Орджонікідзевський районний суд міста Харкова визнав громадянку винною у колабораціонізмі.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 23 листопада.

Приблизно у кінці червня 2022 року жителька окупованого смт. Шевченкове Купʼянського району Харківської області обійняла посаду в окупаційній адміністрації. Жінка почала виконувати обовʼязки завідуючої Територіального центру соціального обслуговування. Вона брала участь у нарадах, проводила збори підлеглих працівників, організовувала прийом на роботу до територіального центру місцевих жителів, отримувала гуманітарну допомогу від окупантів і газети «Харьков Z», щоб роздавати серед підлеглих та підопічних, складала документи та графіки роботи працівників, а також у її присутності виплачувалась зарплата в російських рублях

Жінка вину не визнала і переконувала, що її примусили зайняти цю посаду. А вона нібито не могла відмовитися, не мала іншого вибору, тому що не могла виїхати на підконтрольну Україні територію, не маючи достатньо грошей, і одна виховувала неповнолітню дитину, утримувала матір. До неї неодноразово приїжджали невідомі особи і примушували виходити на роботу, погрожували, вдарили її. Посада начебто була фейковою, вона лише ходила на роботу, мала ключі від центру.

Але суд вважає, що вина цієї жінки підтверджується показаннями свідків і документами.

Місцева жителька, яка під час окупації працювала в центрі соціального обслуговування, розповіла, що саме обвинувачена давала їй вказівки. Свідок бачила в кабінеті начальниці листівки і продовольчі набори. Двічі на тиждень соціальні працівники звітували обвинуваченій за свою роботу. 

Законна директорка Центру соціальних послуг в смт.Шевченкове повідомила, що відмовилась працювати з росіянами і виїхала з окупованої території. З обвинуваченою вона раніше мала робочі стосунки. Перед виїздом свідок говорила своїм працівникам не виходити на роботу, попереджала, що ті, хто працюватиме, будуть колаборантами. Після деокупації жінка повернулася до обовʼязків директора центру. В службовому компʼютері знайшли штатний розпис, в якому обвинувачена була зазначена директором центру.

Жінка, яка була соціальним працівником, повідомила, що обвинувачена запропонувала її роботу, попередивши, що платитимуть рублями. Свідок погодилась і отримувала гуманітарну допомогу для підопічних і газети. 

Шевченківський міський голова показав, що після звільнення знайшлося багато документів, які не встигли забрати колаборанти. Свідок бачив підпис обвинуваченої в документах, а також інші документи з її прізвищем, де вона була зазначена як начальник. 

Низка свідків із числа співробітників центру розповіли, що виходити на роботу їх не змушували і з окупованої території можна було виїхати на будь-якому етапі, в тому числі через РФ.

Аналізуючи показання свідків, суд вирішив, що вони не підтверджують обставини примусу, на які посилається обвинувачена. Свідки захисту розповіли, що навесні 2022 року бачили, як до обвинуваченої приїздили військові і начебто спілкувалися на підвищених тонах, вимагали, щоб вона йшла працювати і повели її в машину. Але суд вважає, що показання свідків щодо подій навесні не мають відношення до зайняття посади в кінці червня. Одна жінка нібито в червні 2022 року була в обвинуваченої вдома і бачила, як туди проходили двоє солдатів і говорили їй виходити на роботу, але не конкретизує, коли саме це сталося. Свідки не зазначають, на якій саме посаді пропонували жінці працювати, на яку роботу вимагали вийти. 

Обвинувачена посилається на те, що вона не мала можливості виїхати з смт.Шевченкове. Але це не підтверджується ніякими доказами. Допитані в судовому засіданні свідки, повідомили, що обʼєктивно існувала можливість виїхати. Так, свідок, яка працювала директором Центру соціальних послуг в смт.Шевченкове до тимчасової окупації, відмовилася очолювати незаконно створений центру соцпослуг і виїхала до міста Полтава. Голова смт. Шевченкове розповів, що інші люди, яких заставляли працювати на окупаційну владу, могли виїхати і виїжджали. 

Обвинувачена заявляє, що її примусили зайняти посаду в незаконно створеному органі окупаційної адміністрації і вона не могла відмовитися, не мала іншого вибору, до неї неодноразово приїжджали невідомі особи і примушували виходити на роботу, погрожували їй, вдарили її. Ці обставини, як вважає суд, не підтверджені доказами.

Відсутні докази того, що обвинуваченій або членам її сімʼї погрожували і ці погрози були реальними. Жінка обʼєктивно мала можливість виїхати з тимчасово окупованої території. Але з її пояснень видно, що вона не намагалася це зробити.

Показання жінки, що її один раз вдарили, не підтверджуються ніякими доказами. Обвинувачена не називає конкретні дані такої особи, яка її начебто вдарила. 

Жінку засудили до 7 років увʼязнення, заборонивши обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на 12 років.

19

0

20

20