Вранці 26 травня Вищий антикорупційний суд оголосив вирок судді Господарського суду Харківської області Тетяні Денисюк.

Суддю судили за прийняте нею у грудні 2016-го рішення, яким вона зобов’язала державне «Укргазвидобування» передати газ, арештований у кримінальній справі, компанії «Карпатнадраінвест», яку пов’язують із нардепом Онищенком, котрий є центральною фігурою у тій самій кримінальній справі.

За версією обвинувачення, суддя зловжила службовим становищем і створила особливі умови для «Карпатнадраінвест», дозволивши їй недоплатити судовий збір, розглядаючи позов про передачу газу на 43 мільйони гривень як немайнову вимогу.

Батьком судді виявився колишній начальник податкової інспекції Харківської області. У травні 2017-го військова прокуратура провела пафосні затримання по всій Україні колишніх керівників податкової у так званій справі про «податкові майданчики» Клименка (за прізвищем колишнього міністра доходів і зборів), де йшлося про контрольоване ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання.

Колишніх податківців затримували і везли до Києва на вертольотах — звідси і назва «вертолітна справа».

24 травня 2017-го Головна військова прокуратура затримала екскерівника Державної податкової адміністрації в Харківській області Станіслава Денисюка. Наступного дня його дочці, яка виявилось також діючою суддею, зателефонувала раніше знайома Наталія Надточей (відома як власниця модельного агентства і «Міс Україна-Всесвіт 1997»). Надточей повідомила, що її чоловік Олександр Клименко (не міністр, а за збігом однофамілець) може допомогти вирішити проблеми батька судді із правоохоронними органами.

При зустрічі Клименко начебто заявив, що представляє інтереси посадових осіб Генеральної прокуратури і може посприяти в уникненні Денисюком реального покарання та конфіскації майна. А на наступній зустрічі сказав, що посадові особи ГПУ висунули вимогу надати неправомірну вигоду в сумі 1 млн. доларів.

22.06.2017 дочка арештованого експодатківця передала 200 тисяч доларів. Після цього Клименко і Надточей припинили з нею спілкуватись. Згодом виявилося, що брат судді попередньо звернувся із заявою про злочин і гроші насправді передавалися під контролем правоохоронців, але ті не змогли нікого затримати, і гроші також зникли

У квітні 2018 року тодішній генпрокурор Юрій Луценко на брифінгу розповів, що саме через це прослуховували кабінет Холодницького – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на той момент.

«Кошти були передані під контролем ГПУ, СБУ і Генінспекції шахраю, який передав їх цивільній особі. Ця особа через певний час повернула цю суму шахраю, правда, іншими купюрами. Відтак, перед ГПУ і НАБУ було питання – фактично обірвана ситуація з шахрайства і хабародавства. Було дві версії, перша — дійсно, що це шахрай, який не має ніяких зв’язків з посадовцями. Друга — це все ж таки був злив інформації, і все ж таки хтось із посадовців, можливо, причетний до цього шахрая», – пояснював Луценко.

За його словами, під час відпрацювання двох версій було зафіксовано контакти цього шахрая та його спільника «в тому числі з оточенням керівництва САП».

Через пів року після невдалої спецоперації у березні 2018-го судді Денисюк повідомили підозру в зловживанні службовим становищем і постановленні завідомо неправосудного рішення щодо газу, арештованого у справі Онищенка. Розслідуванням керувала Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Розслідування завершили за лічені місяці. Обвинувальний акт лежав то в одному райсуді Харкова, то в іншому, аж поки восени 2019-го його не скерували до столиці — у Вищий антикорупційний суд.

Після трьох років кримінального переслідування суддю повністю виправдали, тоді як прокурор вимагав покарання – 4 роки в’язниці. Звісно, прокуратура ще має право на апеляцію.

Нижче ми спробуємо пояснити, чому суд виніс саме такий вирок.

Але, безперечно, не можна розповідати цю історію, не згадавши коротко про так звану «газову справу» — це умовна назва кримінального провадження за фактом розкрадання державних коштів під час видобутку та продажу природного газу в рамках договорів про спільну діяльність з ПАТ «Укргазвидобування». Організатором корупційної схеми слідчі називають колишнього нардепа VII-VIII скликання Олександра Онищенка.

У 2004 та 2007 роках ПАТ «Укргазвидобування» уклало договори про спільну діяльність з приватними компаніями, які згодом перейшли під контроль народного депутата Онищенка. Очікувалося, що приватні партнери інвестують гроші у видобуток газу. Дохід від продажу газу інвестори і держава мали ділити порівну. Газ продавали на біржах за цінами, що визначались на аукціонах.

На початку 2015-го за ініціативи Кабінету Міністрів України розмір ренти, яку мали сплачувати до державного бюджету приватні видобувні компанії, що користувались надрами «Укргазвидобування», збільшили з 20% до 70%. Щоб не втратити прибутки Олексадр Онищенко та його оточення, за версією слідства, розробили корупційну схему.

Суть плану полягала в тому, щоб взяти під контроль торгові майданчики, на яких визначалась ціна на газ і продавався цей газ, а далі продати газ компаніям-посередникам, які згодом продадуть газ на ринку уже за нормальною вартістю.

Прибуток, який мала отримати держава, за версією слідства, привласнювали організатори та учасники схеми.

За вищеописаною схемою збитки держави оцінюються у 740 мільйонів гривень — це дохід, який отримали компанії, підконтрольні Онищенку. НАБУ встановило причетність до організації Онищенка 29 осіб.

Але це ще не все. Компанії-учасниці договорів про спільну діяльність із ПАТ «УГВ» у 2015–2016 роках отримали розстрочення зі сплати податків та рентних платежів, які згодом так і не сплатили. За версією НАБУ, це сталося завдяки безпосередньому сприянню голови Державної фіскальної служби Романа Насірова. Втрати державного бюджету оцінюються у 2 млрд грн.

Сьогодні ця історія стала предметом судового провадження як справа ексголови ДФС Романа Насірова і екскерівника департаменту ДФС і слухається у Вищому антикорупційному суді.

Але «газова справа» породила ще одну, даруйте за тавтологію, справу — проти судді.

У вересні-жовтні 2016-го ухвалами Солом’янського суду в «газовій справі» арештовано  природний газ, видобутий за договором про спільну діяльність ТОВ «Карпатнадраінвест» і «Укргазвидобування».

21 грудня 2016 року суддя Господарського суду Харківської області, розглядаючи позов «Укргазвидобування» про стягнення із «Карпатнадраінвест» 3 млн грн боргу за послуги з видобутку, збору, підготовки та транспортування вуглеводневої продукції, задовольнила зустрічний позов і зобов’язала державне «Укргазвидобування» передати компанії «Карпатнадраінвест» 10,9 млн кубометрів газу і 826 тонн газового конденсату. Всього на 43 мільйони гривень.

Кримінальне провадження розпочали за заявою голови правління «Укргазвидобування» Олега Прохоренка ще у січні 2017-го.

Коли суддя Денисюк виносила своє рішення, у господарських судах не було сталої судової практики

НАБУ повідомило підозру судді через понад рік з початку розслідування. Претензії зводилися до того, що суддя взагалі не мала права приймати цей позов, оскільки «Карпатнадраінвест» не сплатило судовий збір у потрібному розмірі.

Питання було в тому, чи виконання зобов’язання про передачу майна за договором є вимогою майнового чи немайнового характеру. «Карпатнадраінвест» сплатила збір як за немайнову вимогу — 1 тисячу гривень, у той час як за майнову вимогу судовий збір був би більшим, виходячи із ціни позову.

У даному випадку йшлося про недоплату в бюдежт 205 тисяч судового збору. Цю суму інкримінували судді як матеріальну шкоду, завдану державі її судовим рішенням.

Суддя провину не визнавала і на допиті сказала, що часткове скасування апеляційним судом її рішення свідчить лише про неоднакову практику вирішення судами аналогічних справ.

Прокурор на підтвердження своєї позиції надав постанову Великої палати Верховного суду від 25.08.2020, в якій зобов’язання вчинити дії щодо поставки товару за договором визнається судом як майнова вимога. Велика палата вирішує справи, в яких трапляється виключна правова проблема і відсутня стала судова практика.

Тому Вищий антикорупційний суд вважає, що постанова Великої палати від 2020 року підтверджує, що на грудень 2016-го, коли суддя Денисюк виносила своє рішення, у господарських судах не було сталої судової практики з такого питання. Така практика з’явилася тільки після постанови Великої палати від 25.08.2020.

Дружба у Фейсбуці не підтверджує ухвалення суддею Денисюк неправосудного рішення

За версією прокурора, вина судді Денисюк підтверджується тим, що директор «Карпатнадраінвест» є знайомий з її братом, батьком та головою Господарського суду Харківської області Усатовим. У свою чергу, суддя Денисюк перше судове засідання під штучним приводом відклала, надавши час представнику «Карпатнадраінвест» час для прибуття у судове засідання. Крім того, не задовольнила відвід, заявлений їй юристом «Укргазвидобування» у зв’язку із прийняттям зустрічного позову.

Директор «Карпатнадраінвест» Андрій Сіротов не заперечив, що раніше працював в місцевому управлінні МВС по боротьбі з організованою злочинністю разом із братом і батьком судді Денисюк, був з ними знайомий. Але він заперечував, що користувався цими зв’язками у справі, яку розглядала суддя Денисюк.

Брат Денисюк і голова Харківського госпсуду Усатов до суду не викликались. Батько судді був одним із її адвокатів у Вищому антикорупційному суді і по суті справи не допитувався.

Однак суд вважає, що сам по собі факт, що батько і брат судді Денисюк колись працювали із Сіротовим в одному правоохоронному органі не має доказового значення у цій справі.

На підтвердження зв’язків прокурор також надав протокол огляду сторінок у соцмережі Фейсбук, з якого видно, що дружина Сіротова має у списку друзів Станіслава Денисюка — батька судді, а з братом судді дружить напряму.

Однак суд вважає, що дружба у Фейсбуці не підтверджує ухвалення суддею Денисюк неправосудного рішення.

На мобільному телефоні судді Денисюк детективи знайшли у списку контактів номер Сіротова. Також прокурор надав суду документ без назви і пояснювальної записки – схему телефонних дзвінків між суддею Денисюк із ще одним абонентом. Але суд зауважив, що на аркушах паперу з цією схемою не вказано джерела таких даних. Водночас захист надав інформацію, що номер телефону, на який телефонувала суддя, належить підприємцю, що займається роздрібним продажем одягу та взуття. У підсумку суд взагалі не став брати до уваги ці телефонні схеми і вважає, що доказів позапроцесуального спілкування судді Денисюк із представником «Карпатнадраінвест» немає.

Суддя не могла не розглянути позов «Карпатнадраінвесту»

Зловживання службовим становищем скоюється із прямим умислом із корисливих мотивів або через інші особисті інтереси чи інтереси третіх осіб.

Встановлюючи, чи був у діях судді Денисюк склад злочину, суд перевіряв, чи не була це добросовісна судова помилка, недбалість, недостатня кваліфікація, наслідок недоліків законодавства, що виключає відповідальність за статтею 364 КК.

Антикорупційний суд вирішив, що обвинувачення базувалося на припущеннях і не підтверджено доказами.

Апеляційний суд скасував рішення про передачу газу через несплату судового збору, без вирішення справи по суті і без надання правової оцінки.

Виправдовуючи суддю, антикорупційний суд пояснив, що відсутнє рішення вищої інстанції, яке би встановлювало помилковість рішення судді Денисюк щодо передачі газу. А версія прокуратури про незаконність такого рішення, як зазначає антикорупційний суд, базується виключно на припущеннях. Більше того, як вважають судді, прокуратура, оцінюючи рішення, намагається перебрати на себе функції суду апеляційної інстанції, що не є прийнятним у правовій державі.

Прокуратура доводила, що суддя Денисюк достеменно знала про арешт газу в кримінальному провадженні. Це, на думку прокурора, виключає необачність у діях судді. Сама ж Денисюк вважала, що її рішення не означало реальної передачі газу.

«Рішення не тягло за собою передання газового конденсату… а лише стало підставою для звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування накладеного арешту», – підкреслювала суддя на допиті. Вона пояснювала, що газ уже належав «Карпатнадраінвест» за договором про спільну діяльність і йшлося тільки про виконання умов договору.

Антикорупційний суд зазначає, що арешт майна — це тимчасовий захід, що може бути скасований і не може ототожнюватися із припиненням права власності на це майно.

Господарський кодекс не містить норми, що надавала суду право зупинити провадження у справі або відмовити у задоволенні позовних вимог майнового характеру лише з тих підстав, що на спірне майно накладено арешт.

Захист наполягав, що суддю Денисюк переслідували за те, що вона ініціювала викриття корупційних дій колишнього заступника генпрокурора Анатолія Матіоса. Але антикорупційний суд вважає, що ці доводи у судових засіданнях не знайшли свого підтвердження, тому не беруться до уваги.

Справу в частині обвинувачення у постановленні завідомо неправосудного рішення антикорупційний суд закрив окремою ухвалою. Ще в червні минулого року Конституційний суд визнав цю статтю Кримінального кодексу неконституційною і вона втратила чинність. Статтю розкритикували за у юридичну невизначеність, а саме, що відсутні критерії, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді є неправосудними.

Насамкінець додамо, що вимагання хабара в родини податківця Денисюка розслідувала Генеральна інспекція Генпрокуратури, яка у червні 2019-го справу закрила. Згодом апеляційний суд цю постанову скасував. Слідчий посилався на те, що не здобуто доказів, що Головний військовий прокурор Матіос чи його заступник погодилися отримати чи одержали неправомірну вигоду. Скасовуючи постанову прокурора, суд зіслався на неповноту дослідження обставин, зокрема не допитаний Матіос, не вирішувалось питання про можливість допиту керівника ГПУ Луценка. Крім того, взагалі не допитувались Наталія Надточей та її чоловік Олександр Клименко, які безпосередньо контактували з дочкою Денисюка. Також суд зазначив, що таку справу мало розслідувати НАБУ, а не ГПУ. Зрештою, справу дійсно передали в Національне антикорупційне бюро і, за останньою інформацією, вона досі там.

Щодо так званої «вертолітної справи», то сьогодні провадження із 25 обвинувачених, у числі яких батько судді Денисюк, перебуває у Дніпровському суді Києва вже третій рік у стадії підготовчого засідання і перспективи її дуже туманні.

---

Ірина Салій,  «Судовий репортер»