Ленінський районний суд міста Харкова визнав громадянку винною у державній зраді і колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 12 грудня.
До повномастабного вторгнення РФ жінка обіймала посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області.
Протягом шести місяців окупації жінка співпрацювала з ворогом. Вступивши до незаконно створеного органу, так званої «Народной милиции», вона з білою повʼязкою на руці разом із російськими соладатами патрулюва місто. Крім того, працювала як слідчий.
Після звільнення території знайшли документи російською мовою, складені обвинуваченою.
Наприклад, «Материалы проверки по факту незаконного хранения наркотических средств у гражданина…», «Протокол осмотра места происшествия», «Материалы проверки по факту убийства», а також протокол огляду трупа, який перебував у воді.
Жінка вину не визнала та пояснила, що у 2021-му закінчила університет і на посаду її призничали саме в лютому 2022 року, перед окупацією. Не складала присягу, не проходила спеціальну підготовку, не була ознайомлена з посадовими обовʼязками та інше. 24 лютого їй мали видати поліцейську форму, але почалися бойові дії. На початку березня зник звʼязок і одноособово виїхати вона пробувала, не маючи ні матеріальної, ні фізичної можливості для виїзду.
Її квартиру обшукували озброєні військовослужбовці РФ, які знали, що вона є співробітницею поліції і казали, що їй потрібно працювати з ними. Її забрали забрали до новоствореного органу «милиция г. Ізюм» і змусили працювати слідчим. Обвинувачена стверджувала, що погодилась на це через примус і страх насильства щодо себе та членів своєї родини. Робила все за вказівками російських військових, в тому числі складала протоколи огляду трупа, щоб сприяти розслідуванню. Приймала заяви та повідомлення про побутові злочини від місцевих жителів. Вважає, що при цьому будь-якої шкоди інтересам України не заподіяла. Зарплату, запевняє, що не отримувала. Після деокупації повідомила українцям про склад боєприпасів, залишених військовими РФ.
У судовому засіданні допитали 11 свідків обвинувачення. З їх показань суд виснував, що у червні-серпні 2022 року жінка добровільно співпрацювала з окупантами, про що свідчить її переміщення у середмісті Ізюму та участь в оформленні та документуванні злочинів.
Люди пригадували, як під час обшуку в сусідів вилучали коноплю і пакунки пороху і при цьому була група чоловіків зі зброєю і дівчинка в цивільному, котра як секретар просто писала протокол, під диктовку писала, що казав їй старший. Дівчина і солдати спілкувались між собою доброзичливо, ніяких криків не було.
Один чоловік на ринку бачив автомобіль із позначками «Z» і як біля нього із продавцями спілкувалися двоє військових РФ зі стрічками та дві дівчини з білими повʼязками на рукаві. Коли свідок виїздив з міста на сайті «Ізюм лайф» він упізнав цих дівчат на фото «Народной милиции», одна з них це обвинувачена.
Інспектор сектору з кадрового забезпечення Ізюмського райуправління поліції деякий час залишався у місті під час окупації. Росіяни його двічі забирали на підвал, пропонували співпрацю, запитували інформацію щодо особового складу. Давали кілька днів на роздуми і потім знов забирали. 7 квітня 2022 року чоловік виїхав до Харкова, перейшовши річку через місток та виїхав зі знайомим машиною. На його думку, можливість покинути окуповану територію була.
Ще один свідок був начальником Ізюмського райуправління поліції. За його словами, була вказівка співпрацювати з ворогом, співробітникам повідомлялося про місце евакуації, їх приміщення розбомбили і була коменда виїхати, передягтися в цивільне і зберегти зброю. Коли почалася повна евакуація, він залишався до останнього дня, працівники, що не виїхали, потім потихеньку виходили з міста, бо спочатку це було можливо. За час окупації обвинувачена йому не телефонувала, з ніякими проханнями не зверталася. Як стверджує сідок всім, хто був в Ізюмі, давали змогу виїхати, якщо вони мали таке бажання.
Також допитали вісьмох свідків захисту. Це були родичі і близькі особи обвинуваченої, сусіди. Кожен із них дав пояснення, що бачив синці і подряпини в обвинуваченої, порвану одежу, сльози відчаю, нібито, після утримання у «підвалі». Але насправді жоден із цих свідків не був очевидцем застосування до жінки фізичного насильства представниками окупаційної влади. Про тримання у «підвалі» і примус до співпраці вони знали тільки з її слів.
Обвинувачену засудили до 15 років увʼязнення із конфіскацією майна. Також їй забороняється на 15 років обіймати посади в правоохоронних органах.
22
0
20
20
