Деснянський районний суд Києва продовжує розглядати справу сторожа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Вадима Мошкіна, якого звинувачують у тому, що він не пустив людей в укриття під час повітряної тривоги, що призвело до смерті трьох людей.
Про це повідомляє «Судовий репортер».
9 лютого в судовому засіданні почали допитувати місцевих жителів про події тої ночі. Звучали запитання, як далеко вони живуть від укриття, про стан цього укриття, як добре у цій місцевості чути сигнал повітряної тривоги. Мошкін запитань не ставив і наразі відповідями свідків, начебто, більш-менш задоволений.
Під час судового засідання у сусідніх з Київщиною областях вже була оголошена повітряна тривога. Тому свідки під дверима залу засідань нервували. Суддя пообіцяв на випадок тривоги зробити перерву в слуханні справи.
Показання дали дві сусідки загиблої Наталії Вельченко — Ольга та Ірина. Коли вночі починалася тривога, жінки завжди втрьох списувалися і радилися, чи йти в укриття.
1 червня 2023 року о 2.49 в Києві почалася повітряна тривога. Ольга каже, що одразу почала збиратися в укриття і сусідка Наталя о 2.56 написала їй, що вони з донькою вже біля підвалу поліклініки і там зачинені двері. Ольга з дитиною саме вибігала з підїзду. О 3 годині пролунав вибух.
Жінка розповідає, що люди заходили в підвал (укриття) тільки через центральні двері поліклініки. Але у жовтні 2022-го був випадок, коли центральні двері були закриті і люди забігали через запасний вихід. Та пізніше запасний вихід уже був закритий. Свідок пригадує, що в підвалі був якийсь чоловік, не Мошкін, який за порядком гледів. Його спитали, чому закрили другі двері, а він відповів, що від цих дверей украли ключ. Тому їх більше не відкривали, на них висів замок.
У травні 2023-го, коли активізувалися обстріли, Ольга з дитиною прибігала і двічі центральні двері були зачинені. Люди стукали і за пару хвилин двері відчинялися.
На запитання, чи відбувалося це в зміну Мошкіна, жінка пригадати не може. Каже, що двері відкривалися і всі швидко забігали.
У минулому засіданні дослідили відео огляду місця події і Мошкін заявив, що не міг впускати людей в укриття, тому що вони користувалися туалетом, а в підвалі не працювала каналізація. Однак свідки кажуть, що не користувалися цим туалетом.
— В самому укритті я в туалет ніколи не ходила і навіть не бачила. Ми завжди піднімались наверх (користувалися туалетом в поліклініці — ред.).
— Про стан каналізації вам нічого не відомо? — поцікавився прокурор.
— Запах був, такий неприємний. Але я навіть не знала, де там туалет.
Ірина розповіла, що почала ходити в це укриття з 15 січня 2023 року, побачивши відео трагедії в Дніпрі. 14 січня 2023-го в російська ракета вразила дев’ятиповерховий житловий будинок у Дніпрі. У результаті 46 цивільних людей загинуло і 79 дістали поранення.
«Чую тривогу — йду в укриття. Так було і того разу. Я була одягнена, валізка зібрана, все при мені, я побігла», — пояснювала вона.
Тої ночі жінка зраділа, що прибігла вчасно, але перед лікарнею побачила натовп людей, які стукали у двері центрального входу. У цей час підійшов молодий чоловік. Ірина порадила йому підійти з іншого боку будівлі і постукати в віконце. За мить на небі показався спалах. Ірина нажахано закрила вуха та очі і притислася до стінки. Вона пригадує, як люди біля неї втислися у закуток між колонами і центральним входом. Жінка не чула звуку вибуху. Пригадує, що була тиша, а потім блискавки довкола очей, її тіло підняло і понесло назад, кинуло на сходи. Через кілька хвилин вона отямилась, зрозуміла, що жива і бачила, як зверху сиплеться бетон, скло та ін. Поряд дівчинка почала кричати: «Мама!». Ірина побачила, що дверей уже немає і зайшла всередину, сіла на лавочку, щоб оглянути, чи не поранена вона. І тут біля сходів побачила охоронця Мошкіна, який говорив: «Дайте мені телефон, треба визвать швидку». Ірина подзвонила своєму чоловікові, сказала йому, що сталося, просила принести аптечку і викликати швидку. Жінку прооперували: з ноги вийняли уламки, у скроні, плечі і над ниркою уламки залишаються — лікарі будуть дивитися, чи сильно вони її турбуватимуть.
Ірина каже, що це був неодиничний випадок, коли охоронець не впускав людей в укриття.
— Ми дуже часто стукали. Прибігали і зачинено. Коли ми викликали поліцію, то була не його зміна, був інший охоронець.
— При зміні Мошкіна були такі випадки (що не відкривали укриття — ред.)? — запитував прокурор.
— Були! Ви ж не відкривали?! — звернулась свідок до Мошкіна. Той нічого не відповів. — Поки ми не бігли туди і не починали стукать…
— А ви запитували, чому не відкривали?
— Я йому сто разів казала, що поставте собі сигнал тривоги, а якщо у вас кнопочний телефон, то візьміть радіо, щоб ви чули коли тривога.
— Як ви можете оцінити стан укриття?
— Воно глибоке і це головне. Стільці були, кроваті були. Ну води не було, в туалет ми ходили наверх, коли було тихо… Нормальне укриття — тепле! Зараз холодно. Запит робили ми в КМДА. Подрузі прийшла відповідь і там є адреса цього укриття, що воно офіційно як укриття.
— А чому в бомобосховищі не ходили до туалету? — уточнив адвокат.
— Там не було води і він такий страшний. А ще я і не знала, це вже потім узнала, коли закрили той, де ми ходили (в будівлі лікарні — ред.).
Ще один свідок — Ярослав, цивільний чоловік загиблої Наталії Вельченко.
— Був у ніч на місці вибуху, тільки з іншої сторони будівлі. О 2.30-2.40 відбулась тривога. На той час майже кожен день нас бомбили. Моя дружина дуже відносилась серйозно і ходила постійно в укриття поліклініки, яка знаходиться просто у нас перед домом, перед нашим підʼїздом. Взяла дитину і побігла до укриття. Через 5 хвилин я вийшов на балкон покурити і побачив, що на вході до полікілініки багато людей. Я зрозумів, що вони з якоїсь причини не можуть туди потрапити. Я одівся і пішов до них. Моя дружина і ще одна жіночка попросили мене обійти будівлю і постукати, спробувати розбудити охоронця. Бо вони стукали і їм ніхто не відкривав, а вже відбувалися взриви. Побігши на ту сторону, я почав стукати, ніхто не відреагував. Над нами почались взриви — їх було біля пʼяти. Через хвилину я відчув вибух: багато скла на голову. Зрозумів, що в мене там дружина і дитина девʼятирічна і побіг назад. Коли я прибіг, все що я побачив, — це що моя дружина все ще стояла на ногах, обпершись на стінку (чоловік замовкає і беззвучно плаче — ред.), бігала моя дитина і панічно кричала: «Мамо!». Поряд теж лежала жінка і кричала від болю. Я поклав дружину на землю, помацав пульс і його вже не було. Побіг всередину шукати охоронника. Охоронник знаходився на своєму робочому місці — за своїм столом. Коли я його схватив, він сказав: «Я тут ні при чом. До чого тут я?». У той момент я хотів, звісно, багато чого зробити, але подумав про свою дитину і відпустив його.
Ярослав каже, що рідко ходив в укриття, а дружина постійно — протягом останніх девʼяти місяців. Декілька разів дружина скаржилась, що укриття було закрите. На його думку, приміщення було достатньо, щоб укритися. Недавно вони з донькою вкотре ходили туди під час обстрілів, тепер там постійно відкрито і є охорона.
Цей свідок підтверджував, що за пів року до трагедії за укриттям на волонтерських засадах наглядав якийсь місцевий житель: він уночі і двері відкривав вчасно, і вода там завжди була.
Допитали і медсестру поліклініки. Вона проживає в іншому районі і вночі в це укриття закладу не ходила. А коли тривога заставала її вдень на робочому місці, то вона виходила вулицю, бо погано переживає закритий простір. В укритті вона була пару разів і підкреслила, що там є робочий туалет. На уточнююче запитання медсестра відповіла, що навесні минулого року користувалась у підвалі туалетом і вода там була.
Ще один свідок — 25-річний Олександр. Ходив в укриття поліклініки зі своєю дівчиною. Каже, що поблизу їх дому це було єдине відоме їм укриття. Дорога, якщо не поспішати, займає 10-12 хвилин. Але цього разу вони бігли, тому що в телеграм-каналах писали, що це балістика. О 2.55 вони вже були на місці, бо хлопець отримав повідомлення від матері і побачив час на телефоні. Одночасно з ними підійшли мама з дівчинкою і почали стукати. Всередині будівлі, як каже хлопець, світло не горіло. Люди намагалися сховатися у закутку перед входом. Лунала робота ППО і в небі було світло. Вибуху Олександр не почув, його оглушило. Він отямився, повзучи на колінах, і почув голос своєї дівчини, яка підняла його. Хлопець побачив труп жінки, яка щойно стояла поруч. Сам він був поранений у скроню і не міг дивитися на одне око. Допит свідка перервала повітряна тривога, оголошена по всій Україні у звʼязку зі злетом російського МіГ-З1К, який може нести ракети Кинджал.
Попередньо прокурор запропонував для допиту 14 свідків.
Нагадаємо, що 1 червня 2023 року о 2.49 у місті Києві оголосили повітряну тривогу. У Деснянському районі мешканці багатоповерхівок прямували в укриття підвалу місцевої поліклініки. Але двері були зачинені і на стукіт та крики людей ніхто не відповідав.
У цей час між будинками дитсадка і дитячої поліклініки відбувся вибух балістичної ракети. Постраждали люди, які не змогли зайти в укриття: загинули мама і 11-річна дівчинка та ще одна молода жінка, інші восьмеро осіб поранені уламками ракети.
Сторож Вадим Мошкін, начебто, протягом 10 хвилин не відчиняв двері і його дії кваліфікували як залишення у небезпеці, що спричинило смерть особи (ч.3 ст.135 ККУ). У випадку доведення вини Мошкіну загрожує від 3 до 8 років вʼязниці.
Директор і заступник директора медзакладу отримали підозри в службовій недбалості (ч.2 ст.367 КК). У службовій недбалості також підозрюються директор Департаменту муніципальної безпеки Київської міськдержадміністрації і перша заступниця голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. За версією слідства, ці чиновники не проконтролювали стан укриттів і їх доступність. Цих чотирьох фігурантів судитимуть окремо і за службову недбалість їх чекає від 2 до 5 років тюремного покарання.
Читайте також — Сторож поліклініки, де біля укриття загинули люди, сказав, що не пускав людей у підвал через каналізацію
Більше про справу — Смерть біля укриття: у Києві почали судити сторожа, який не відкрив двері під час тривоги
22
0
20
20
