Солом’янський райсуд Києва 19 травня з’ясував усі обставини справи російського військовослужбовця Вадима Шишимаріна, якого звинувачують у вбивстві цивільного українця.
Перший судовий процес за російські воєнні злочини у присутності великої кількості ЗМІ, в тому числі іноземних, пройшов із незвичною для України швидкістю. Справу по суті розглянули в одне засідання. Не рахуючи перерви, суд попрацював три години, допитавши потерпілу, обвинуваченого, двох свідків, дослідив письмові та речові докази і розпочав дебати. Прокурори в дебатних промовах попросили для обвинуваченого довічне позбавлення волі.
Вдова загиблого — Катерина — пригадує, що росіяни в Чупахівці вперше з’явилися ще 25 лютого. Вороже військо йшло через село колонами. Поблизу села «бомби самольоти кидали» на стару ферму і на пилораму. У ніч на 28 лютого вулицями їздили танки, тому жінка з сусідами сиділа в погребі, а чоловік на подвір’ї їх охороняв. Вранці все затихало і люди виходили та займалися своїми справами. Олександр Шеліпов сказав дружині, що вночі в селі наче підірвали танк і він поїде на велосипеді подивитися на воронку.
Згодом під час допиту в суді Катерина розповідатиме, що вмовляла чоловіка не їхати, а він казав: «Усі он ходять, дивляться і я поїду». Шеліпов виходив із дому, розмовляючи з другом по телефону. Жінка каже, що тоді люди ще не знали, що показуватись із телефоном на вулиці небезпечно. Катерина залишилась на подвір’ї і пішла набрати у відро води.
— Доходжу до колодязя і почула вистріл. Почала набирати номер телефону чоловіка і одночасно відкрила калитку. Побачила, що машина їхала і лопотіла, звук такий був. Побачила оцього молодого чоловіка — підсудного. Він був із дулом автомата. Я скоро закрила калитку, але його хорошо пізнала. Закрила калитку і стояла, притулившись до стовпа, злякалась дуже, стояла минут, мабуть, п’ять. Як усе затихло, опять відкрила, виглянула. Вийшла глянула на тротуар в одну сторону, в другу глянула: лежить мій чоловік… Я підбігла, а він уже був убитий пострілом у голову.
Я начала кричать, дуже кричала. Сусіди позбігались. Він ще довго лежав на вулиці. Я кажу до сусідки: «Давай ми його закриєм рядном, бо люди ходять і якось нехорошо». Ми закрили. Потім прийшли хлопці і вирішили його нести у двір. Положили на столі. Саме дощик накрапав. Накрили рядном і клейонкою. Таке було цього утра, 28-го числа.
Вдова розповідає, що чоловік мав 30 років стажу тракториста, був виключно цивільним, камуфляжу не носив, вдома зброї ніколи не тримали.
Шеліпова каже, що спочатку чула вистріли десь далеченько, а потім уже за своєю хатою. Саме ці останні постріли її стривожили.
Жінка переконана, що бачила Шишимаріна. «Відкрила хвірточку і побачила машину, вікно відкрите і цей молодий чоловік сидів позаду водія… Не знаю, чи він мене бачив, но я його хорошо бачила». На запитання суду вона описала, що хлопець був у військовій формі з червоною пов’язкою на руці і автоматом.
Був допитаний сусід, який вибіг на крик Катерини Шеліпової.
Житель Чупахівки Ігор Дейкун розповів у суді, що того дня близько 10.30 стояв на вулиці Лебединській ще з двома сусідами. Люди перебували біля своїх будинків і обговорювали домашні справи. Раптом пролунали автоматні черги десь далеко.
Дейкун каже, що постріли в селищі були вперше. За пів години на дорозі почулося наростаюче лопотіння. На вулицю з-за повороту заїхав сірий фольксваген із пошкодженою шиною, яка була причиною лопотіння. З авто почулася автоматна черга. Чоловік каже, що бачив зліва за водієм дим із автомата в напрямку помешкання Шеліпових. Машина, не зупиняючись, наближалася. Четверо сусідів сховалися у дворі. Дейкун крізь паркан роздивився, шо в машині було опущене скло і всередині були люди в камуфляжі. Автомобіль проминув будинки та поїхав до озера, в центр села. За хвилину почувся крик і плач сусідки.
Як свідок у суді виступив ще один російський солдат Іван Мальтісов, який разом із Шишимаріним потрапив у полон. Він підтвердив версію обвинувачення, що саме Вадим вбив людину, виконуючи вказівку іншого військового, який був з ними в машині.
Військовий Іван Мальтісов погодився розповісти суду «всю історію, як було». За його словами, тактичний батальйон заїхав в Україну 24 лютого вночі. 25 лютого солдати розмістились у лісі і сапери поставили там розтяжки, попередивши, що далі в ліс не заходити. Але хтось із росіян наступив на “фішку”. Інші випустили в тому напрямку автоматну чергу. В результаті росіяни поранили чотирьох своїх, включаючи командира взводу. Саме у зв’язку з цим начебто і було сформовано колону для повернення у росію, щоб відвезти поранених.
По дорозі колону розбили ЗСУ, знищивши дві машини. Щоб наздогнати колону росіяни присвоїли собі іншу цивільну автівку. У матеріалах справи написано, що її спершу обстріляли і водій втік. Мальтісов стверджує, що в машині просто нікого не було і тому вони взяли її та почали наздоганяти своїх. Саме тоді Мальтісов і Шишимарін опинилися в одній автівці з так званим Неизвестным, який сів на пасажирське сидіння біля водія.
— По дороге прапорщик Макеев увидел одного мужчину, который разговаривал по телефону. Он сказал, что он нас сдаст украинским военным… Он приказал стрелять, но я не выстрелил. Потом Неизвестный, он справа от водителя, развернулся и начал угрожать и приказывать. Аргументировал тем, что мы не доедем, что нам угрожает опасность, — пояснював у суді Шишимарін.
Відповідаючи на запитання прокурора, обвинувачений підтвердив, що Макєєв не був його безпосереднім керівником, вони належали до різних підрозділів, тому він не мусив виконувати його накази. Чому тоді послухався Невідомого, не знаючи ні імені, ні звання, Шишимарін пояснити не зміг, зіслався на стресову ситуацію.
— Он к Вам громче разговаривал? — запитав прокурор.
— Да.
Водночас на запитання адвоката Шишимарін уточнив, що в умовах бойової за відсутності командира солдат підпорядковується старшому за званням. У даному випадку він начебто мусив підкорятися Макєєву.
Судді поцікавились, чи міг солдат діяти інакше, розуміючи, що перед ним цивільний, наприклад, якось налякати, а не вбивати. Обвинувачений нечітко відповів, що так.
— Его заметил прапорщик (Макєєв — ред.) и Неизвестный… Увидели гражданского. Не помню: он то ли вытаскивал телефон, или уже разговаривал. Прапорщик приказал Вадиму стрелять в него, аргументируя тем, что он может сдать нас военным (ЗСУ — ред.). Вадим не стал этого выполять. Возле него сидящий, который Неизвестный, повернулся и приказным тоном, кричал, чтобы он выполнил этот приказ. Потому что тогда нас могут сдать и мы не доедем к нашим, чтобы позвать помощь… Под давлением этого военнослужащого Вадим выстрелил. Сделал очередь: три-четыре патрона, — пригадував Мальтісов.
Свідок каже, що після інциденту Шишимарін начебто обговорював це, жалів про скоєне.
— Испугался. Под давлением. Можно сказать, он вообще не хотел этого делать, — вважає Мальтісов.
За словами свідка, головним серед солдатів у машині був старший лейтенант Алєксандр Калінін, який їхав у багажнику. Коли прапорщик Ніколай Макєєв наказував Шишимаріну стріляти, то це начебто не узгоджувалось із Калініним.
— Старший лейтенант (Калінін — ред.), помню, сказал, чтобы все поставили автоматы на предохранители. Чтобы такого больше не делать, выстрелов по гражданским…. Сначала он сказал, зачем вы это сделали. То есть он не понял кто. Затем сказал на предохранители оружие всем поставить, — розповів свідок.
Невідомий військовослужбовець, якого послухався Шишимарін, стріляючи у цивільного, офіційно мертвий. Вважається, що саме він загинув, коли росіяни потрапили в чергову засідку трьох місцевих із мисливськими рушницями. Попри все, в матеріалах справи цей «неизвестный» ідентифікований як Іван Куфаков.
Живими залишилися ще двоє солдатів — Макєєв і Калінін. Адвокат Віктор Овсянніков хотів, щоб їх допитали в суді як і Мальтісова, адже вони також були на місці злочину.
Однак з’ясувалося, що поставити запитання їм не вийде. Прокурор повідомив, що 13 квітня обох хлопців обміняли й тепер вони в росії. Захисник Шишимаріна сказав, що вперше про це дізнався, але він згоден, що допитати їх з території країни-агресора нереально.
Потерпіла запитала обвинуваченого, чому російська армія прийшла в Україну. Хлопець помовчав і відповів: «Мне была команда сопроводить в составе колонны. А что там дальше я не знал». За поясненнями Шишимаріна, він та його товариші мали супроводити колону військової техніки через кордон і вернутись назад.
На запитання судді, чи знає Шишимарін, що Україна є незалежною державою, хлопець відповів, що він цим «не интересовался».
— Що для Вас значить втрата Вашого чоловіка? — запитав прокурор потерпілу.
— Для мене все. Він для мене був усе. Він був мій захисник, — сказала жінка, витираючи очі рукою. — Жила як за кам’яною стіною. Дуже в мене був добрий. І для сусідів був добрий, всі його поважали. Ніколи ні в чому не відказував.
— На Вашу думку, яка може бути адекватна міра покарання особі, яка вбила Вашого чоловіка?
— Думаю, що йому довічне ув’язнення. Но єслі його поміняють на наших маріупольських захисників, хлопців-героїв, я не буду проти. Я буду за.
У суд прокурори принесли як докази кнопковий телефон вбитого і вилучені у полонених росіян автомати.
Із них виокремили автомат, закріплений за Шишимаріним, і поклали його суддям на стіл. Балістична експертиза показала, що загиблого застрелили саме з нього.
Обвинувачений не заперечував, що це його зброя, і продиктував у засіданні номер автомата.
Адвокат Шишимаріна попросив зробити перерву, кажучи, що не готовий виступити із дебатною промовою.
Суд відклав засідання на 11 ранку 20 травня. Очікується, що цього дня судді вийдуть у нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Читайте також:
Адвокат військовослужбовця рф Шишимаріна каже, що той не мав наміру вбити
Суд починає розгляд справи військовослужбовця рф Шишимаріна про вбивство цивільного – фото, відео
Ірина Салій, «Судовий репортер»
22
0
20
20
