Кадр для Венедіктової

З подачі «кращого юриста України» Андрія Портнова всі почули про такого кандидата на посаду в Офіс Генпрокурора, як Дмитро Літкевич. Про сумнівне минуле та розшук у кримінальній справі його батька. Автор не встояла перед спокусою доповнити і підтвердити це повідомлення офіційними документами.

Історія почалась у 2008 році, коли батько Дмитра Олександр Літкевич начебто позичив 100 тисяч доларів у свого знайомого – Олександра Полковниченка, тодішнього начальника управління СБУ в Харківській області. Гроші Літкевич взяв у борг під приводом придбання у Франції товару.

Гроші позичальник не повернув. 11 лютого 2010 року щодо Літкевича порушено кримінальну справу про шахрайство, а з березня 2010 Укрбюро Інтерполу оголосило його у розшук. У 2013 році суд ухвалив стягнути з Літкевича 100 тис. доларів шкоди, завданої злочином. Однак рішення виконано не було.

У листопаді 2019 Полковниченко звертався до суду про арешт будинку, який родина Літкевичів збудувала начебто за його гроші. Але суд відмовив, посилаючись на відсутність доказів, що будинок збудований саме за кошти злочинного походження. Крім того, будинок вже зареєстрований на іншого власника. А вже у січні 2020 апеляційний суд виявив, що у Харківському ВП ГУНП в Харківській області матеріали кримінального провадження щодо Літкевича відсутні і досудове розслідування не проводиться. Дізнавшись це, суд у клопотанні про арешт будинку відмовив.

А що гроші в родини були свідчить хоча б те, що 2011 року син Літкевича розміщував в інтернеті оголошення про продаж котеджу за півмільйона доларів, а також офісу і кімнати в харківській квартирі, де був прописаний його батько.

Літкевич-старший тим часом користувався легендою про художника-емігранта.

З 1.02.2013 по 14.02.2013 в галереї «Дім картин» на Андріївському узвозі в Києва проходила виставка відомого художника Олександра Літкевича. «Уродженець Литви, він довгий час жив і працював в Україні, потім емігрував до Франції, де проживає в даний час. Художник зберіг дуже теплі спогади про нашу країну, тому із задоволенням скористався пропозицією виставити свої роботи у нас в галереї», – писали організатори.

На просторах інтернету можна знайти кілька сентиментальних публікацій.

«Александр окончил Харьковский юридический университет и пошел работать государственным служащим. Однако, судьба приготовила для него совсем другое. В 1985 году Литкевич попадает в автокатастрофу, в которой только благодаря Богу ему удается выжить. Оправившись после случившегося, Александр решил, что с прошлым покончено, и это его второй шанс все изменить и начать жизнь заново. В этот раз Александр решает посвятить себя творчеству. Накупив кучу книг, он читает про великих художников, знакомится с их творчеством, ходит на художественные кружки, покупает холсты, масляные краски, мастихин. С этого момента перед ним открывается новая жизнь, полная эмоций и ярких впечатлений, которые тут же ложатся на холст. Не замечая времени суток, Литкевич днем и ночью трудится над своими шедеврами. Его заботит лишь одно, чтобы вдохновение, холсты и краски никогда не кончались» – йшлося у статті.

«Александр Литкевич в прошлом обычный государственный служащий, а в настоящим великий художник, который своим творчеством покорил сердца миллионов людей» – писала інша блогерка.

А це публікація про виставку Літкевича у Франції у 2009 році:

«На севере Франции в городе Виль де Гравелин при содействии мэрии города и при поддержке Посольства Украины прошел вернисаж выставки украинского художника Александра Литкевича «Какой прекрасный мир! Посмотри!».

Про це журналістам сказав секретар Посольства України у Франції.

«По предварительному согласию мэрии г. Виль де Гравелин, украинский художник начал работу над созданием полотен, которые посвящены городу и которые войдут в туристический каталог «Город Виль де Гравелин в картинах Литкевича».

Звісно, хтось може подумати, що це не той Літкевич. Але чоловік на ім’я Дмитро, який займався продажем котеджу за півмільйона доларів і який сьогодні претендує на посаду в Офісі Генерального прокурора, у далекому 2007 році публікував анонс виставки свого батька Олександра Літкевича у Москві.

Пишуть, що в Літкевича станом на 2013 рік було більше 100 картин і він великий український художник. Автор не є експертом у сфері мистецтва, тому, звичайно, моя необізнаність не є критерієм. Те, що про Літкевича небагато знає Google – це ще також не вирок.

В інтернеті можна знайти приклади його робіт.

Якщо людина з 1985 року тільки малює картини і утримує себе з них, то, мабуть, діяльність повинна бути успішною. Голодним художником Літкевича-старшого не назвеш. Хоча, звісно, і позичати гроші приходилося, як вже писалося вище і не в абикого, а в цілого начальника Харківської СБУ.

У 2013 році, коли Літкевич жив у Франції як художник, його розшукував Інтерпол, на Андріївському узвозі проходила виставка його картин, приблизно в цей же час на сайті ОРД з’явилася публікація про Олександра Полковниченка. На той момент він уже не працював в СБУ і намагався обратися до Верховної ради.

Був оприлюднений запис телефонної розмови за участі начебто Полковниченка про «денежный вариант решения проблемы Арсена Борисовича». Ролик на YouTube називається «Бывший генерал СБУ Полковниченко А.Н. вымогает деньги у Авакова А.Б.».

Із контексту розмови вбачалося, що співрозмовником був помічник Арсена Борисовича.

Хто був співбесідником і представником Авакова могло б залишитися загадкою, якби Полковниченко не подав у суд про визнання інформації недостовірною. Він стверджував, що публікацію організував Дмитро Літкевич, який і був його співрозмовником.

Далі стенограма:

– Александр Николаевич, добрый день!

– Как дела?

– Это от Вас зависит Александр Николаевич. Когда мы разговаривали в последний раз, Вы сказали, что у нас есть только один денежный вариант решения проблемы Арсена Борисовича. Так что он сейчас собирает необходимую сумму, если конечно Вы нам не предложите более простой для нас вариант.

– Я позвонил не для того, чтобы Вас подталкивать к чему-то, я позвонил для того, что Вы определяйтесь, что это может быть небезпечно в плане того, что закон есть закон. Не желаете быть законопослушными? Нет же вопросов, это ж Ваше право и есть событие правонарушения, квалификация тоже понятна. Правильно?

– Вы правы и я не говорю, что кто-то отказывается. Сейчас мы решаем финансовый вопрос, часть уже есть, остальное ищем. Сейчас просим просто немножко уменьшить сумму, дать нам отсрочку, тем более мы же не с улицы к Вам пришли.

– Хорошая позиция! Зачем Вам искать деньги? Ну не ищите деньги. Я же звоню не для того, чтобы к чему-то подталкивать, я говорю для того, что бы сказать – есть проблема, есть проблема злочину и наслидки цього и ее решать надо, ну…

– Да мы хотим решить проблему! Ну просто то, что Вы сейчас хотите это слишком тяжело и мгновенно мы заплатить не сможем. Я уже обсуждал вопрос с Арсеном Борисовичем и он должен был Вам сам перезвонить и поговорить об отсрочке или пересмотре Вашего предложения.

– Ну кстати… Так и не перезвонил. Поэтому хорошего ничего нет… Я не понял. Что-то будете предлагать со своей стороны?

– Я не могу ничего предлагать со своей стороны. Я просто посредник. Я хочу, чтобы все обе стороны остались довольны и этот вопрос политический был решен при минимальных затратах с нашей стороны.

– Ну, Вы ж понимаете, вот Вы говорите вот он ищет деньги, так я ж на сегодня даже не ставлю вопрос о том, что…

– Александр Николаевич, часть есть, я же говорю, часть мы уже собрали! Сумма же не маленькая, остальное ищем!

– Если они есть, то их очень легко показать или…

– Вопрос же не стоит о том, что бы показать. Просто вынь да положь прямо сию минуту. Это не возможо сделать мгновенно. Я же говорю, что я только помощник Арсена Борисовича и посредник в этой ситуации. Мы хотим быстрее закрыть вопрос. Я же прекрасно понимаю, что доказать нашу правоту мы никому не сможем, потому и не отказываюсь от вашего варианта. Тем более, что особого выбора у нас нету.

– Вы совершили преступление. Я больше так сказать возвращаться к этим вопросам не буду, просто у меня нет ни времени, ни возможности…

– Александр Николаевич, ну давайте не будем играть в эти дурацкие игры, Вы же прекрасно знаете, что ни я, не Арсен Борисович не совершали никаких преступлений. Это лишь политика нынешней власти. Поэтому давайте он все же еще раз перезвонит или встретится с Вами для того, чтобы решить вопрос о сумме и об отсрочке, тем более, что время поджимает. Хорошо?

– Пожалуйста.

Експертиза підтвердила, що на записі справді голоси Полковниченка і Дмитра Літкевича. Однак старий сбушник мав корисну звичку записувати свої телефонні розмови. У пам’яті його мобільного зберігся аудіофайл з назвою запись 005 від 10.02.2010 року об’ємом 336 кб, який він надав слідчому.

Порівнявши їх, експерт виявив розбіжності і що опублікований зміст розмови не є цілісним. Тому суд визнав поширену інформацію неправдивою.

При цьому Полковниченко заявив, що ніяких грошових відносин з міністром внутрішніх справ Аваковим не мав і не має.

Зауважимо, що розмова у записі телефона датована 10.02.2010. За п’ять днів до того президент офіційно підписав указ про відставку Авакова з посади голови Харківської облдержадміністрації. А через два роки Аваков сам зазнав кримінального переслідування і був у міжнародному розшуку.

Позичав Аваков гроші чи ні, але якщо Дмитро Літкевич був його помічником у ті буремні часи, то це принаймні якось пояснює появу останнього в кандидатах на посаду в Офісі Генерального прокурора, адже сьогодні зірка Арсена Авакова сяє як ніколи яскраво.

Так само це, можливо, проливає світло на те, чому Літкевич-старший більше не значиться базах розшуку. А матеріали його кримінального провадження з управління Нацполіції в Харківській області кудись випарувались і досудове розслідування не проводиться.

Кажуть, що син за батька не відповідає, але сбушник Полковниченко дав показання і на Дмитра Літкевича, що той запевняв його, що саме він керує процесом використання коштів потерпілого та повернення боргу, а не його батько.

Полковниченко говорив, що розшукуваний Літкевич, після тривалого переховування за кордоном, нелегально повернувся в Україну і переховується в місті Харкові і що потерпілий особисто бачив його біля родинного помешкання, а також бачили їхні спільні знайомі. Відтак Полковниченко вважав, що переховування Літкевича неможливе без сприяння його сина, який може позичати батькові свій мобільний телефон.

У 2016 році суд давав слідчому доступ до документів мобільного оператора для деталізації телефонних з’єднань по номеру телефону Дмитра Літкевича. Цей же телефон, до слова, Літкевич вказує у реєстрі адвокатів.

З ухвали суду відомо, що у 2016 році потерпілий Полковниченко мав інформацію, що розшукуваний Літкевич нібито оформив на підроблений паспорт заповіт на свій будинок у с.м.т. Восокий Харківської області. Фотографія у паспорті начебто Літкевича, а от прізвище і дата народження – вигадані. Будинок нібито перейшов у спадок за підробленим паспортом, а насправді там поселився Літкевич. Поліція ще у 2016 році мала перевіряти документи нотаріуса з приводу оформлення цієї спадщини.

Сестра Дмитра Літкевича також фігурувала у кримінальній справі. У 2008 році жінка уклала з «Укрсоцбанком» кредитні договори на суму 410 тис. доларів. У банк вона подала довідки з місця роботи ТОВ «Фірма «Елегант» із завищеними даними про свою зарплату. Ці довідки їй підписала матір, яка є директором фірми. (Для забезпечення кредиту банку в іпотеку були передані будинок і земельна ділянка).

Ще півроку тому, 25 листопада 2019, Зарічний суд міста Суми розглядав клопотання слідчого про заочний арешт батька Дмитра Літкевича. Слідчий говорив, що чоловік все ще розшукується Інтерполом. Але суд не побачив доказів, що підтверджують належне вручення Літкевичу повідомлення про підозру, а тому визнав клопотання передчасним і відмовив. Через два місці стало відомо, що матеріали одного з проваджень з поліції кудись зникли і справа не розслідується. Так само загадковим є і те, що сьогодні Літкевича вже нема у розшукових базах МВС та Інтерполу.

15 квітня 2020 в Києві слідчі Державного бюро розслідувань повідомили про підозру колишньому керівнику Харківського управління СБУ Олександру Полковниченку. Тому самому, який ініціював кримінальні справи проти батька Дмитра Літкевича.

ДБР оприлюднило 2-хвилинне відео, як 12 червня 2015 року Полковниченко вчинив хуліганство (ч.1 ст. 296 КК України), а саме – «рухаючись на автомобілі «Volkswagen Touareg» по вул. Лаврській у м. Києві, обігнав та примусово зупинив автомобіль активіста ГО «Автомайдан». Після цього експравоохоронець завдав тілесні ушкодження потерпілому».

Подія трапилась у 2015 році, але на підозру у такій надзвичайно складній справі правоохоронці наважилися тільки тепер. Строк давності притягнення до відповідальності за такий злочин становить 5 років і закінчується у червні цього року.

Через два тижні після підозри Полковниченку Дмитро Літкевич підвісив на сайті НАЗК свою декларацію кандидата у начальники управління Офісу Генерального прокурора.


Автор: Ірина Салій, сайт «Судовий репортер»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

RSS
Follow by Email