Великоолександрівський районний суд Херсонської області визнав жінку винною у колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 24 червня.
Не пізніше 20 вересня 2022 року обвинувачена прийняла пропозицію старости села Максима Горького, поставленої окупантами, щодо участі у проведенні незаконного референдуму про вихід Херсонської області зі складу України та подальшого приєднання її до складу Російсьої федерації. Жінка була призначена члена дільчної виборчої комісії № 808.
У період із 23 по 27 вересня 2022 року в окупованому селі пройшов рферендум. Обвинувачена і ще три жінки зі списками виборців та бюлетенями в супроводі двох російських військових обходили двори і залучали місцевих жителів до голосування.
Після деокупації у приміщенні школи в місті Бериславі вилучили символіку, розібрані кабінки та ящики для голосування, переносні пластикові урни для бюлетенів, які використовувалися на території громади під час незаконного референдуму.
Діловод сільради показала правоохоронцям приміщення сільського клубу, в який росіяни звозили реквізити, обладнання, символіка тощо для проведення незаконного референдуму.
У будівлі Бериславського фахового педагогічного коледжу ім. В.Ф. Беньковського під час окупації перебували деякі представники окупаційної влади і так званий «голова військово-цивільної адміністрації Бериславського адміністративного району». В його кабінеті були виявлені документи, в тому числі щодо незаконного референдумі, а саме копії документів людей, які були членами виборчої комісії.
Десятеро свідків впізнали за фотознімками обвинувачену як місцеву мешканку, яка в період окупації погодилась на співпрацю з окупаційною владою та брала активну участь в організації та проведенні незаконного референдуму.
Захисник заперечував проти притягнення цієї жінки до кримінальної відповідальності, кажучи, що обвинувачена діяла не добровільно, а намагалась захистити чоловіка. А в разі визнання її винною просив про умовне покарання.
Обвинувачена у суді вину визнала частково пояснивши, що діяла так, щоб захистити чоловіка, якого катували та викрадали, а також у звʼязку із скрутним матеріальним становищем. Свекруха, призначена старостою при окупантамх, внесла її у списки, просто поставила перед фактом, тому вона не мала вибору, але агітацією не займалася. Просила призначити покарання не повʼязане з позбавленням волі.
Показання у суді дала свекруха обвинуваченої. Вона розповіла, до виборчої комісії входили її донька, невістка та сваха, які по дворах ходили. Із ними були військові із автоматами та в шоломах. Солдати з автоматами просто спостерігали і нібито забезпечувала безпеку членів комісії. Жінка не думає, що її рідні діяли під примусом. Під час видачі гуманітарної допомоги оголошувалось, що заробітна плата членів комісії має становити 18 тис. рублів. Крім того, жінці відомо, що деякі особи відмовились від роботи на рефенндумі і їм нічого за це не було.
Інші жителі села підтвердили, що референдум у селі організувала староста від окупаційної влади, тобто свекруха обвинуваченої. Всім охочим пропонували за 10 тис. рублів узяти участь в референдумі. Один зі свідків говорив, що в селі було відомо, що сусіди пішли працювати на окупаційну владу добровільно, оскільки їм платили близько 50 тис. рублів. Деякі люди розповідали, що коли відмовлялися голосувати, то члени комісії відповідали, що в такому разі за них голос поставлять. Тоді вони ставили позначку «Ні» і клали бюлетені до скриньки.
Чоловік обвинуваченої суду пояснив, що раніше добровільно три роки служив у зоні Антитерористичної операції. На четвертий день після окупації військові РФ нібито прийшли до нього та проводили допит. Його били по ниркам, катували і в подальшому забирали щодня перед референдумом, тримали в підвалі і били. Але про те, що його дружина співпрацює з окупаційною владою, чоловік начебто не знав. Тепер він вважає, що дружина брала участь у референдумі задля його захисту, оскільки саме після референдуму його припинили катувати. Після деокупації він не звертався до правоохоронних органів і не планує, оскільки у нього вже не залишилося слідів побоїв. Під час перевірки паспортів після звільнення села він повідомляв усно правоохоронців, що його здали, але про те, що викрадали не говорив.
Суд вважає такі показання чоловіка обвинуваченої непослідовними, непереконливими і такими, що не узгоджуються з іншими доказами.
Показазання свідка не містять логічних відповідей на питання про те: чому він жодного разу після деокупації вказаної території не звернувся до правоохоронних органів із заявою про катування, вчинення стосовно нього військового злочину, чому одразу після викрадення не повідомив про це дружину, а також матір, яка займала посаду так званого голови сільської ради і очевидно співпрацювала із представниками правоохоронних органів окупаційної влади, а, отже, мала можливість припинити насильство над сином. Свідок чомусь не намагався зібрати та зберегти докази насильства над ним — зробити фото побоїв, сховати речі, які на ньому були під час катування тощо, не зміг вказати на жодну особу, яка б могла бути свідком його викрадень або його нетипової поведінки після фізичного насильства.
Як встановлено із пояснень свідків, обвинувачена не проявляла ознак пригнічення, поганого настрою. Навпаки, свідки бачили, що жінка активно брала участь у референдумі. Про катування її чоловіка вона також не повідомила правоохоронні органи за першої можливості. Посилання обвинуваченої, що захисник, призначений на досудовому розслідуванні, не надав їй необхідних юридичних порад, суд сприймає критично. Суд вважає, що очевидним та логічним для дорослої людини було заявити у поліцію про катування члена сімʼї і можливий шантаж, адже із самого початку їй інкримінувалась добровільна співпраця з окупантами.
Жінку засудили до 6 років позбавлення волі із конфіскацією майна і забороною на 10 років обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги.
21
0
20
20
