Суд звільнив засудженого від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку.
Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на ухвалу від 16 травня.
У 2007 році Печерський суд Києва засудив позивача, який працював заступником гендиректора ДП «Департаментсервіс», до 5 років позбавлення волі та менеджера цього ж підприємства до 6 років позбавлення волі. В якості додаткового покарання суд призначив конфіскацію майна. Йшлося про ч.2 ст.368 ККУ – отримання хабара. Засуджені нібито одержали 17 500 грн. за перерахування ФГ «Едельвейс-Є» боргу в сумі 49 240 грн. за поставлену продукцію. У день постановлення вироку 30 липня 2007 Шевченківське управління ГУНП в м. Києві оголосило позивача у розшук як особу, яка переховується від суду. У 2008 році апеляційний суд в частині призначеного покарання залишив вирок без змін. 9 квітня 2009 постановою Печерського суду обох засуджених оголосили в розшук.
Прокурор заперечував проти клопотання засудженого, оскільки той уникав виконання покарання.
Суддя Олег Білоцерківець зазначив, що із матеріалів справи вбачається, що засуджений жодних дій на ухилення від покарання не вчиняв, постійно проживав за місцем реєстрації, був офіційно працевлаштований, був активним учасником громади за місцем свого проживання. Суддя зіслався на односторонній обов’язок держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені органи призначене особі покарання протягом певних строків. А засуджена особа не несе правового обов’язку застосувати правообмеження сама до себе, тому що це компетенція спеціальних державних органів.
Більше нічого суддя в обгрунтуванні ухвали не навів. Передісторію цього питання вдалося частково відновити з інших рішень суду по цій справі.
Чоловік був затриманий у вересні 2017 року і до цього моменту начебто проживав за місцем постійного проживання. Засуджений говорив, що з 2007 року не отримував повісток, а коли у 2008 сам прийшов до Печерського районного суду, то йому пояснили, що його ніхто не викликав і без офіційного виклику, повістки, не можуть навіть пропустити до приміщення суду, тому він повинен чекати повістку і лише тоді приходити. Тому про вирок і розшук, за його словами, він не знав.
Строк давності виконання вироку повинен був закінчитися 6 березня 2013 року. Але перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і з моменту його появи чи затримання перебіг строку не тільки відновлюється, а й подвоюється (ч.3 ст.80 ККУ). У 2017 році той самий суддя Білоцерківець відмовив у звільненні особи від відбуття покарання і апеляційний суд підтримав цю ухвалу. Судді посилалися на нескасовану постанову суду від 2009 року про оголошення особи в розшук. Київський апеляційний суд відмовив у прийнятті до розгляду апеляції засудженого на цю постанову. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не передбачав можливості оскарження постанови суду про оголошення розшуку засудженого.
25 березня 2019 року Верховний суд повернув скаргу засудженого на постанову про оголошення в розшук, оскільки її подано після закінчення строку на касаційне оскарження.
Водночас відомо, що була спроба здійснити конфіскацію майна, але у 2013 році при пересилці був втрачений виконавчий лист і суд видавав держвиконавцю дублікат. Однак у грудні 2013 на адресу суду надійшла постанова державного виконавця про відмову у відкритті провадження, тому що лист не містить ідентифікаційного коду засудженого. Тільки після затримання чоловіка суддя Білоцерківець звернувся до ДФС з приводу коду і в грудні 2017 виправив описку у виконавчому листі.
Відомо, що в розшуку перебував ще один засуджений, який нібито отримував хабар разом із позивачем. У 2018 році цей чоловік подавав в суд заяву і просив встановити або спростувати факт ухилення від відбування покарання, але суд заяву повернув. У лютому 2019 цей засуджений знову подавав клопотання щодо поліпшення свого становища і в ухвалі суду вказувалося, що він перебуває у СІЗО.
22
0
20
20
