Новозаводський районний суд Чернігова виніс заочний вирок двом російським військовослужбовцям, які у березні 2022-го знущалися над мешканцями окупованого села на Чернігівщині.
Вранці 2 листопада, коли суддя Володимир Павлов почав публічно оголошуватти рішення, за його спиною щось характерно зашипіло.
«Навіть електропроводка не витримує цього вироку», — пожартував суддя. Відтак учасники мусили змінити зал, щоб судове засідання було належно зафіксоване на аудіо та відео.
Руслана Кулієва засуджують до максимально можливих 12 років ув’язнення, а його молодшого напарника Андрія Чудіна — до 10-ти. Вироком суду військова темно-зелена куртка по типу бушлат, забута в сільській хаті, має бути знищена, а клаптик шпалери із номером телефону окупанта залишається у матеріалах справи.
Саме оголошення вироку тривало кілька хвилин, адже в умовах воєнного часу суддям дозволили зачитувати тільки короткий текст рішення — призначене покарання. Повний текст пізніше надсилається сторонам.
«Прийшла, а солдат русскій дрова рубає»
9 березня село під Черніговом зайняли військовослужбовці 80-го танкового полку (військова частина №87441), що дислокується в місті Чебаркуль, Челябінської області РФ. 13 солдатів заселилася в хату, де проживала літня жінка та її двоє онуків, які приїхали сюди з обласного центру.
Командир окупантів 30-річний Руслан Кулієв більше тижня домагався удвічі молодшої від себе дівчини. Старшого брата, колишнього строковика Нацгвардії, сержант Андрій Чудін тримав на подвір’ї у кайданках, змушуючи ночувати без верхнього одягу у мороз просто неба.
Кулієв бив і душив дівчину, шантажував вбивством брата, якщо не вступить з ним у статевий зв’язок. Але не досяг свого.
На допомогу прийшла тітка. Пані Наталя проживає у сусідньому селі. Брат із сестрою — її племінники, а господиня хати — рідна мати. Коли телефонний зв’язок зник, вона, незважаючи на присутність ворожої армії, вирушила навідати рідню.
— Їх було більше тисячі в селі, не рахуючи техніки. Я в шоці була. Голову нагнула і йшла. Питав солдат: «Куди ідеш?» Я кажу: «Додому». Я дійсно йшла додому (до матері — ред.). Я не очікувала. Я продуктів їм несла. Бо мало що, адже зв’язку не було. Прийшла, а солдат русскій дрова рубає. Потім він за мною ходив по п’ятам. Казав, що ні Сашу, ні Машу, нікого не пущу. Я дві ночі не спала. Пообіцяла, що прийду на другий день. Але такі обстріли, що не можна було вийти на вулицю. А в нашому селі орки не жили, але оббирали нас. Заходили в хати і забирали продукти та все, що їм треба було.
Я ще коли перший раз прийшла, то в Саші очі слізьми налились, каже: «Тьотя, забери Машу!». Сказав, що командир домагається її. А він нічого не може зробить, бо його прив’язують. Мама (бабуся дівчинки — ред.) пару разів заступалась, то командир її так вдарив, що вона упала і так головою ударилась об диван, що свідомість втратила і її водою відливали. Шантажували, що мішки на голови і розстріляєм.
Як другий раз прийшла, то так ругалась, матюкалась, що сама в шоці. Вони м’ясо жарили, а я залетіла. «Що ти тут робиш? — Я прийшла додому, а ви що тут робите? Якого х**на?». Попитала, хто тут старший. Виявилося, що такий ростом метр двадцять з каблуками, чорнявий. Каже: «Нельзя в дом. Ты разведчица, тебя стрелять буду. Ты не с того начала. Ты нацистка. Мы пришли вас освободить от американского НАТО». Де ти бачив, що в баби в хаті НАТО є?! Заходжу і кажу Маші і мамі: «Збирайтесь!». Солдат: «Они никуда не пойдут». Як це? Ми свободні люди! Ти не заборониш мені їх забрать, та хто ти такий?! Командир? Будеш командувати… Тут у нього рація заcкрипіла, я почула: «Москва» і він вийшов з хати. Потім заходить і каже: «Ладно, нині я добрий, забирай».
Пізніше окупант збагнув свою помилку і тортурами добивався у хлопця адресу тітки, але нічого не отримав.
Жінка і її племінник дали показання в закритому судовому засіданні 18 жовтня.
«Я б її і сьогодні пішла і забрала, якби була така ситуація. Готова була на все!» — коротко говорить пані Наталя.
Потерпілу дівчинку в суді ще раз не допитували, а тільки відтворили в засіданні відеозапис її показань на досудовому слідстві. Із початком війни до закону внесли зміни, які дозволяють використовувати відео показань потерпілих і свідків як доказ у суді. Це дозволяє, у тому числі, уникнути повторного травмування.
«Фактично не доведено, що Чудін це Чудін, а Кулієв це Кулієв»
Прокурор просив для обох обвинувачених по 12 років тюрми — незважаючи на те, що ролі їх відрізняються. «Ми вважаємо, що їм і по 12-ть мало за таку жорстокість, але більше закон не дозволяє», — пояснює прокурор Ігор Кондратюк, який працює в ювенальній юстиції.
Адвокати Олег Костюк і Микола Кашуба просили російських солдатів виправдати. Вони вважають, що не доведено, що із 13 військовослужбовців, які захопили сільську хату, саме Кулієв і Чудін, а не хто інший, скоїли ці злочини. Мовляв, докази зібрано незаконно і сумнівно. Наче замість шукати фото в соцмережах слідчі могли б проникнути в інформаційні військові й паспортні бази РФ, щоб точно ідентифікувати солдатів.
— Фактично не доведено, що Чудін це Чудін, а Кулієв це Кулієв. Анкетні дані встановлено не у відповідності до вимог кримінальноого процесуального закону. Треба було взяти ухвалу слідчого судді і провести негласні слідчі розшукові дії. Є технічні можливості спеціального доступу до баз даних Російської Федерації. Але потрібно дозвіл суду, а без такого дозволу зібрані докази незаконні, — прокоментував «Судовому репортеру» адвокат Костюк, який представляв Чудіна.
Відправною точкою розслідування став номер телефону одного із окупантів. Прокурор спочатку казав, що Кулієв «залишив» свій номер телефону в будинку. Але згодом з’ясувалося, що це потерпілий записав на уривку шпалери номер телефону деякого «Андрея Сергеевича» з солдатського блокнота поки той, відвернувшись, розпалював котел.
Пощастило, що номер належав тому самому військовослужбовцю Чудіну, який бив хлопця і чотири ночі тримав у кайданках на вулиці. Оперативники знайшли у соцмережах сторінки, прив’язані до номеру телефону, а там і фото Чудіна. Коли потерпілий упізнав росіянина, пазл склався.
Кулієв під час проживання у будинку потерпілих мав на формі шеврон зі своїм прізвищем. У військовій частині, в якій служив Чудін, знайшовся такий солдат. Потерпілі брат і сестра, побачивши фото, підтвердили, що це він.
«Я б йому, напевне, самосуд зробив»
У розмові з «Судовим репортером» потерпілий хлопець каже, що до інших 11 росіян особливих претензій не має. «Більшість навіть можу сказати, що адекватні були, але не мали впливу, щоб помогти», — додає він.
Непрохані гості, виїжджаючи прихопили з собою пледи, карабіни для ключів, армійські рукавиці (потерпілий раніше проходив строкову службу в Нацгвардії — ред.) та інші дрібні речі. Про пограбування родина заявляти вже не стала.
«Головне, що сестра ціла, а речі — діло наживне. Щоб здоров’я було», — каже хлопець.
Воєнні злочини не мають строку давності. Це значить, що Чудіна і Кулієва могли б судити і років через 20. Але в Україні обрали варіант судити зараз, хоч і за відсутності самих обвинувачених.
На запитання, як ставиться до заочного процесу, потерпілий хлопець тільки стенає плечима і визнає, що це справляє дивне враження.
— Хотілося б щоб понесли вину. Чудін — сестру не чіпав і особливо мене не образив. А от Кулієв!.. Навіть якщо посадять, не усвідомить своєї вини. Я б йому, напевне, самосуд зробив. Може б і катом здавався.
Суддя запитував хлопця про бажане покарання, але той не наважився сказати.
— Чесно, страшно й самому! Очі повиколював би, ноги укоротив, але щоб лишився живий і щоб усе життя діти питали його: «Па, а что с тобой случилось?» От як пояснити, що я вчинив погано і мене покарали?! Соромно ж буде розказувати. Щоб йому просто далі жить не хотілося.
На завершення потерпілий додає:
— Так уранці прокинутися б і почути, що це снилося. Взагалі забутися про війну з Росією. І хай Росія з землею зрівняється, як і не було.
Ірина Салій, «Судовий репортер»
22
0
20
20
