Деснянський суд Чернігова заслухав показання російського військовослужбовця Михаїла Кулікова, який 26 лютого 2022 року вистрілив у цивільний 11-поверховий житловий будинок.
Куліков — оператор-навідник військової частини 41659 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади у складі 41-ї загальновійськової армії збройних сил Російської Федерації.
Сьогодні старший сержант Куліков затриманий і перебуває під судом в Україні за порушення законів та звичаїв війни. Командир танка Т-72 Б, за чиїм наказом відбувся постріл, — майор Леонід Щьоткін — потрапив у полон також, але його російська сторона вже обміняла.
На щастя, на момент цих подій в будинку ще ніхто не мешкав. Це новобудова. Тому від дій росіян ніхто не загинув.
Обвинувачений Куліков вину не заперечує, але каже, що виконував наказ командира Щьоткіна, який в незаселеному багатоквартирному будинку помітив диверсійну групу й віддав наказ стріляти. Сьогодні, мовляв, жалкує про це і вже ніколи такого не зробив би.
Куліков розповів передісторію вторгнення в Україну. За його словами, ще 22 лютого солдатам його підрозділу роздали зброю, аптечки і сухайки на три дні. 23 лютого о 12 ночі усіх підняли і повідомили, що вони відбувають до білоруського кордону. 24 лютого о 2 ночі колона рушила. В складі чотирьох танків, один БТР і дві бронемашини поїхали в бік кордону Росії з Білоруссю. Уже пізніше Куліков та його товариші дізналися, що вони в Україні, в селі Сеньковка, Чернігівської області.
«Я лежал в танке. Поднялся, открыл глаза и по буквам увидел. Допустим, буква “і” — это уже Украина», — пояснював Куліков.
«Цель нам изначально сказали — что на усиление границы… Вылезти и уйти с танка я просто не мог… При первом обстреле начали задавать вопросы командиру, что происходит и только после этого услышали для чего мы здесь», — виправдовувався підсудний.
Росіяни зупинилися заночували на околиці лісу. А 25-го лютого весь день провели в дорозі. Ввечері вони добралися до села Товстоліс (Куліков зачитує назву населеного пункту із папірця, оскільки не зміг запам’ятати — ред.). Вони планували перетнути міст і ввійти до Чернігова, але дізналися, що міст зірвано. Відтак окупанти мусили заночувати в Товстолісі. Командири радились і шукали іншу переправу. Наступного дня росіянам вдалося об’їхати зірваний міст і вийти на асфальтовану дорогу, де їх зустріли обстрілами артилерії. Солдати зайшли в лісосмугу, де командир наказав Кулікову зробити три вистріли, щоби злякати артилеристів, якщо там є такі. Куліков зізнається, що не бачив біля лісу ні військової техніки, ні скупчення цивільних, але командир вважав, що саме звідти вівся вогонь артилерії.
— Так для чого, припустимо, було їхати в аеропорт Чернігова? — запитав прокурор Євгеній Шимко.
— Мы рядовой, сержантский состав. Нам такой информации никто не дает и не давал. Нам не говорили… Командир сказал нам нужно в аэропорт и там закрепиться.
«Мы объехали многоэтажный дом… Это уже был населенный пункт. Метров 100 может быть проехали. Командир, у него обзор 360 градусов, увидел в доме который находился сзади и дал приказ развернуть орудие, зарядить пушку и выстрелить… Командир крикнул: “РПГ (Разведывательно-поисковая группа —ред.) сзади! В многоэтажном доме”. Словами указал мне где… Он указал к примеру: слева пять, сверху два (тобто місце пострілу розрахували по вікнам — ред.)… Я развернул башню танка и произвел выстрел… Было страшно за себя, за экипаж и так я произвел выстрел. Начали движение дальше вперед. Я пока разворачивал башню танка спереди от нас в метрах 100, наверное, выехал танк Украины и мы почувствовали удар. Танк внутри вспыхнул, остановился, система управления огнем отказала, пушка упала. Внутри все загорелось огнем. Я начал вылезать из танка… Механик погиб. Посмотрел на командира — он не мог вылезти из танка, зацепился, был ранен. Я вылез и помог ему… Танк мог сдетонировать — остатки боекомплекта. Я стал помогать ему (командиру Щьоткіну — ред.) вдоль забора… Там был кирпичный забор, гараж кирпичный. Вдоль него поползли, чтобы укрыться от взрыва. Я поднялся, осмотрелся, перекинул через забор командира. Пополз осматриваться дабы не находиться под открытым небом», — розповів обвинувачений.
Відповідаючи на запитання прокурора, Куліков підтверджує, що все відбувалося швидко: «Орудие заряжается в течении 8 секунд. А повернуть башню [танка] это в районе 30 секунд. Не больше минуты у меня вышло».
Росіянам пощастило знайти хлів, в кому складали дрова, а також утримували курей. Там вони і сховалися. Незабаром туди зайшла бабуся, яка погодувала курочок, але окупантів начебто не помітила. За 20 хвилин жіночка повернулася і зустрілася поглядами із непроханими гостями.
«Командир был не в себе, контуженный был, ранен. У него находился с собой пистолет, он постоянно дергался с этим пистолетом. Страх это? Я не знаю. И сидел он спереди, а я позади. Зашла бабушка и он направил на нее пистолет. Я рукой вниз дернул. Бабушка развернулась. Я пытался с ней заговорить, чтобы она ничего не говорила [никому]. Но она уже развернулась и уходя сказала: “Я ничего не видела, ничего не знаю. Мне нужна была лестница”. Мы знали уже, что за нами придут».
Через 20 хвилин Куліков і його командир почули з вулиці вигук: «Русские выходите!». На подвір’ї стояв чоловік, який представився власником цього домогосподарства. Кулікова і Щьоткіна затримали і провели повз їхній танк, який, дійсно, вибухнув, і вже догорав. На найближчому перехресті бранців посадили, зняли форму, вийняли всі речі з кишень. Командир Щьоткін не міг сказати ані слова, Куліков намагався щось пояснювати. Далі обох відвезли в госпіталь і надали медичну допомогу, а опісля доставили кудись на зразок слідчого ізолятора.
— Ви розуміли, що це житловий будинок, а не військовий об’єкт? — запитав прокурор.
— Да, я понимал все.
— Але все одно вистрелили?
— Да, сделал выстрел. Один выстрел.
— Ви пересвідчувались, чи вразили ціль чи ДРГ, про яку Вам повідомляли?
— После выстрела видел только свое попадание и сразу разворачивал башню вперед.
— Ви до подій 24 лютого були в Україні? — поцікавився представник потерпілої сторони Олександр Данич.
— Нет.
— А що взагалі чули про Україну?
— (Куліков задумується) Объясняли нам, что другие войска здесь.
— Які війська?
— Ну…
— До цього дня Ви бачили якісь війська інших держав, НАТО, наприклад?
— Нет.
— Бачите якісь націоналістичні, фашистські загони?
— Нет.
— Ви пробули в Україні деякий час. Ваше ставлення на сьогодні?
— Я изменил… Я увидел другую сторону.
— Тут звірі живуть?
— Нет.
— Знаючи, що перетнули кордон іншої держави, можливо, б висловили невдоволення? Не виконували наказ, який, на мою думку, є злочинним, починаючи з самого верху, з вашого президента?
— Я давал присягу. Нас к этому приучили. Есть в присяге выполнять непосредственно указы командира. Я служу в вооруженных силах 10 лет — просто к этому привычка.
— А в присязі написано, що ви можете розстрілювати цивільне населення?
— Нет.
В кінці також запитання поставив суддя Кузюра.
— Ви вивчали якісь військові закони, взагалі правила війни? Чи тільки запам’ятали, що наказ командира треба виконувати?
— (Куліков розгубився)
— І наказ вбивати мирних людей ви б теж виконували?
— Нет.
— А чому ні? Ви ж стріляли в будинок і розуміли, що це житловий.
— Это была первая моя ситуация. С этого момента я жалею, до сих пор.
На завершення Куліков каже, що розкаюється і просить пробачення у бабусі, яку він і майор Щьоткін налякали, коли переховувалися в її курнику. Також перепрошує власницю квартири Ірину Тимощук, чия квартира постраждала від пострілу з танка.
«Приношу свои извинения жителям Украины. Это было неправильно с нашей стороны. Я очень жалею. В дальнейшем я бы не выполнял приказы, которые являются преступными», — сказав він.
Суд відклав розгляд до 4 серпня. Очікується, що в цей день відбудуться дебати. До майбутнього засідання прокурор має визначитися, яке проситиме покарання.
У випадку воєнного злочину, що не поєднаний з умисним вбивством, обвинуваченому загрожує від 8 до 12 років ув’язнення.
Тим часом, пошкоджений будинок по вулиці Раппопорта, 43, повертається до життя. У трьох уражених танком квартирах завали повністю розібрали. Стіни укріпили і готують до ремонту.
В інших квартирах вже живуть люди. Із розповіді місцевого майстра з ремонту перші поселенці стали приїздити ще в квітні, одразу після звільнення міста. Чоловік зробив тут ремонти “під ключ” в шести квартирах. На дошці оголошень можна прочитати, що є охочі орендувати це житло.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
20
0
20
20
