Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав жінку винною у колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 28 лютого.
За матеріалами справи, мешканка міста Балаклії Харківської області в умовах окупації була призначена на керівну посаду — начальника відділу освіти.
23 червня 2022 року обвинувачена добровільно уклала трудовий договір з представником тимчасової цивільної адміністрації міста Балаклія.
З кінця червня по 8 вересня 2022 року жінка керувала відділом, брала участь в нарадах, приймала працівників на роботу, складала табелі обліку робочого часу та відомості про нарахування заробітної плати та ін.
Крім того, обвинувачена повідомляла директорам шкіл про необхідність навчання на російській мові, за освітніми стандартами держави-агресора та з використанням російських підручників.
Жінка пропонувала директорам шкіл про можливість направити вчителів до міста Курськ Російської федерації для перепідготовки. Також вона наказувалп вилучити зі шкільних бібліотек літературу, яка має націоналістичний характер, державну українську символіку.
Також давала вказівки відновити шкільні журнали учнів 9-х, 11-х класів, на підставі чого мали бути видані атестати на російській мові та з грифом РФ, організовувала набір учнів 2022-2023 навчальний рік.
У судовому засіданні жінка вину визнала і розповіла, що до окупації працювала консультантом в центрі професійного розвитку педагогічних працівників у відділі освіти Балаклійської міської ради. Наприкінці червня до неї підійшли військові і запитали, хто вона та де мешкає. При цьому сказали, що з освітян залишилась лише вона одна і їй необхідно працювати, що в понеділок вона має прийти на 9 ранку в адміністрацію.
Обвинувачена пояснила, що по-іншому вчинити не могла, оскільки перед нею стояли військові зі зброєю, а вона була одна з 12-річним сином. Виїхати з окупації не могла, бо її брат інвалід і не транспортабельний, а мати пенсіонерка. Вони вирішили залишитися всією родиною разом, навіть в окупації. Їй сказали, вона буде начальником відділу освіти. Всі документи окупанти складали в мішки, виносили і знищували. Українські документи, на які вона натрапляла, начебто, ховала поміж книжок, намагаючись зберегти хоча б щось. Особові справи вчителів їй вдалося зберегти. Підручники і символіку ховала, а не знищувала.
Вона говорила, що думала про свою родину, щоб якось вижити. Їх грабували, мирних жителів вбивали і це було дуже страшно. За її сприяння дитина таємно складала іспит у харківський виш, а вони з батьками «шорхали» меблями, щоб військові не почули. Жінка сказала, що щиро кається і співпрацювала з українськими правоохоронцями, після звільнення міста дала зізнавальні показання.
Попри все, суд не знайшов підстав для призначення умовного покарання чи більш мʼякого, ніж передбачено законом. Жінку засудили до 5 років реального тюремного покарання. Крім того, їй на 10 років забороняється обіймати посади в державних органах, місцевого самоврядування, чи органах, що надають публічні послуги у сфері освіти.
22
0
20
20
