Приморський районний суд Одеси визнав винним бойовика «ДНР» Руслана Єлькина в державній зраді та участі в терористичній організації. Чоловіку присудили 15 років тюрми. Та, ймовірніше, відбувати покарання він не буде, оскільки його вже готують до обміну. І, можливо, саме тому суд розглянув його справу фактично за один день.
8 вересня засідання розпочалося із затримкою. У супроводі двох конвоїрів Єлькина повільно завели у судову залу, а далі у кабіну для підсудних. Обвинувачений пересувається за допомогою милиць, бо у нього немає ноги. Її він втратив у березні цього року, коли підрозділ «ДНР» потрапив під мінометний обстріл ЗСУ. Раніше, протягом двох тижнів Єлькин у складі 11-го окремого гвардійського мотострілецького полку народної міліції «ДНР» штурмував із десяток українських сіл у Донецькій області та займався їхньою “зачисткою” від українських військових.
Руслану Єлькину 42. Він народився на Одещині, у селі Роща Арцизького району. У 2000-му переїхав у Донецьк, де через три роки його взяли на службу в органи внутрішніх справ. До 2006 року Єлькин працював міліціонером, згодом звільнився за власним бажанням. Проживав в окупованому Єнакієво. Двічі одружений, має трьох неповнолітніх дітей.
Відносно Єлькина у Приморському районному суді перебували два обвинувальні акти. Перший — заочний, ще 2018 року за фактом участі у терористичній організації (ч. 1 ст. 258-з Кримінального кодексу). По цій справі його оголошували у розшук. Другий обвинувальний акт з’явився вже після взяття Єлькина у полон. Тепер його звинувачують ще й у державній зраді, оскільки він воював на боці «ДНР» при тому, що досі має паспорт громадянина України (ч. 1 ст. 111 КК). Суд обидві справи об’єднав.
За словами прокурора Єгора Тімонова, Єлькин вступив до лав «ДНР» ще в травні 2014 року. У складі «1-го слов’янського батальйону» брав участь у штурмі таких міст як Дебальцево, Вуглегірськ, Світлодарськ, Хрустальне (колишній Красний Луч) та села Кадіївка (колишній Стаханов).
Після повномасштабного вторгнення, перебуваючи на посаді гранатометника 11-го окремого гвардійського мотострілецького полку народної міліції «ДНР», Єлькин разом з іншими бойовиками окуповував українські села на Донеччині.
Так, з 22 по 24 лютого його підрозділ перебував поблизу міста Ясинувата, а згодом у складі похідної колони на військових машинах «Урал» здійснив марш до міста Роздольне, на околицях якого знаходився до 25 лютого. Далі, у складі мотострілецького полку, 27 лютого Єлькин захопив село Прохорівка, 1 березня — Кам’янське, 2 березня — Сонячне, 6 березня — Хлібодарівка, 7 березня — селища Донецьке, Вільне, Ближнє та Бугас, 10 березня — Новотроїцьке, 11 — Оленівка та 12 — Березове. 13 березня його підрозділ перемістився до села Степове, де вступив у бій з українськими військовими. Чоловік отримав поранення, усю ніч пролежав скривавлений у посадці та наступного дня потрапив у полон.
Усі ці обставини на суді Єлькин підтвердив і визнав свою провину. Чоловік у хронологічному порядку розповів про кожен заїзд окупантів в українські села — доволі сухо та без особливих подробиць. Слухаючи його розповіді про пересування підрозділу, складається враження, що бойовики не мали чіткого плану подальших дій: він зазначає, що керівництво увесь час сперечалося, нічого не пояснювало підлеглим, майже кожної ночі підіймало їх на перевірки та інструктажі, а також постійно змінювало маршрут, по декілька разів повертаючись до вже захоплених селищ.
Основною задачею підрозділу Єлькина була “зачистка” вже окупованих населених пунктів. Бойовики оглядали територію та шукали українських військових, які могли ховатися у підвалах. За словами обвинуваченого, представників ЗСУ не вбивали, а «лише брали у полон».
Також Єлькин не заперечує, що його підрозділ іноді базувався в об’єктах соціальної інфраструктури: у селі Прохорівка вони зайняли Будинок культури, а у селі Вільне — школу. Але частіше бойовики розміщувалися або в захоплених житлових будинках, або в посадках.
У полон Єлькина взяли 14 березня, поблизу села Степове. Перед штурмом керівництво роздало бойовикам додаткову зброю — боєкомплекти, гранатомети та вогнемети, зобов’язало вимкнути телефони і «перейти в режим повної тиші».
«Где-то в полшестого утра подошли к посадке возле села. Остановились на отдых, начала работать наша артиллерия. Получили команду зайти в поселок, занять первую улицу и держать там оборону. Ну, мы и кинулись. Зашли к первым двум домам, по нашим позициям начался минометный обстрел. Сразу были трёхсотые. Мы получили команду отойти в укрытие, все кинулись кто куда. В село зашла наша техника, в одном из домов мы взяли в плен четырёх украинцев. С нашей стороны было трое трехсотых. Пленные помогли нам погрузить раненных. У посадки, где мы стояли раньше, нас уже ждал БТР. Мы передали пленных и наших трехсотых. После поступила команда вернуться в дом, где была позиция ВСУ. Как только вернулись — начался минометный обстрел. Командир понял, что мы попали в западню и к нам выдвинулись ВСУ», — каже обвинувачений.
Керівництво наказало відходити. Єлькин був у першій групі з семи бойовиків, яка мала покинути село вздовж посадки. Під час виходу в їхню сторону полетіли чотири міни, одна з яких — прямо в них.
«Сразу было четыре двухсотых. Меня ранило в ногу, ниже колена был перелом. Товарищу оторвало ногу. Третьему перебило две ноги, они лежали у него возле головы. К нам подбежал медик, поставил укол с обезболивающим. Одному наложил жгут, мне перевязал ногу эластичным бинтом. Опять начался обстрел, уже работали грады. Наши стали отходить от посадки и нас там оставили. Я надеялся, что за нами вернуться. Пролежал там всю ночь. Первый товарищ з оторванными ногами скончался в 11 ночи. Второй еще был жив. Я потерял сознание и очнулся в часов 6 утра. Потрогал второго, но он уже был холодный».
Вранці бойовик зміг зателефонувати своєму керівництву та попросив евакуацію. Спочатку старшина пообіцяв йому «щось вигадати», а згодом визнав, що це буде «проблематично» та порадив вибиратися самостійно.
«Рядом была трасса с разбитой техникой. Я сказал, что смогу доползти до разбитого танка, чтоб оттуда меня забрали. После этого я опять отключился. Когда пришел в себя, в кармане зазвенел телефон. Командир роты спросил живой ли я, выжил ли еще кто-то и пообещал перезвонить. Никто не перезвонил, тогда я снова их набрал. Меня переспросили точно ли я не в плену и сказали ползти к танку. В этот момент у меня сел телефон. С горем пополам я выполз из посадки, поднял голову и увидел дрон. Сперва подумал, что это наши меня ищут. Прополз 15 метров, к перекрестку, и там меня взяли ВСУ».
Єлькина відправили до лікарні, де йому ампутували ногу. Потім вивезли у Запоріжжя, де разом з іншими бойовиками планували обміняти на українських полонених, але обмін зірвався. Оскільки проти Єлькина була відкрита кримінальна справа і він перебував у розшуку, то його доставили в Одесу, де розпочався судовий процес.
Прокурор під час дебатів попросив для обвинуваченого 15 років ув’язнення з конфіскацією майна — земельної ділянки площею у 8 га в Одеській області, яка належить обвинуваченому. Адвокатка Ольга Байрактар не погодилася з таким рішенням, кажучи, що її підзахисний співпрацював зі слідством, визнав свою провину та правдиво свідчив у суді, тож покарання має бути більш м’яким.
«Звертаю увагу, що у мого підзахисного є троє неповнолітніх дітей. Раніше він несудимий. Тож вважаю, що є усі підстави, аби призначити йому мінімальне покарання — 12 років позбавлення волі», — зазначила захисниця.
Після нарадчої кімнати суддя Віктор Іванов визнав Руслана Єлькина винним у державній зраді та участі у терористичній організації, засудивши його до 15 років ув’язнення з конфіскацією майна. Коли його мають обміняти — поки точно невідомо.
Ольга Івлєва, «Судовий репортер»
Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.
21
0
20
20
