Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав громадянина винним у колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 8 квітня.
Приблизно 22 квітня 2022 року обвинувачений за пропозицією російських військових зайняв посаду голови села Оскіл Ізюмського району Харківської області. У подальшому він залучав інших місцевих до співпраці, давав вказівки складати списки жителів села для отримання грошової допомоги від окупаційної влади.
За підписом обвинуваченого видавалися довідки на поховання, на прохід через блокпости і дозволи на перевозку меблів. Крім того, він займався роздачею російською гуманітарної допомоги. За таку роботу обвинувачений і та його підлеглі отримували від окупантів продуктові пайки.
На цій «посаді» чоловік перебував до 10 вересня 2022-го, тобто до звільнення Ізюмського району Харківської області. 21 вересня його затримали українські військові і відвезли до місцевого райвідділу поліції.
У приміщенні Оскільської сільської ради знайшли списки на отримання матеріальної допомоги, в яких у графі «администрация» під порядковим номером 1 зазначено прізвище обвинуваченого російською мовою і далі вказано «волонтер».
На час окупації офіс Оскільського сільського голови евакуювався до сусіднього незахопленого росіянами села, що за 25 кілометрів. Частину майна сільської ради вивезли, а частину односельці забрали для зберігання. Трактор, який належав сільській раді, вивезти не змогли, тому сховали поблизу села і накрили гілками. Але новопризначений окупантами староста потім використовував бензопили і трактор сільської ради, адмінбудівлю, компʼютери й іншу техніку.
Після деокупації законний голова села отримував від мешканців села свідоцтва про смерть, що були видані під час окупації та підписані обвинуваченим із вказівкою «волонтер».
У судових засідання обвинувачений не визнав себе колаборантом. Він переконував, що допомагав людям, займався волонтерством і нарікав, що українська влада покинула людей. Як розповідав він та інші жителі, смотрящим за окупованим селом був деякий бойовик «ЛНР» із позивним «Татарин». Саме він сказав скласти списки мешканців для роздачі гуманітарної допомоги, щоб старший по селу і його помічники користувалися ними при роздачі пайків. Цей солдат потім регулярно заходив до приміщення сільради і контролював діяльність обвинуваченого та інших «волонтерів». На той час в селі проживало, за словами обвинуваченого, 1063 особи, 120 з яких це були лежачі хворі, а ще 80 діти. У місцевих не було ніякої роботи, тому деякі з них як волонтери допомагали селу. Так під час окупації у селі працювала лікарня і бібліотека, працівникам якої також платили продуктовими наборами.
У підпорядкуванні обвинуваченого в сільській раді працювали три жінки, які допомагали складати списки на отримання допомоги, робили ксерокопії документів та ін. Усі вони повідомили суду, що сприймали це як роботу, а не волонтерство, хоча грошей не отримували, а тільки продуктові пайки.
Був графік: з 09.00 до 15.00 години з понеділка по пʼятницю. Без відома обвинуваченого ніхто не приймав ніяких рішень. Довідки на поховання, на перевозку меблів, про склад сімʼї, дозволи на проходження блокпостів, на переправу через річку підписував обвинувачений. В усіх документах він був зазначений як «волонтер» села Оскіл. Щопонеділка «голова» їздив на нараду до Ізюм і це всі знали. Спочатку їздив на велосипеді, а потім на скутері, який йому нібито подарували росіяни.
Також обвинувачений розпорядився, щоб частину лісу, що вигоріла після артилерійських обстрілів, спиляли на дрові. Всього, за словами учасника тих подій, працювало 3 бригади по 4-5 чоловік. Цю роботу їм запропонував «староста» і він же показував, яку ділянку треба вирубати. Списки мешканців, яким розвозились дрова, бригади отримували в сільраді. Бувало, що списки давав і сам обвинувачений. Один причіп дров коштував 700 грн. Деяким односельцям ліс возили безкоштовно. Гроші йшли на ремонт пилок, трактора та на виплату робітникам по 100-200 гривень у день.
Обвинувачений наполягав, що будь-яких посад в органах окупаційної влади не обіймав і займався виключно волонтерською діяльністю. Але не зміг пояснити, чому з понеділка по пʼятницю щотижня під час окупації приходив до сільської ради та перебував у приміщенні, якщо гуманітарну допомогу роздавали лише раз на тиждень. Також не відповів, з якою метою «татарин» приходив до приміщення сільської ради і «контролював» діяльність його та інших «волонтерів».
Чоловік не заперечував, що своїм підписом засвідчував довідки про смерть і як «волонтер» підписував довідки на проходження блокпостів, на перевозку меблів. Підтвердив, що передавав до пенсійного фонду відскановані документи пенсіонерів для отримання 10 тисяч російських рублів грошової допомоги від окупаційної влади.
Суд визнав доведеним, що обвинувачений в період окупації фактично виконував повноваження сільського голови, розпоряджався майном територіальної громади, підписував документи. Троє свідків, допитані у судовому засіданні, підтвердили, що перебували в його підпорядкуванні.
Відсутність документів про призначення на посаду окупаційною владою не свідчить про невчинення злочину. Посада сільського голови, відповідно українського законодавства, є виборною. Але під час війни та насильницького незаконного захоплення території України росіяни ігнорували ці закони. В умовах окупації військовим необхідно було встановити свою вертикаль влади та, як пояснив один зі свідків, «знайти людину, яка буде працювати в сільській раді, щоб був газ, світло, налагодить роботу терцентру, лікарні, бібліотеки та буде видавати російську гуманітарну допомогу». Навряд чи після «співбесіди» з обвинуваченим військовий «татарин» видав будь-який офіційний документ, в якому зазначив чітко майбутню посаду. Кандидатура обвинуваченого з місцевими жителями взагалі не обговорювалась, їх просто «поставили перед фактом»: сказали, що обвинувачений буде старшим у селі.
Місцеві, попри це, сприймали обвинуваченого як особу, котра здійснює повноваження сільського голови та очолює сільську раду. Чоловік навіть займав кабінет сільського голови і лише він закривав і відкривав двері до сільської ради.
Інша мешканка села, якій першій запропонували співпрацю з окупаційними військами, відмовилась і будь-яких наслідків не зазнала. Ніхто не бачив, щоб окупанти погрожували обвинуваченому. Сам обвинувачений під час допиту неодноразово говорив, що добровільно погодився на пропозицію окупаційних військ виконувати волонтерську діяльність. Одна місцева жителька розповіла, що з окупованого села можна було виїхати через місто Купʼянськ. Тому суд вважає, що чоловік все ж мав вибір як діяти.
Доводи обвинуваченого, що українська влада кинула місцевих під час окупації «напризволяще», на думку суду, не виправдують його дії.
Евакуація сільради на підконтрольну українській владі територію відбулася за розпорядженнями сільського голови. Крім того, у ЗМІ висвітлювалися наслідки окупації для звільнених територій, а саме що росіяни вбивали українських сільських голів разом з сімʼями, якщо ті не виїжджали.
Обвинувачений раніше не судимий, не працює, неодружений, має на утриманні непрацездатну матір. До цих подій він був у селі соціальним працівником.
Прокурор вимагав 10 років тюремного покарання. Але суд вирішив, що це занадто суворо і призначив 6 років позбавлення волі. Також чоловікові на 12 років забороняється обіймати посади, повʼязані з виконанням функцій держави та органів місцевого самоврядування.
20
0
20
20
