Бородянський районний суд Київської області 12 березня виправдав Віктора Хомицького, який майже три роки провів у слідчому ізоляторі за звинуваченнями у державній зраді. Суд ухвалив звільнити його з-під варти негайно. Хоча прокурор дуже ймовірно, що оскаржуватиме вирок.

«У тому домі живе атовець…»

Село Лубʼянка Бучанського району Київської області налічує понад 1200 жителів. Російські військові окупували його майже одразу. Після звільнення у лісі знайдуть залишки їх озброєння і боєприпасів, бліндажі і окопи для бронетехніки, сухпайки.

Віктор Хомицький зустрів окупацію у віці 35 років у селі Лубʼянка, в якому прожив усе своє життя. Розлучений, мав сина і мешкав у будинку з матірʼю. Офіційно непрацевлаштований, але залучався на сезонні сільські роботи і підробляв на заводі, де виготовляли коробки для піци.

Ще у Віктора було хобі — ходити в ліс за грибами і з металошукачем шукати скарби. Пізніше саме це захоплення дало підстави для тяжких звинувачень, які надовго позбавили його свободи.

Стверджували, що, добре знаючи ліс, він показав росіянам місця, де вони можуть облаштувати свої позиції. Підозри правоохоронців викликали рації і камуфляжна форма, які була вдома в Хомицького. А також дві старі карти Києва та Київської області з помітками червоною ручкою, вилучені з частини будинку, де проживала мати Хомицького. За версією обвинувачення, на карті позначені блокпости і військові частини.

А ще 9 березня 2022 року на зборах Хомицький, нібито, здав окупантам колишнього учасника Антитерористичної операції на Донбасі Віталія Петренка.

Того дня вранці кадирівці зігнали в центр села близько 50 цивільних чоловіків.

Змусили йти і Хомицького. Старенька мешканка села Марія Йосипівна боялася в ті дні лишатися одна вдома і жила в матері Хомицького, на її половині хати. Вона бачила, як вранці Хомицького виводили в колону і говорила про це з його матірʼю.

— 9 березня кадировці машинами їхали по нашій вулиці і в кожній хаті забирали мужиків. Я була в Хомицької. До неї прийшли, спросили, хто є. Люда, мати, сказала, що син у хаті. Вони забрали його, сказали, щоб паспорта взяв і вивели на вулицю. Машини спереду були і ззаду, а посередині йшли вся наша вулиця, вели, господи, прости їх, як плєнних. Люда ще мати питає: «А що буде? — Переписувать будем і отпустим», — свідчила вона судовому засіданні.

Збори цивільних у центрі села окупанти зняли і для свого пропагандистського відео.

«Чеченський спецназ під керівництвом дорогого брата командира Хусейна Межидова продовжує свій славний похід проти націоналістичних угруповань на Україні», — саме з таким коментарем російською мовою в телеграмі Рамзана Кадирова зʼявився відеозапис із Лубʼянки. 

«Ви сами что хотите? Воевать или мир?» — запитує Межидов. «Міра хотім!» — хором відповідають чоловіки з білими повʼязками, навпроти яких стоять озброєні кадирівці.

Окупанти познімали відео, побігали, постріляли і відтіснили чоловіків до дому молитви і там опитували — дивилися паспорти, запитували, чи служили у війську, а потім відпускали їх додому.

Межидов  прозвітував шефу, тобто Кадирову, про успішну роботу, розповідав, як вони прочісують територію. Їм нібито хтось сказав, що в Лубʼянці вони зустрінуть озброєних людей і Межидов був роздратований, що їх тут нема, вимагав бути мужчинами, вийти до них і вступити в бій. 

Примітно, що Хомицького на відео ні разу не показали, хоча єдиного потім звинуватили в співпраці з ворогом. А Межидов якраз намагався напоказ приязно спілкуватися із цивільними — підійшов до одного чоловіка, поклав руку йому на плече і спитав, як здоровʼя. «Живі поки, нормально», — відповідав чоловік, в якого за спиною стояв солдат з автоматом.

Із півсотні місцевих жителів лише один свідок Віктор Лупанов у суді наполягав, що чув, як Хомицький розповідав росіянам про Петренка.

— Тротуарна дорожка і він стояв тут і разговарівав з русским солдатом в балаклаві (…) Я почув набагато: «Там у сірому домі живе атовець Віталік Бурхан, но його, навєрно, дома вже нема, навєрно, втік». Я повертаю голову і він якраз показує рукою: «Оцей…». Не помню сірий чи білий дом. «Там Віталій, атовець», Бурхан — на нього так у селі кажуть (прізвисько — ред.).

Вночі 12 травня 2022 року військовослужбовці РФ забрали Петренка з дому, заліпили йому очі скотчем стрічкою і відвели в приміщення аптеки й били до ранку.

13 березня 2022 року Хомицький виїхав із Лубʼянки з іншими місцевими жителями в колоні машин по зеленому коридору. Він два тижні жив у двоюрідної сестри в Києві. 31 березня окупація закінчилася, але у село він не повернувся і долучився до тероборони, а з 13 квітня 2022-го служив військовій частині.

Прокурор у дебатах витлумачив це так, що Хомицький просто втік із села, коли зрозумів, що за свої дії може бути покараний, не посмів вернутися додому і «заховався шляхом мобілізації».

Працівники СБУ ще в квітні 2022-го допитали Хомицького і відпустили. Але 19 травня 2022 року працівники поліці затримали його, а суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Справу більше двох років слухав Бородянський районний суд Києва. Будівля суду згоріла внаслідок військових дій. Тимчасове приміщення, яке займає суд, надто мале, щоб обвинувачені могли бути присутні особисто. Тому Хомицького ні разу не доставляли до суду і він брав участь у засіданнях по відеозвʼязку.

11 вересня 2024-го після допиту майже всіх свідків Хомицьому з огляду на тривалий час тримання під вартою визначили заставу — 605 тисяч грн. Але її не внесли. За місяць до вироку суд визначив заставу в 242 тисяч — таку суму сімʼя, начебто, накопичила і була готова внести. Але врешті-решт у слідчому ізоляторі Хомицький залишався аж до виправдувального вироку.

Звинувачення зі слів сусідів

У суді атовець Петренко сказав, що до Хомицького претензій не має. Вони не конфліктували, близько не товаришували, але мали нормальні відносини. До всіх місцевих росіяни неодноразово заходили і перевіряли документи. У селі, були крім Петренка, ще двоє атовців. Вперше прийшли до нього ще 25 лютого. Він не признавався їм, що атовець.

Ось як у суді Петренко пригадував ті події:

— Пригласили «в гості», так сказать, і ніч я в них провів.

— Що вони намагалися у вас дізнатися? — уточнила прокурор.

— Коректіровщик не коректіровщик, по-воєнному, воював в АТО…

— Звідки військовослужбовцям РФ було відомо, що ви є учасником АТО?

— Інформацію можна було получить навіть у сельсовєті.

— Чи відомо вам, що хтось із односельців співпрацював із військовослужбовцями РФ?

— Конкретно, щоб співпрацювали, ні.

— Чи бачили ви під час окупації Хомицького? Де саме і при яких обставинах?

— Возлє аптеки, з подвірʼя було видно.

— Чи бачили ви, щоб він спілкувався із військовослужбовцями РФ?

— Да. Може сигарету спросив…

— Бачили, що спілкувався, але не знаєте про що?

— Да.

— Чи відомо вам, що Хомицький розповідав, хто є учасниками АТО в селі.

— Так говорять. Я не присутствував, але мєстні так говорять.

— Що про вас Хомицький розповідав військовослужбовцям РФ, вам відомо?

— Зі слів.

— Коли вас забирали на допит, військовослужбовці РФ не розповідали, звідки їм стало відомо.

— Ні. Інформація з села взята, тільки з мєстних… Інформацію піднять несложно було. Незадовго до цього воєнним роздавали участки земельні, документація вся була. 

— Біля аптеки бачили Хомицького?

— Там же двіженіє! І телефони заряджали…

— Там були цивільні чи і військові?

— Там були воєнні.

— Тобто Хомицький був із військовим РФ?

— Ні, воєнні там були, а люди приходили спрашували, знаю, що телефони заряджали.

— Коли до вас прийшли військовослужбовці армії РФ ви були в себе в будинку?

— Приходили багато разів. Забрали вдома.

— Під яким приводом?

— Я не спрашував і нічого не відповідали. Але на допиті все крутили, що я коректіровщик, на ЗСУ причастность. 

— Вони знали, що ви маєте відношення до АТО?

— Думаю, якщо так, то інформація неподтверждьонна була, тому що мене б ніхто не спрашував. 

— Чи відомо, до кого ще приходили з такими ж питаннями, забирали і допитували?

— Тільки зі слів. Практічески до всіх приходили.

— Ті люди мали відношення до АТО до ЗСУ?

— Деякі так.

Сестра Петренка бачила, що він був сильно побитий, «стогнав і чуть рачки не ліз». Зі слів жінки, останній рік вони з братом взагалі не спілкувалися, бо посварилися. Після АТО брат усамітнився, складно йшов на контакт і навіть після побиття солдатам РФ подробицями не ділився. Вона забрала його в свій дім, щоб підлікувати. Але за пару днів вона, що росіяни знову шукають брата і той, не чекаючи, втік із села.

«Вітя він такий нескандальний»

Староста села Лубʼянка Ірина Петрушевська підтвердила в суді, що всіх місцевих обшукували: когось жорстко, виводили дітей, ставили на коліна, а когось ні. До неї зайшли і вийшли. Староста відзначає, що люди її не здали. 

У селі на обліку було 10 атовців. Списки були надруковані і лежали в сільській раді. Під час окупації, крім Петренка, в селі жили, за її словами,  ще троє учасників АТО. 

Окупанти поселилися в приміщенні сільради. Компʼютери та деякі цінності староста встигла 7 березня забрати і заховати. Але списки атовців тоді не знайшла, бо там уже було все перевернуто. Коли ж росіяни вийшли, то ці списки лежали на смітнику, в 10-ти метрах від сільради.

Цікаво, що для правоохоронців староста дала Хомицькому дві характеристики. У 2022-му виключно негативну: не має постійно місця роботи, зловживає спиртним і дружить із особами сумнівної поведінки, громадський спокій не порушує, але останні три місяці на нього усно, начебто, скаржаться місцеві жителі.

Але вже через рік староста підписала нову характеристику, а саме, що Хомицький зарекомендував себе як із негативної, так і з позитивної сторони. Він інколи не мав постійної роботи і працював у теплу пору на висадці зелених насаджень. Помічений у вживанні алкоголю, але громадський порядок не порушував, до повномасштабного вторгнення в селі на нього не скаржилися.

У суді Петрушевська вказала на жінку і чоловіка, які жили по сусідству з Хомицьким і після виходу росіян говорили їй, що саме Хомицький здавав атовців. Але яким чином здавав, не пояснили, кажучи, що записали все і потім покажуть їй, але нічого не принесли і не показали. Петрушевська запевняє, що переконувала їх розповісти все слідчим, але вони відмовилися категорично.

Петрушевська працювала в школі вчителькою 13 років. Хомицького безпосередньо не навчала, але, памʼятає його зі шкільних років.

— Коли мені почали про нього розповідати, чесно кажучи, я не повірила, що він все це може зробити. Він більш з мамою, самостійно… Любив і любить у лісі збирати гриби. Вітя він такий нескандальний, не вступав у суперечки. Щоб він посварився чи побився, такого я ніколи не помічала, — говорила вона.

— Він був корисним для суспільства? Брав участь у святах села? — запитала адвокат.

— Так, напередодні вторгнення у 2021 році я з його покійним батьком запросила до участі у заході — Свято карася. Вони змагалися у вилові риби та ще й призове місце зайняли.

— А чи відомо вам що він був шукачем скарбів і навіть форму носив із шевроном?

— Я навіть бачила як він там ходив, шукав, я так розумію, різні історичні предмети. Таких у селі багато, але і він теж був.

— Чи дійсно Хомицький зловживав спиртними напоями? Чи бачили ви його в такому стані?

— Можливо, він десь із роботою… Не працював, то тільки тоді. Особисто я бачила декілька разів у нетверезому.

— Чи було таке, що він зловживав, ходив у запої, не розумів, що робив?

— Ні, такого не було. Є і гірші.

— З ким він спілкувався?

— Він сам по собі. Друзів таких — не знаю, з ким він спілкувався. Шукав ці предмети або ходив у ліс по гриби. На рибалку, з батьком це робив покійним.

— Хомицький же знав, що ви староста. Міг на вас вказати росіянам?

— Та всі могли.

— Що можете повідомити про Петренка? Він конфліктна особа?

— Люди, які були в АТО, я з ними спілкувалася, всі по-різному звичайно… Важко йому адаптація після АТО. Він такий…

— Агресивний?

— Агресивний. Прояви агресії є.

«Мама бере гуманітарку в росіян і дякує»

В середині березня 2022-го, вже після відʼїзду Хомицького з села, мережею розійшлося відео, на якому впізнали його маму на роздачі російської гуманітарки.

— Мука нужна і сахар. У нас нічего нєт. Так шо я благодарна вам, шо ви приїхали, хоч шось привезли. Нашиє бросілі нас — вот так: пфу! — говорила вона, зневажливо спльовуючи.

Віктор Хомицький дуже сердився на маму, яка його так скомпрометувала.

Про це свідчила в судовому засіданні двоюрідна сестра Хомицького.

— Був такий інцидент. Дуже соромно за нього. Вітя, коли був уже в Києві, його колишня жінка прислала мені на телефон росіянське відео, де Вітіна мама з багатьма односельцями бере гуманітарку в росіян і при цьому ще на камеру дякує… Ми були в шоці просто. Вітя зовсім до цього не має ніякого відношення. Дуже розлютився, почав лаятися, що вона таке меле. Було соромно за слова моєї тітки. Не розумію, чому вона таке казала. Може, була в неадекватному стані. По-перше, війна, стрілянина, страх, окупація. Вона поховала ще чоловіка за три місяці до того. Плюс, вона ще онкохвора. Це, звичайно, її не виправдовує, але багато причин було. 

Хомицького сусіди при роздачі гуманітарки не помічали. Але при обшуку поліцейські знайшли в нього дві жувальні гумки російського виробництва.

Жуйка, як стверджував прокурор Дмитро Синюк, не входить до продуктових пакетів першої необхідності і до гуманітарної допомоги. Прокурор говорив, що жуйку Хомицькому могли дати особисто солдати РФ і це свідчить про довірливі відносини між ними.

Хомицький заперечив і казав, що жуйки були в сухпайках із гуманітарної допомоги.

Шукач скарбів

Одним із ключових свідків захисту став друг обвинуваченого Ігор Продан, який працює архітектором у приватній фірмі. У вільний пошук також займається приборним пошуком старовинних предметів побуту. За два роки до вторгнення РФ чоловіки зустрілися у лісі поблизу села Лубʼянка і потоваришували.

24 лютого 2022 року Продан був удома в Бучі. Хомицький написав йому, що збирався на роботу на нічну зміну, але її відмінили, і він думав, що, можливо, сходить на пошук у ліс, але потім вирішив не йти, бо холодно. Продан йому також порадив, що краще зараз у ліс не ходити.

На початку повномасштабного вторгнення вони майже щодня списувалися або зідзвонювалися по телефону. Хомицький розповідав, що відбувається у Лубʼянці, як місцевих виводять на вулицю і допитують про військовослужбовців  АТО.

Переписку з Проданом захист у суді представив як доказ того, що Хомицький негативно поставився до окупантів.

Адвокатка також долучила як докази металодетектор і камуфляжну куртку із шевроном «пошук скарбів України». Раніше слідчі поліції забрали в Хомицького тільки камуфляжні штани, а куртку лишили. Хомицький пояснює, що форма насправді не військова, а для мисливства і рибальства, і під час окупації він її не носив. А шеврон — наліпка, яку він купив на випадок, якщо його зупинять поліцейські і спитають, чим він займається. 

Свідок Продан підтвердив у суді, що знайдені поліцією рації Хомицький отримав не від росіян, а раніше купив через інтернет-магазин, щоб використовувати, коли вони вдвох ідуть у ліс на пошуки, бо в лісі мобільний звʼязок не ловить. Рації мали радіус дії на 50-200 метрів серед дерев і до 1000 метрів на відкритій місцевості.

«Я зробив несвідомий змах в сторону Петренка»

Вину Хомицький не визнавав протягом усього судового розгляду і просив його виправдати. 

Переконував, що з росіянами йому доводилося спілкувався так само, як і решті жителів. Окупанти ходили по селу й шукали собі хату з пічним опаленням, воду, цигарки.

9 березня 2022-го він вдома рубав дрова. Кадирівці прийшли і забрали його. У центрі села на чоловіків навели кулемет і стали обіцяти їм телебачення. У Хомицького забрали документи і двоє росіян, які сиділи за столом із написом «Розведка», відвели його в сторону. Запитували, де служив, де воював. Але Хомицький раніше військову службу не проходив. 

— Начали задавать вопроси: де Збройні сили України, де техніка. Угрожаючи, що ми тебе якшо що найдем. У тебя єсть дєті, ето харашо. Я зробив несвідомий змах в сторону Петренка, но я не вказував, ніякого злочинного умислу не було. 

— А чому зробили жест в сторону будинку Петренка? — запитувала прокурор.

— Коли кулеметом тобі погрожують, то станеш не тільки руками махать, а й заїкаться. Там хлопці були, може, реально і в штани наклали, вибачте. Тому що це було страшно.

— Ви робили якісь руки в бік будинку Петренка? 

— Так, я руками махав, но я не вказував. Якби я вказав, то було б багато свідків. Коли вказуєш, ти держиш руку довго. І багато людей [бачило б], що я вказав.

Хомицький переконує, що під дулом автоматів, зі страху показав рукою в сторону куди попало і випадково змах руки, можливо, був на будинок Петренка. Але запевняє,  що не мав злочинного умислу і якби сказав військовослужбовцям РФ, де проживає Петренко, то до нього прийшли б одразу, а не через дві доби. Також звертає увагу суду, що 9 березня у центр села росіяни привели близько 40 чоловік, але  з них тільки Лупанов стверджує, що чув і бачив, як він розповідав про Петренка.

Віктор Артеменко — батько Лупанова. Проживав на одній вулиці із Хомицьким і росіяни мали вести його разом із Хомицьким. Є очевидиця, яка бачила його в колоні за спиною Хомицького. Але Артеменко категорично відмовився йти в суд, імовірно, щоб не суперечити показанням сина.

У підсумку суд Хомицького виправдав. Показання Лупанова суд не прийняв як доказ, оскільки той всієї розмови Хомицького із російськими солдатами не чув. Суд не переконався, що саме Хомицький назвав росіянам адресу проживання Петренка, коли немає інших доказів, зокрема показань інших свідків, хоча, зі слів, Лупанова, довкола було багато односельців.

Петренко сказав, що до нього росіяни неодноразово приходили ще з 25 лютого 2022-го, а інформацію про учасників АТО можна було дізнатися і в сільській раді. Карта блокпостів також видалася сумнівним доказом, оскільки не вдалося встановити, коли і хто наніс на неї позначки. Тим більше, що карту вилучили з частини будинку, де проживав не Хомицький, а його мати.

Адвокатка Едіта Опришко, яка захищала Хомицького, каже, що командир його військової частини постійно цікавиться перебігом справи. Командир чекає на повернення Хомицького і каже, що такий боєць йому потрібен.

---

Ірина Салій, «Судовий репортер»