Вранці 14 червня Чаус із адвокатами очікували вироку, не виказуючи особливого хвилювання. Із уривків розмов можна було почути, що захист уже міркує про апеляцію. 

За пару хвилин суд оголосив, що визнає Чауса винним у хабарництві.

«Призначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Гроші повернути НАБУ, банки знищити…».

Слухаючи це, Чаус спохмурнів, насупився і, можливо, нарешті усвідомив, що все-таки сталося.

Посилаючись на воєнний стан, судді зачитали тільки короткий текст рішення, обіяцючи повний вирок вручити сторонам того ж дня.

— Я вважаю, що вирок необґрунтований. Протягом всього судового розгляду намагалися довести… Немає жодного доказу. Будем подавать апеляцію, — розсіяно відповідав Чаус на запитання журналістів.

Адвокат Олександр Корюкін додав, що слід ще вивчити вирок суду. Позиція захисту зводиться до того, що відсутня подія злочину і проти Чауса скоєно провокацію, докази створено штучно і справу треба закрити.  

Суд ухвалив помістити Чауса під варту. Однак конвоїрів на місці не було. Тому, почувши рішення, Чаус ще чекав їх прибуття.

Незабаром прийшли поліцейські з наручниками. Обвинуваченому сказали викласти із пакету особисті речі, які він хоче узяти з собою в СІЗО. Чаус попросив не знімати це і стороннім довелося вийти із залу. За кілька хвилин конвоїр також вийшов у коридор, голосно кажучи, що йому потрібен металодетектор: речі затриманого серйозно перевіряли. Минуло ще трохи часу і почувся шум і характерний звук застібання наручників. Двері відчинилися і Чауса із руками, заведеними за спину, хутко провели коридором.

Говорив, що його підставили

Півтора роки тому Чауса привели в цей зал у бронежилеті, ковідній масці і під охороною Служби безпеки України. Було багато журналістів і декілька відеокамер. Та вже за пару місяців всі ці заходи безпеки відпали як і інтерес більшості ЗМІ. Чаус уже сам приходив до суду, несучи пакет із численними клопотаннями.

У суді відбулося 66 судових засідань загальною тривалістю близько 189 годин. Суд допитав свідків, дослідив речові докази (скляні банки і готівку), а також вислухав багатогодинні показання самого Чауса. У вироку написано, що загалом допит Чауса тривав 27 годин. Більшість цього часу він оголошував свої письмові пояснення і давав вільні показання, часто повторюючись.

Колишній суддя Дніпровського районного суду Києва Микола Чаус звинувачувався у одержанні 150 тисяч доларів хабара за умовне покарання для пенсіонерки Світлани Сасевич за торгівлю димедролом.

Він скоєння цього злочину завжди рішуче заперечував. Говорив, що його підставили і називав людей із досить різними і часто протилежними інтересами, в яких начебто був однаковий намір — погубити суддю Чауса. Корбан нібито мстився йому за тримання під вартою і водночас Чауса переслідували правоохоронці, яким він так допоміг, взявши Корбана під варту. Давній знайомий і колишній колега по роботі в Святошинській прокуратурі Києва Олександр Поліщук допомагав ексдружині домовитися з Чаусом, щоб її мати не сіла за ґрати. І водночас Поліщук начебто хотів викрити Чауса і догодити НАБУ, щоб потім і самому обійняти посаду в антикорупційному органі. 

Суд вирішив, що більшість цих версій Чауса є неправдивими і озвучувались ним тільки з метою уникнути покарання або дискредитувати інших осіб.

Наприклад, Чаус розповідав, що зустрітися із майбутньою заявницею його попросив інший суддя Соломʼянського суду Тарас Оксюта, кажучи, що це його кума. Водночас така інформація нічим не підверджувалась. Названі люди не були знайомі між собою і тим більше не куми. Єдине можливе пояснення, чому Чаус вирішив згадати прізвище Оксюти, — цей суддя давав НАБУ дозвіл на проведення негласних слідчих дій стосовно Чауса.

8 років тому після оголошення підозри Чаус таємниче зник і опинився за кордоном — у Молдові. Добивався там політичного притулку і був недосяжний для українських слідства і суду. Перспективи його притягненя до відповідальності виглядали дуже примарно. Аж допоки влітку 2021-го Чаус знову загадково не зʼявився в Україні і постав перед судом. 

Сам він стверджує, що обидва рази «був грубо викрадений» — спочатку з України в Молдову, а потім навпаки. На ці обставини Чаус регулярно посилався, кажучи, наприклад, що Вищий антикорупційний суд не має над ним юрисдикції, адже екстрадиція з Молдови так і не відбулася. У свою чергу, ВАКС вважає, що переміщення Чауса через кордон не стосуються цієї справи, а якщо і повʼязані, то не не можуть бути підставою звільнення його від відповідальності.

Просив хабар, але не вимагав

Попри все, суд визнав доведеним, що в 2016 році Чаус, розглядаючи справу літньої жінки Світлани Сасевич, сказав її доньці Діані Поліщук, що може призначити умовне покарання у випадку передачі йому 100 тисяч доларів.

Але суд вважає, що Чаус хабар не вимагав, а тільки попросив, бо не озвучував погроз, не створював таких умов, які не залишали би співрозмовниці іншого вибору, аніж дати гроші. 

Суд звернув увагу, що Чаус і заявниця Діана Поліщук давно знайомі — на початку 2000-х Діана, її чоловік Олександр і Чаус працювали в Святошинській прокуратурі. Справа матері Діани потрапила на розгляд судді Чауса в результаті авторозподілу. Чаус стверджує, що на перших зустрічах йшлося тільки про те, щоб він як суддя зважив на здоровʼя матері Поліщук, а не про гроші. Поліщук розповідала те саме. Отже, правоохоронні органи не створювали штучної пастки для організації спілкування Чауса і громадянки Поліщук. 

І тільки на третій зустрічі на початку березня 2016-го нібито постало питання про хабар. Після цього Діана подала в НАБУ заяву про злочин. Тобто Діана написала заяву не після першої чи другої зустрічі, що мало б статися, якби вона переслідувала мету будь-що притягти Чауса до відповідальності. Таку заяву вона подала тільки тоді, коли почула від Чауса прохання неправомірної вигоди. Хоча справа її матері слухалась у суді вже тривалий час.

Із пояснень Діани, заявити на Чауса її спонукала нереальна сума хабара. Тобто якби Чаус попросив менше, вона як зацікавлена у більш мʼякому покаранні для матері, можливо, і не здала б його НАБУ.

Чаус підтверджує хронологію подій, але каже, що все було не так, бо Діана просила допомогти їй «вирішити питання» із прокурором, але він не захотів. Тобто із пояснень самого Чауса, спочатку йшлося не про хабар для нього, а про посередництво у передачі винагороди прокуророві. І тільки пізніше Діана нібито запропонувала гроші особисто йому Чаусу, а він категорично відмовився.

Але матеріали негласних слідчих розшукових дій показують ситуацію трохи інакше. 21 березня Чаус попросив Діану зайти з ним у пустий зал судових засідань, кажучи, що в кабінеті його «пишуть». Він поцікавився: «Что ви можете по тому что ми говорили?». На це Діана відповідає: «Ну… ну то была остато́чная?», маючи на увазі, чи сума раніше названа Чаусом це кінцевий варіант. Але суддя пропонує їй самій описати свої можливості. 

Жінка уточнює: «Это написать?». Чаус підтверджує: «Да, да, да. Коротко без разговоров, и не надо, чтобы я слышал». 

На відео видно, як Чаус сам дав Діані аркуш паперу й ручку і та написала «50». Чаус подивився і відповів: «Ну, я понял. Ну давайте попробуем. Попробуем…». Далі обговорюється алгоритм передачі коштів. Діана цікавиться, чи можна частиними до і після винесення рішення. Чаус заперечує: він хоче гроші наперед, «все-все сразу».

Проте 25 березня Чаус повідомив Діані, що не може їй допомогти, оскільки потрапив у немилість до керівництва суду, тому пропонує жінці діяти самостійно, без його участі:

— Я пробував з керівництвом поспілкуватись, але мене ніхто не слухає. Я не зможу допомогти ні в якій ситуації. То єсть, хай ваш адвокат, вона тут працювала, їх всіх знає… Я так понял, что после всех этих событий, они хотят меня отсюда сплавить, потому что я им тут мешаю.

— Ну, подождите, а что ее ждет? Ну вы можете мне откровенно сказать? — допитувалась Поліщук.

— Ну будем пока слухать.

Тобто Чаус через зміну ситуації ніби відкликав свою раніше надану згоду на отримання зменшеної неправомірної вигоди. Але водночас висловився неоднозначно, не відповів «ні».

Чаус відмовився, але це не впливає на те, що він уже скоїв злочин — попросив хабар. Злочин є повністю закінченим із моменту прохання надати неправомірну вигоду.

По-друге, не було зрозуміло, чи дійсно суддя остаточно відмовився від своїх корупційних планів, тому його правомірно продовжили документувати.

Таємний агент і провокація

Після того, як Чаус відмовив Діані, НАБУ залучило до конфіденційного співробітництва її колишнього чоловіка Олександра Поліщука.

Якщо Діана була заявницею по справі, то Олександру Поліщуку відводилась роль таємного агента для «більш глибокого розуміння характеру та обсягу злочинної діяльності Чауса». Він під контролем детективів НАБУ мав перевірити чи точно суддя відмовився отримувати хабар.

Поліщук ініціативно включився у спілкування зі своїм давнім знайомим Чаусом, зʼясовуючи, чому він вирішив не «допомагати» («Диана вся в соплях, в слезах…»). 

У розмові з Поліщуком Чаус підтверджує домовленості із Діаною, але пояснює, що не порозумівся із керівництвом суду:

— Мы тогда поговорили, я тогда пошел туда, к нашему керівництву… Ну я пошел, поговорил, потому что там вот такие дела, они ж ходят к ней, перетирают они что-то там, я не знаю, вот, потом вот это ж после всех этих событий.

Чаус пояснює, що зміна позиції може бути повʼязана зі зміною ставлення керівництва суду до нього особисто як судді, котрий ухвалював спірні рішення по резонансних справах. Інша імовірна причина — загальне «підняття розцінок» за вирішення справ у суді

— Ну тогда мы говорили сто, когда в первый раз… Ну слышишь… Я у нее спрашиваю, она говорит половину нашли, ну ж думаю, половину. Я ж пошел с ней повторно поговорил, она меня [совсем] не слышит, и начинается… Ну кроме этого… тут еще может быть ситуация, что она меня начала выжирать после этого, понимаешь?

Чаус відмовився від ідеї отримати хабар, розуміючи, що керівництво суду зараз ставиться до нього недружньо.

Але Олександр Поліщук, почувши це, уже власними висловлюваннями став захочувати Чауса все-таки отримати хабар. При цьому пообіцяв і своє сприяння: «Слышишь, а если подойти к этой, к головихе этой?». Тобто запропонував особисто усунути перешкоди в одержанні Чаусом хабара. 

На цей момент Поліщук вже діяв під контролем НАБУ і не просто як особа, залучена до конфіденційного спрівробітництва, а як таємний агент, залучений після вчинення злочину, який виконував спеціальне завдання.

На думку суду, Поліщук свідомо перейшов від перевірки обставин відмови та збирання доказів попередньої злочинної діяльності Чауса до того, що він таку діяльність продовжив.

Після подібної ініціативи Поліщука вже не можна зʼясувати, чи дійсно Чаус тоді остаточно відмовився від хабара, але змінив свою думку під впливом агента НАБУ. Або ж Чаус пішов на свідомий тактичний прийом, щоб збільшити суму своєї винагороди.

У підсумку Чаусу було передано 150 тисяч доларів, з яких 50 тисячами, як він розповідав Поліщуку, нібито мав поділитися із головою суду Нелі Ластовкою.

ВАКС вирішив, що органи досудового розслідування, тобто НАБУ, здійснили провокацію щодо Чауса, підбурюючи його на одержання хабара в особливо великому розмірі.

Тому всі докази зібрані після 28 березня 2016 року в результаті провокування Чауса, включаючи ті самі банки з доларовою готівкою, були визнані судом недопустимими.

Але на кваліфікацію дій це не вплинуло. Чауса визнали винуватим за тою ж ч.4 ст.368 КК, хай і не у вимаганні і одержанні, але у проханні хабара.

Чаус потрапив за ґрати саме за те, що просив $100 тисяч у Діани Поліщук. Бо отримання $150 тисяч від Олександра Поліщука виявилось провокацією.

Оскільки Чаус звинувачувався у скоєнні тільки одного злочину, а не кількох, то у вироку не йдеться про виправдання в частині обвинувачення, яке суд визнав необґрунтованим.

---

Ірина Салій, «Судовий репортер»