У минулу п’ятницю Шевченківський суд Києва нарешті закінчив дебати у справі про вбивство ексдепутата російської Держдуми Дениса Вороненкова. Судді і присяжні вийшли до нарадчої кімнати.

Тим часом вдова загиблого Марія Максакова вже публічно підтримала позицію прокуратури.

«Вважаю доводи слідства щодо Лося і Тарасенка обґрунтованими і переконливими. Підтримую позицію прокуратури, яка вимагає 12 років позбавлення волі. Що стосується подальших ланок ланцюжка, які привели б до замовника — багатьох за ці роки вбито, аж до організатора Василенка (припускається, що скормлений свиням після невдалого викрадення). Панаїтова в Україні не допитали і це я вважала недопрацюванням і на цьому наполягала в суді. До слова, Панаїтов і Тюрін знайомі між собою. Що стосується розкриття за гарячими слідами — я вже говорила і скажу ще раз. Оперативна робота була проведена чітко і професіонально. Весь ланцюжок злочинців аж до Василенка був розкритий і в мене не викликає жодних сумнівів достовірність і обґрунтованість обвинувального висновку», — написала оперна діва.

Нагадаємо, що 23 березня 2017-го, близько о 11 годині 30 хвилин, на перехресті вулиці Пушкінська та бульвару Шевченка в Києві кілер Павло Паршов розстріляв Вороненкова. Поранений охоронець вбитого встиг випустити кілька смертельних куль у найманого вбивцю.

За пів року до цього російський політик із дружиною Марією та сином-немовлям емігрував в Україну. Це сталося, коли їх не переобрали до нового складу Держдуми РФ і вони втратили депутатський імунітет, а на Дениса було заведено кримінальну справу про шахрайське заволодіння будинком в центрі Москви. Переїхавши, Вороненков не стримувався від критики на адресу Росії і дуже швидко отримав українське громадянство.

У лютому 2017-го генпрокурор Луценко проговорився, що у справі проти колишнього президента щодо анексії Криму є два свідки, які були депутатами російського парламенту — Вороненков і Пономарьов. Публічно заявивши, що показання Вороненкова є «достатньо важливими», Луценко тим не менше не подбав надати такому цінному свідку охорону. Пізніше, коли в ЗМІ злили протокол допиту Вороненкова, то з’ясувалося, що нічого цінного він не розповів.

Від початку в убивстві політика шукали «російський слід». Водночас розглядалася версія причетності колишнього чоловіка дружини Вороненкова — Владіміра Тюріна, який мав статус кримінального авторитета. При тому, що, за словами Максакової, з Тюріним вони розсталися ще у 2007 році, маючи двох спільних дітей.

Українська прокуратура вийшла з офіційною версією, що замовники вбивства — невстановлені особи з числа посадовців російських спецслужб, які залучили до організації злочину кримінального авторитета Тюріна. Останній погодився з метою забезпечення своїх бізнес-інтересів та прикриття своєї незаконної дільності в Росії. Тюрін запропонував узяти участь у реалізації злочину знайомому по кримінальному світу — громадянину України Юрію Василенку, який раніше відбував тюремне покарання на території РФ. Було задумано залучити до виконання злочину громадян України з праворадикального середовища, з націоналістичними поглядами, учасників бойових дій на Донбасі.

У жовтні 2017-го на прес-конференції з приводу розкриття справи показали структуру злочинної групи. Вважалося, що посередником у спілкуванні Тюріна з організаторами виконання плану в Україні виступав його старший син Дмитро. Начебто саме він спілкувався з харків’янином Юрієм Василенком, який керував «проектом».

Перший зампрокурора Києва Павло Кононенко розповідав що «20 березня 2017 року на територію України літаком сполученням Рим-Київ прибуває громадянин Російської Федерації Дмитро Тюрін, це син злодія в законі Владіміра Тюріна. За інформацією Головного розвідувального управління, він привіз частину грошей… знову ж таки, слідством доведено факт знаходження їх в одному місці після прильоту пана Тюріна та їх контакт, що потім призведе до подальших дій…  Процесуальний статус сина Тюріна — Дмитра наразі не визначений, нам ще необхідно провести ряд слідчих дій… Очевидно, що його перспектива — стаття 27 або 28, співучасть у злочинних діях».

Менш аніж через місяць після презентації результатів слідства, у Харкові невідомий розстріляв машину, за кермом якої був Едуард Аксельрод — свідок у справі про вбивство Вороненкова. Тодішній генпрокурор Юрій Луценко коментував інцидент так: «Аксельрод — зв’язок Тюріна і Василенко по організації вбивства Вороненкова. Слідство ГПУ вірно визначило Тюріна як замовника».

Після цього Тюрін-молодший так і не отримав статусу підозрюваного. У суді як свідки він та його батько також не допитувалися. Так само у судових засіданнях не досліджувалися жодні докази приїзду сина Тюріна і контакту організаторів з ним за тиждень до вбивства. Зрештою, нічого не говорилося і про гроші, привезені сином авторитета.

Щоправда, Тюрін старший близько двох років все ж вважався підозрюваним.

Але у квітні 2019-го вдова Вороненкова дала показання в Шевченківському суді Києва і заперечила причетність свого колишнього чоловіка.

Через кілька місяців після цього суд скасував повідомлення Тюріну про підозру за недостатністю доказів. З’ясувалося, що вся підозра була побудована на показаннях вдови Вороненкова.

Тюрін-молодший судився із Генпрокуратурою України про захист честі та гідності і спростування інформації. Але суди в трьох інстанціях у позові відмовили.

2 роки тому Максакова озвучила версію, що за вбивством стоїть колишній співробітник Слідчого комітету РФ Денис Панаїтов і бізнесмен Віталій Качур.

Саме Панаїтов, як стверджує вдова у своїх численних інтерв’ю, переконав їх із Вороненковим переїздити до Києва, а потім вручив ключі від квартири на бульварі Шевченка, 27-Б в ЖК «Діамант». За користування апартаментами він брав по 8 тисяч доларів щомісяця, що видалося обтяжливим для нових жильців. Відтак Панаїтову запропонували обмін на більш коштовну московську нерухомість вартістю понад 2 мільйони доларів. Панаїтов погодився, але потім став зволікати із переоформленням київської квартири, а після смерті Вороненкова взагалі вказав його вдові на двері.

Інший фігурант Качур, З слів Макcакової, раніше вже намагався «сфабрикувати» щодо Вороненкова кримінальну справу в РФ, давши слідству надумані свідчення. Качур нібито мав фінансові претензії до Вороненкова та неодноразово йому погрожував. Зі свого боку, Вороненков мав великий обсяг компромату на Панаїтова і Качура, а, отже, вони не могли залишити його живим.

Вороненков, як розповідала потерпіла, раніше працював органах РФ по протидії незаконному обігу нарокотиків та багатьом «перейшов» дорогу в цій сфері і ніколи не приховував, що має багато ворогів як в Росії, так і в Україні. При цьому Тюріна, як наполягала Максакова, Вороненков до своїх ворогів не зараховував.

У червні 2021-го в одній з телепередач вдова говорила:

— В материалах дела я не нашла убедительных доводов причастности Тюрина к убийству Дениса Вороненкова… Я считаю большой недоработкой то, что не была отработана версия с Панаитовым вообще. Панаитов не был допрошен… Ему дали уйти… Как мне говорили, у него большие связи в окружении Медведчука, у Панаитова. И благодаря этому он тогда купил эту квартиру у тогдашнего убегающего из Украины Сергея Тимченко, который возглавлял Укрзем… Я пришла к выводу, что на Тюрина наговаривают и это не он, потому что нет достаточных доказательств… прямых вообще нету, но и косвенные сомнительные. Просто факт знакомства Тюрина с Василенко — разве дает основание предполагать, что именно Тюрин давал Василенко указание. У следствия были доводы. Там еще фигурировал человек по фамилии Аксельрод, тоже расстреляный в последствии, который, как я понимаю, пошел частично на сделку и рассказывал происходящее. Думаю, версию о том, что Тюрин причастен к убийству озвучил следствию Аксельрод и буквально через пару недель был расстрелян в своем джипе.

Через чотири роки Максакова стверджує, що українські слідчі самі прийшли до версії з Тюріним, без її допомоги, а її перша версія була про Панаїтова.

Однак Панаїтов взагалі не фігурує в матеріалах справи про вбивство, хоча його і записували в спілкуванні з Максаковою. За фактом зареєстрували тільки провадження про шахрайство — з приводу московської квартири Максакової.

На користь версії з Панаїтовим Максакова наводить той факт, що він тиждень приховував інформацію про перехід права власності на кватиру в Москва-сіті.

Причиною цього начебто стала незграбність українського виконавця — Ярослава Левенця. Ще 9 березня Левенець залишив два пістолети в камері схову на залізничному вокзалі в Києві. Однак потім начебто прострочив комірку і 17 березня поліція затримала Левенця, коли він прийшов забрати зброю. Левенець начебто був першим кандидатом у кілери. Його відпустили, але пістолети забрали. До того ж Левенець засвітився, тому його вирішили замінити, а операцію відкласти на тиждень.

23 березня Вороненков був убитий, коли їхав на зустріч з іншим біглим російським політиком Іллею Пономарьовим. Але, як стверджувала Максакова, після зустрічі із Пономарьовим у Вороненкова наступною за планом була зустріч із Панаїтовим для остаточного вирішення квартирного питання, але цьому так і не судилося статися. А листування про це за невідомих обставин було видалено з Фейсбука.

Очевидно, що з приводу замовників вбивства у правоохоронців все ж було більше версій, аніж твердих фактів. В такій ситуації слідчим залишался більш ретельно вивчати організаторів і виконавців. Однак Юрій Василенко, з яким нібито контактував замовник Тюрін, оперативно зник після вбивства. Слід простиг і за Левенцем. Обидва були оголошені в розшук.

Безпосередньо кілер — Паршов — був убитий охоронцем Вороненкова.

Зі схеми, оприлюдненої прокуратурою, тільки двоє — Ярослав Тарасенко і Олександр Лось — живі і досяжні для українського правосуддя. У червні 2017-го затримали Тарасенка, у серпні — Лося. Чоловіків узяли під варту, а з осені 2018-го почали судити.

В обвинувальному акті написано, що замовники — невстановлена особа і особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (Левенець), — запропонували Лосю взяти участь у вбивстві Вороненкова за грошову винагороду. Лось, вже маючи непогашену судимість, погодився. При цьому він виконував роль пособника — здійснюючи візуальне спостереження за жертвою. У свою чергу, Левенець начебто залучив співучасниками Паршова і Тарасенка, які займалися громадською діяльністю, входили до добровольчого батальйону і неодноразово їздили в зону АТО. Тарасенку відводилась роль водія кілера Паршова. При цьому справжні імена замовників злочину виконавцям нібито не повідомлялися.

У березні 2017-го члени злочинної групи винайняли кілька квартир у столиці, в тому числі, в ЖК «Діамант», щоб відстежувати розпорядок дня Вороненкова. Вороненков мешкав на 19 поверсі в квартирі №35, а Василенко — на 18 поверсі в квартирі №35. Охоронець Василенка Лось сидів у машині в дворі і начебто спостерігав, коли виходить і заходить Вороненков.

23 березня близько 7 ранку на центральний автовокзал столиці з Дніпра прибув Тарасенко. За дивним збігом обставин, того дня він залишив вдома свій мобільний телефон. Як поснював Тарасенко згодом у суді, напередодні він навідував свою маму і сів у глибоке крісло, так що мобілка випала з кишені і лишилася в кріслі.

На вокзалі Тарасенка зустрів Василенко. Як зафіксували камери відеоспостереження, чоловіки пішли до машини, зберігаючи між собою відстань 20-30 метрів, імовірно, з міркувань конспірації.

За версією слідства, саме Тарасенко близько 11 години підвозив Паршова на майбутнє місце скоєння злочину. Попередньо вони начебто отримали від Лося і Василенка інформацію, що Вороненков із охоронцем Петровим виїхали з ЖК «Діамант». Тоді Тарасенко і Паршов на своїй машині рушили слідом за автівкою Вороненкова. Далі вони скористалися тим, що авто політика припаркувалося на деякій відстані від готелю «Прем’єр палас» і Вороненков з охоронцем далі пересувалися пішки. Паршов натягнув капюшон, приготував пістолет, раніше виданий йому Левенцем, і вирушив слідом. А Тарасенко в цей момент нібито поїхав геть, щоб повернутися додому в Павлоград.

Замітаючи сліди, Тарасенко в кінці травня того року передав автомобіль, на якому підвозив Паршова, для знищення знайомому Лебідю з села Черешки Дніпропетровської області.

Охоронець Петров і ексдепутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов повідомили суду, що покійний помічав стеження за собою і отримував погрози від представників Російської Федерації, на конкретизуючи від кого саме.

Ще один свідок Романцов також охороняв Вороненкова (хоч і не був з ним у день убивства). Він упізнав Лося, оскільки неодноразово бачив його у дворі багатоквартирного будинку, де мешкав Вороненков.

Подружжя Лебедів підтвердило, що навесні 2017-го Тарасенко передавав їм автомобіль «Део Ланос», на якому підвозився кілер до місця злочину. Появу цього автомобіля біля готелю «Прем’єр Палас» зафіксувала камера відеоспостереження.

Прокурор Власов вважає, що скасування Печерським судом підозри Тюріну не може виправдовувати Лося і Тарасенка, оскільки її скасовано через порушення порядку вручення, а не через обставини, викладені у цій підозрі. Зауважимо, що в тексті цього рішення все ж є прямі посилання на протоколи допиту Максакової, коли вона заперечує вину Тюріна, і судом у зв’язку з цим зроблено висновок про недостатність доказів для повідомлення підозри.

Прокурор називає нелогічним прибуття Тарасенка до Києва без телефона і такий же швидкий від’їзд зі столиці ще до 12 години дня.

Пом’якшуючих обставин для обвинувачених прокурор не вбачає, обтяжуючою обставиною для Лося є рецидив злочину, оскільки він мав непогашену судимість.

Обом чоловікам прокурор вимагає по 12 років в’язниці.

— Я заявляю, що цей злочин не має до мене ніякого відношення, — сказав Лось у дебатах. — Не мав поняття, що готується який-небудь злочин… Прокуратура не надала інформації про вхідні, вихідні дзвінки з мого телефона, що вказує на відсутність доказів. Я добросовісно виконував свою роботу по фізичній охороні Василенка й нічого іншого. Я знаходився у тому місці, де знаходився мій роботодавець. Я прошу ретельно все проаналізувати і прийняти законне рішення.

Обвинувачені кажуть, що вперше побачилися у Голосіївському суді на продовженні запобіжних заходів, а раніше один одного не знали.

Із Левенцем Лось нібито познайомився ще у 2014 році в камері дніпровського СІЗО. А в березні 2017-го Левенець запропонував Лосю роботу — охороняти його за тисячу гривень у день. Після 10 днів охорони Левенець розплатився, Лось повернувся додому в Харків і з тих пір вони не бачилися.

Як вважає Тарасенко, їх, обвинувачених, змушують доводити свою невинуватість. Слова прокурора він назвав побрехеньками і перекручуванням доказів.

Тарасенко звертає увагу суду, що потерпілий Петров їх із Лосем не бачив і не помітив, з якої автівки виходив кілер. Також він каже, що ніхто із Лебедів не бачив його за кермом «Ланоса». Чому автомобіль знайшли в розібраному стані він пояснити не зміг і припустив, що вони самі могли це зробити, почувши інформацію зі ЗМІ, що подібний автомобіль був на місці злочину.

— Вказівок я Лебедям не надавав, грошову винагороду не обіцяв. Це був не перший автомобіль, який я їм залишив на зберігання.

За словами Тарасенка, щонайменше десяти особам було відомо, що 23 березня він їде до Києва зустрітися із Левенцем — для створення всеукраїнської громадської організації патріотичного спрямування. Тарасенко розповідав у суді, що планував провести в столиці щонайменше три дні. Але по приїзду Левенець його кинув, сказав, що йому треба відлучитися. Натомість з’явився Паршов і попросив підвезти його машині, кажучи, що це погоджено з Левенцем. Із Паршовим до цього часу Тарасенко нібито бачився тільки один раз.

Зі слів Тарасенка, Паршов став морочити йому голову, не мав чіткого розуміння куди йому треба їхати, постійно змінював напрямок. При цьому Тарасенко раніше не їздив по Києву і був у цьому плані недосвідченим водієм. Зрештою, вони нібито посварилися і Тарасенко просто залишив машину на Паршова. За збігом обставин, у нього вдома, в Павлограді, була така сама машина — сірий «Део Ланос».

— Матеріали справи свідчать, що Паршов діяв самостійно та без сторонньої допомоги, — каже Тарасенко.

Поки Тарасенко возив Паршова вулицями Києва, а Лось сидів під будинком Вороненкова, Лавенець, за версією слідства, з метою створення собі алібі відвідував Солом’янське управління поліції Києва (можливо, через вилучену за тиждень до того зброю на залізничному вокзалі столиці). Василенко ж начебто залишався у квартирі, поверхом нижче помешкання Вороненкова.

24 січня 2017-го Апеляційний суд Дніпропетровської області дав дозвіл на НСРД щодо Левенця за клопотанням СБУ в Дніпропетровській області. Тобто за два місяці до вбивства спілкування особи, яка вважається організатором злочину, та її оточення вже відстежувалося. Однак чомусь слідчим не вдалося зібрати більше інформації, аніж одну телефонну розмову від 6 березня, коли Левенець дзвонить Паршову і каже, що той йому потрібен і є для нього робота.

Адвокат Емма Целовальник, яка захищає Лося, вважає, що існування злочинної групи на чолі з Тюріним у справі Вороненкова не підтверджується доказами. І ця схема фактично розсипалася після скасування підозри Тюріну. Так само, як не було відкрито захисту жодних матеріалів про слід російських спецслужб.

Захист наполягав на огляді телефону Вороненкова. У матеріалах справи є інформація, що телефон був пустий. Однак камери відеоспостереження фіксували, що перед убивством політик користувався мобілкою.

Ще в серпні 2017-го суд давав дозвіл групі слідчих на доступ до записів камер відеопостереження на серверах ТОВ «Інвестиційна компанія «Укркапітал». Але протокол тимчасового доступу до відео з серверів інвесткомпанії «Укркапіталу» до суду так і не було надано.

Для розуміння — «Укркапітал» належить Оксані Марченко, дружині Віктора Медвечука.

За останніми даними, «Укркапітал» має в ЖК «Діамант» 14 квартир і 18 гаражів. Зокрема, Василенко орендував квартиру саме в «Укркапіталу».

Двоє інших співучасників — Левенець і Василенко — офіційно значаться у розшуку. Згодом з’ясувалося, що Василенко майже одразу після вбивства Вороненкова виїхав до Росії. У січні 2019-го у ЗМІ повідомили, що Василенка викрали на виході із московського кафе «Базилік». Камери відеоспостереження зняли, що на Василенка напало четверо молодиків, його підстрелили і помістили у багажник. Потім камери фіксували, що ця машина заїздила на свиноферму. Машину знайшли покинутою зі слідами крові. А Василенка ні живим, ні мертвим більше ніхто не бачив. Так виникла легенда про те, що тіло Василенка згодували свиням.

27 травня 2021-го Останкінський суд Москви виніс вирок трьом викрадачам Василенка. Оскільки тіло так і не знайшли, то зловмисникам інкримінували тільки викрадення людини за попередньою змовою групою осіб, умисне завдання тяжкої шкоди здоров’ю, що небезпечно для життя і з застосуванням зброї та нелегальний обіг зброї. Один із викрадачів отримав 10 років колонії суворого режиму, інші два — по 7. Пресслужба суду інформувала, що провину вони так і не визнали, кажучи, що після суперечки в ресторані Василенко сам попросив відвезти його, щоб не привертати увагу поліції. Дорогою Василенко начебто пересів в іншу машину. Висловлювались версії, що це викрадення навіть могли інсценувати з метою остаточно замести сліди і, можливо, потерпілий проживає десь під іншим іменем. Зважаючи на кримінальні зв’язки Василенка, його викрадення не обов’язково могло бути пов’язане з убивством Вороненкова. Але беззаперечно його зникнення є суттєвою втратою, адже він, імовірно, знав про цю історію дуже багато.

25 жовтня 2019-го в Харкові серед білого дня застрелили Володимира Бороха. За словами колишнього адвоката Лося Святослава Пархоменка, Борох був свідком у справі Вороненкова і братом цивільної дружини обвинуваченого Лося.

А вже 10 листопада того ж року на полюванні смертельно поранили адвоката Пархоменка.

Чи живий ще один фігурант цієї справи Ярослав Левенець точно не відомо. Нагадаємо, що за версією слідства, саме він придбав пістолет марки “ТТ” і вручив його кілеру Паршову.

У 2019 році суд дозволив слідчим київської прокуратури відібрати біологічні зразки, а саме зразки крові та слини, у матері Левенця. Слідчі хотіли порівняти ці зразки із ДНК невстановлених померлих осіб.

***

Очікується, що цього тижня Шевченківський суд Києва оголосить вердикт стосовно двох фігурантів цієї справи Лося і Тарасенка. Уже наперед зрозуміло, що навіть у випадку обвинувального вироку, ми не наблизимося до розуміння, хто ж був замовником злочину. Водночас складається стійке враження, що ролі Лося і Тарасенка могли бути сильно перебільшені. Їх могли використати всліпу, щоб потім зробити крайніми. Резонанс цього вбивства вимагає юридичної оцінки і хоч якогось вироку. За 4,5 роки від справи уже сильно стомилися. Тим більшою є відповідальність суду, щоб в умовах сильного запиту на покарання винних ухвалити справедливе рішення.

---

Ірина Салій,  «Судовий репортер»