У мене ж там мама, донька.
— Чому Ви як громадянин України саме на такий шлях стали?
— Надо було якось проживати, кормить ребйонка. Пішов служить в армію за 15 тисяч рублів.
— Ви ж жили в Новоазовську — це море. Можна було іншим способом заробляти, ніж іти на службу в терористичну організацію.
— А заработок?! Заработка нє било. У мєня жена получала пенсію по потєрі кормільца і інвалід дєтства — двє тисячі рублєй.
Після нарадчої кімнати суддя Щебуняєва оголосила Шумію вирок — 10 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
22
0
20
20
