Ірина Фількіна, мешканка Київщини, працювала в центральному офісі компанії «Епіцентр К» операторкою котельні. Після визволення Бучі з-під російської окупації весь світ облетіла фотографія її руки з манікюром та сердечком на безіменному пальці. Тіло близько місяця лежало просто неба. А рідні до останнього вірили, що вона жива.
Востаннє жінка виходила на зв’язок 5 березня, близько 10 ранку. О 16 годині телефон уже не відповідав, тільки йшли гудки.
Ірина велосипедом їхала з роботи, з Києва в село Михайлівка-Рубежівка, проїжджала через Бучу.
«Повертаючись додому, там де для кожної людини, як мені раніше здавалось, найбезпечніше місце… Її розстріляли, посеред вулиці, не доїхала 15 хвилин…», — згадує крізь сльози її донька Ольга Щирук.
Після зникнення матері дівчина стала бити на сполох і поширювати в соцмережах інформацію про пошук матері, зареєструвалася в телеграм-каналі з пошуку зниклих людей.
6 березня український військовий Максим Кривцов повідомив Ользі, що її мати попала під кулі.
«До поста наближалась жінка на велосипеді. На ній була коротка, синя роба «Епіцентр». Їхала швидко. Не спинилась. Вона перетнула перехрестя двох вулиць. Пустих і тихих, як на святвечір. Її розстріляли з кпвт (крупнокаліберний кулемет Володимирова танковий — ред.). Випустили чергу. Велосипед та жінка зникли у куряві диму та пилюки. Її тіло пролежало близько місяця на пустій вулиці. Її нігті, нафарбовані червоним лаком, було видно з небес», — написав Кривцов.
Дочці загиблої військовий пояснив, що до тіла матері підібратися неможливо. Та вона до останнього сподівалася, що це неправда.
— Може, це психіка так працює. Думала, може, мама просто поранена десь лежить. Може, хтось її забрав. Чудо буває ж?! Мене це чудо тримало місяць. Я шукала по всім паблікам, підключила блогерів. Мені написали в день її народження, 1 квітня, і скинули відео… Я подивилася. Біля неї був велосипед. Я чітко побачила свою маму, як вона лежить. Кожен знає, як його мама виглядає… Навіть, якщо не видно лиця, нутром відчуваєш. Але психіка знову дала збій. Я почала телефонувать мужчині, який дав їй велик. Можете, кажу, глянуть, чи це ваш велик. Мені здавалося в ту минуту, якби він сказав, що це не їхній велик, то я б сказала, що це не моя мама.
Люди, які писали, що це фейк, я хотіла їм відповісти: «Приведи мені маму. Приведи. Я повірю і першою буду кричати, що це фейк».
Після звільнення Бучі на Youtube-каналі Суспільного опублікували відео з дрона, на якому видно, як людина велосипедом рухається вулицею Бучі.
На паралельній вулиці — танки. І в якийсь момент на перехресті у бік велосипедиста стріляють із танкового кулемета. Ольга і військовий ЗСУ Кривцов стверджують, що дрон відзняв саме момент вбивства Ірини Фількіної.
Коли в мережу виклали фото масових убивств росіянами цивільних, одна жінка впізнала на фото руку своєї клієнтки, яка брала уроки макіяжу для себе.
— Останній урок був 23-го лютого… На прощання вона обіймала мене і просила берегти здоров’я, казала, яка я чудова людина. Вона була знахаркою, вона відчула мене та мої болі. Як боляче, що я не відчула її біль…
Вона стрибала від радості, бо перший раз за життя у неї з’явилась її власна косметика, яку ми їй купили. Щоразу на роботі вона сиділа і відпрацьовувала наші уроки так старанно, як ніхто!!! А приходячи знову на урок, розказувала, як її макіяжі оцінили нові прихильники і як прекрасно вона себе почуває зараз!
Вона збиралася на концерт Полякової, завела інстаграм і викладала туди всі свої фантастичні події і радості.
Вона тримала мене за руку і казала: «Доню, я на старості років нарешті зрозуміла найголовніше — треба любити себе і жити для себе! І нарешті я буду жити, як я хочу! Тож і ти живи зараз, як хочеться душі, не для чоловіка, а для себе! — написала Анастасія Субачева.
Родина загиблої переживає біль втрати.
— Таке відчуття наче хребет зламаний. Коли зламали і кожен рух воно паралізує. Тобі тяжко дихать, тобі тяжко рухатися, тяжко лежати навіть. Я виключалася на сон, тому що тіло вже не витримує. Я прокидалась і просто плакала від того, що я проснулась.
Але якось почали писати люди, з’явилась ця фотографія з рукою, слова підтримки. Я подумала, що якщо мама при житті була опорою для мене, то я можу стати для когось такою ж опорою. Для діток, які набагато менші за мене. Мені 26 і мені так боляче. А вони набагато менші за мене і бачили як вбивали їхніх батьків і не могли нічого зробити. І я створила Фонд, — розповіла Ольга.
Підтримати Фонд пам’яті Ірини Фількіної:
Bank card number
5352 3005 5007 6662
IBAN 30 1240 1633 1111 0011 1196 9251
Klimontova Nadiia (карта старшої дочки)
Monobank
5375 4141 1999 4688 Щирук Ольга (карта молодшої дочки)
Фото руки першим опублікував у Twitter радник голови Офісу президента Михайло Подоляк
Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.
17
0
20
20
