Шевченківський районний суд Києва виніс вирок за порушення законів і звичаїв війни. полоненому російському військовослужбовцю Владіміру Іванову з 40-ї окремої морської піхоти ЗС РФ.
9 січня 2025 року на позиції «Хліб» поблизу села Гуєво Суджанського району Курської області РФ були розстріляні двоє українських військових, які здалися у полон РФ, — Ігор Кондратюк та Віктор Ляпота. Один був звʼязківцем, інший — гранатометником.
За версією обвинувачення, у загиблих стріляли троє — Іванов («Ярий»), а також інші військовослужбовці РФ із позивними «Бєлий», «Бум» і «Лєбєдь», які виконували ориманий по рації усний наказ командира з позивним «Рязань».
Того ж дня через пару годин по позиції росіян були прильоти з української сторони — «Бєлий», «Лєбєдь» і «Бум» загинули. Трьох уцілілих наступного ранку взяли в полон. Владіміру Іванову з позивним «Ярий» — вручили підозру в убивстві Кондратюка і Ляпоти. Інші двоє полонених залишилися у статусі свідків.
Матеріали передали до Шевченківського районного суду Києва ще в травні 2025-го. На стадії слідства Іванов заперечував причетність до злочину, але в першому судовому засідвнні визнав провину, але суд все ж вирішив досліджувати докази в повному обсязі.
«Стріляли в одну сторону»
У судовому засіданні показання дав український військовий із позивним «Дєд», який був із загиблими Ляпотою і Кондратюком на позиції «Хліб». Свідок розповів, що на позицію вони заступили 31 грудня 2024 року, їх було троє і російських військових вони не помічали.
Вранці 9 січня 2025-го квадрокоптер скинув українським військовим провізію. Ляпота і Кондратюк сказали, що підуть за провізією. «Дєд» лишився на позиції і за 20 хвилин почув шум і три-чотири автоматні черги. «Це не був двосторонній бій. Стріляли в одну сторону», — пригадував свідок.
«Дєд» по рації передав керівництву, що поряд іде стрільба. Українські військові підняли квадрокоптери, щоб зʼясувати, що сталося.
Через дві-три години того дня до «Дєда» вирушили з підмогою. Він зустрічав своїх побратимів і тоді побачив, як лежали Ляпота і Кондратюк обличчям до землі. Це було всього за 30-40 метрів від їхньої позиції. Біля голови Кондратюка виднілася бура пляма.
Після вбивства Ляпоти і Кондратюка позицію українських військових обстрілювали скидами так інтенсивно, що, як зізнається свідок, не було змоги навіть вийти до туалету. Наступного дня прибула підмога, вони вийшли на позицію росіян і зʼясували, що ті стояли на відстані 70-100 метрів.
Командир відділення розповів, що вбитих Кондратюка і Ляпоту знав за позивними — Партизан і Обелікс. 9 січня 2025 він проводив ротацію — міняв людей між позиціями. Передали інформацію, що на позиції «Хліб» була перестрілка і свідок дав вказівку зʼясувати, що там відбулося. Після обіду командир відділення із побратимами вирушили до позиції «Хліб» і бачили по дорозі два тіла. Свідок каже, що на зброї Ляпоти і Кондратюка не було порохових слідів, гільз також поряд не знайшли — значить пострілів у відовідь не послідувало. Партизан був розстріляний у спину. Як розповідає свідок позиція «Хліб» була крайня і росіяни, ймовірно, просочилися туди непоміченими малими групами.
«Командир сказав відкривати вогонь і нікого в живих не залишати».
Військовополонених росіян Дмітрія Кондратьєва і Євгєнія Ланцова в суді допитували по відеозвʼязку з Черкаського СІЗО.
— Мы отправились на позицию группой в шесть человек. У нас были карты, мы шли по етим картам. Ми пришли на позицию и начали исполнять приказ нашего командира, начали обустраивать. На следующий день 9 числа в первой половине дня в 10-11 часов… увидели кроме нас двое неизвестных нам людей. Один из наших остановил их и начал спрашивать пароль. Был приказ по рации никого в плен не брать, брать только офицеров. После чего открыли огонь… Четыре человека открыли огонь по украинским военным. Они остановолись, подняли руки вверх, они были без оружия, — пригадував Кондратьєв.
Як розповів Кондратьєв із позивним «Шкіпер», його власна рація була зламана. Головна рація була в Суріката і саме через неї група передали інформацію, що зустріла двох незнайомців. Командир «Рязань» сказав спитати пароль і якщо не знають пароля, то відкривати вогонь по ураження. У полон казав нікого не брати, тільки офіцерів. Солдати ще спитали, як їм впізнати офіцерів, але далі вже нічого не почули, бо почався сильний шум.
Зупинитися українським військовим наказав Лєбєдь, який стояв трохи попереду. Кондратьєв чув діалог. Лєбєдь запитав, хто вони. Ті відповіли, що партизани. Лєбєдь запитав пароль, а ті спитали, який пароль. Така розмова тривала поки не пролунав наказ по рації: «Рязань сказал откривать огонь и никого в живих не оставлять».
Після страти полонених по росіянам були прильоти, вони окопувалися і ховалися як могли. Тоді троє з них загинули — перестали озиватися. Ніч із 9 на 10 січня троє виживших ще провели на позиції. Вранці почулися незнайомі голоси. «Нам сказали, что считаем до трех и виходим с поднятими руками, без глупостей, ничего не предпринимайте и будете жить», — розповів Кондратьєв. Першим вийшов Сурікат, потім Ярий (Іванов), а в кінці Кондратьєв. Вийшли без зброї, як визнає Кондратьєв, бо вся зброя тоді лежала в іншому місці.
Другий полонений Ланцов із позивним «Сурікат» дав подібні показання. А саме, що його співслужбовець Лєбєдь зупинив незнайомців, які назвалися партизанами, запитав пароль, вони не знали і стали говорити українською. Сурікат доповів командиру, що їм попалися українці. І командир по рації сказав відкрити вогонь. Це почули всі, хто стояв поряд: Лєбєдь і Ярий почали стріляти, до них приєдналися Бум і Бєлий. Під час стрілянини Ярий ще, нібито, кинув гранату, яка впала надто близько і, можливо, через це він сам був поранений. Наступного ранку прийшли українські військові і голосно запропонували здаватися.
Судді поцікавилися, чи згоден Іванов із тим, що говорила свідки. Він відповів, що є певні розбіжності (мовою оригіналу — разногласия), але запитань він ставити не буде. Суддя звернув увагу на показання свідка, що Іванов кинув гранату. Іванов відповів, що такого не було.
У судовому засіданні Іванов повідомив, що облаштовував позицію і копав бліндаж. Вранці 9 січня він почув крики, як Лєбєдь перегукується з українськими військовими. Почув постріли, прибіг на місце і зробив три постріли з автомату Калашникова. «Когда я туда прибежал, уже начались выстрелы. Я присоединился», — пояснював Іванов. Наказу командира стріляти в українських військових військових він, начебто, особисто не чув. І дізнався про такий наказ від свого співслужбовця Лєбєдя вже після того, як усе сталося.
Але врешті-решт Іванов каже, що визнає вину і робить це добровільно. За словами захисника, певні «неточності у показаннях» стосувалися лише «технічних моментів».
Наприкінці судового розгляду адвокат Роман Брацило повторно запитав Іванова, чи, визнаючи вину, жалкує він про свої дії, чи розкаюється.
— Да, сожалею. Да, раскаиваюсь, — беземоційно сказав Іванов.
Підсудному 53 роки. Він народився у Севастополі, проживав у місті Озерськ Челябінської області РФ. Службу у російській армії за контрактом почав у грудні 2024-го.
Загиблих Кондратюка і Ляпоти українська сторона не евакуювала через активні бойові дії і ризик замінування тіл. Окрім показань очевидців, доказом їх смерті стало відео з місця події, яке зняв український безпілотник.
У судових дебатах прокурор Михайло Нечиталюк зазначив, що Іванову інкримінується вбивство комбатантів — українських військових, які добровільно склали зброю, не чинили опір, і злочин було скоєно групою осіб.
— Кримінальне правопорушення вчинене за наказом командира. За тих умов, маючи кількісну і збройну перевагу, росіяни могли взяти в полон українських військовослужбовців, які не чинили опору… Відання таких наказів (на вбивство військовополонених — ред.) є усталеною практикою збройних сил Російської федерації, — казав у дебатах прокурор.
Для Іванова державний обвинувач вимагав довічного позбавлення волі.
Адвокат з урахуванням визнання обвинуваченим вини і за відсуності обтяжуючих обставин просив призначти покарання у межах санкції — 12 років позбавлення волі.
Іванову заявив, що йому нічого додати.
«Єдине, що можу попросити: суворо не карати», — пролунало від нього в останньому слові.
Суд задовольнив позов в інтересах малолітнього сина загиблого Ляпоти про стягнення з Іванова та уряду РФ солідарно 50 мільйонів гривень моральної шкоди.
16
0
20
20
