Право судді на справедливе рішення

Минулого тижня пролунав перший вирок Вищого антикорупційного суду. І першою була засуджена суддя. Вирок швидкий і обвинувальний. Але ті, хто завдав собі клопоту аналізувати, легко помічали, що ця справа є перемогою форми над змістом та закону над правом.

Адже, що насправді сталося?! Суддя Надія Посунся відмовилася користуватися цифровим підписом і тому не могла надіслати електронну декларацію і замість неї подала паперову. Покарання – штраф 51 тис. грн.

Антикорупційний суд вирішив, що незгода обвинуваченої з окремими положеннями закону не є поважною причиною виняткового характеру для неподання декларацій. Обов’язок декларування суд вважає комплексним, що обов’язково включає внесення декларації на сайт НАЗК і підписання цифровим підписом.

Рік тому до громадських робіт була засуджена чиновниця, яка через релігійні переконання відмовилася від цифрового підпису і не змогла подати електронну декларацію, а тільки паперову. Зараз цей вирок в апеляції.

Проблема не нова. Раніше аналогічна ситуація склалася із примусом громадян до отримання біометричних паспортів. У серпні 2018 Верховний суд визнав, що отримання такого паспорта обов’язкове для громадян України, а релігійні погляди не є підставою не виконувати вимоги закону чи робити з нього винятки.

Але 21 вересня 2018 Велика палата Верховного суду розглянула зразкову справу і зобов’язала органи Державної міграційної служби видавати громадянам на вимогу паспорти у вигляді книжечки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Велика Палата звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання про наслідки відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору.

Йдеться про те, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних. А згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу – використання традиційних методів ідентифікації особи. Стаття 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі – у вигляді книжечки – становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві і є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті.

Такий висновок чудово накладається на справу судді Посунся. Вона вчасно подала декларацію, але зробила це у паперовій формі, через небажання, щоб державний орган обробляв її персональні дані. НАЗК могло б самостійно оцифрувати паперову декларацію. Тим більше, що суддя Посунся, щонайменше з 2013 року не користувалася цифровим підписом, але її рішення якось вносилися до електронного реєстру судових рішень. Фактично людину покарали за неотримання цифрового ключа, а це не є кримінальним проступком. Подання ж паперової декларації свідчить, що в її діях не було умислу недекларування.

Держава має обов’язок перед людиною. Як і людина перед державою. В тому числі, дати людині можливість реалізувати свій обов’язок у прийнятний для неї спосіб, якщо це не становить небезпеки для суспільства і не порушує прав інших людей.

Однак це був перший вирок антикорупційного суду і цим все сказано. Він, схоже, просто не міг бути виправдувальний. Більше того, головуючою в колегії у справі була голова Вищого антикорупційного суду – Олена Танасевич.

І так вже склалося, що колишня суддя Надія Посунся має ввійти в історію як перша, засуджена цим новим судом. Звісно, мабуть, буде ще апеляція в палаті того ж антикорупційного суду. Та навіть, якщо вирок встоїть, автору видається, що навряд чи ним слід пишатися.

Кожному треба віддавати належне. Говорити в контексті судової влади не тільки про погане, а й про хороше. Адже, сильні і сміливі рішення даються суддям непросто, особливо, коли вони непопулярні, коли за них суддя ризикує притягненням до відповідальності чи втратою посади.

У березні 2018 року колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області під головування судді Надії Посунся ухвалила надзвичайне рішення – стягнути з держави 5 мільйонів гривень моральної шкоди за бездіяльність прокуратури Одеської області.

У 2005 році чоловік Катерини Карташової через державне підприємство «Укркрюінг» влаштувався на теплохід помічником капітана. 15 січня 2006 о 1 год. ночі під час швартування судна стався нещасний випадок. Права нога чоловіка затрягла між двома тросами. А коли він намагався звільнитися, то затиснуло і відірвало частину лівої ноги. Чоловіка госпіталізували у шпиталь в м.Росаріо, Аргентина, а через кілька днів він помер від зупинки серця і дихання. Офіційно причиною смерті  стало поліорганічне інфекційне ускладнення в результаті ампутації нижніх кінцівок.

«Моряк уходил в рейс, будучи уверен, что если что, то государство встанет за его спиной. Терпели все это. Несмотря на то, что зарплата была меньше чем в частных компаний, которые ничего не гарантировали… А потом оказалось, эта государственная компания ничем не отличается… Он был болен в течении 2,5 месяцев. Его насильно удерживали на судне, не давали медицинскую помощь. Затем ему тросом оторвало ногу», – розповіла Карташова у телефонній розмові.

З невідомих причин з тіла померлого аргентинські медики вилучили серце,  легені, трахею та інші органи.

«Выдрали сердце и вернули домой как собаку. Привезли под подъезд, бросили, даже без справки о смерти… Потом сказали: ну что ты хочешь, возьми 10 тысяч долларов…», – пригадує жінка. Державна компанія відхрестилася від цієї історії, бо начебто була тільки посередником при працевлаштуванні.

Потім вдова ще мусила окремо звертатися до судмедексперта з метою розтину тіла і встановлення причин смерті. Але експерт не зміг це зробити через відсутність внутрішніх органів і медичних даних  про стан, який передував смерті.

З огляду на можливу халатність або зловмисні дії аргентинських медиків вдова подала до Чорноморської транспортної прокуратури заяву про порушення кримінальної справи за фактом смерті та крадіжки речей померлого. Але їй відмовили у зв’язку з відсутністю події та складу злочину на території України. Карташова зверталась повторно багато разів, але марно: правоохоронні органи навіть не заводили справу.

Відтак жінка була змушена сама проводити розслідування, у тому числі, і самостійно перевозячи для медичного дослідження  фрагменти тіла свого померлого чоловіка, відібрані при розтині.

У 2009 році за ініціативою вдови Головним бюро СМЕ МОЗ України надано висновок, що між настанням смерті та наданням медичної допомоги  існує причинний зв’язок, а саме, що «великою частиною ймовірності можна вважати, що баротравма і стала причиною смерті», оскільки своєчасна і кваліфікована медична допомога при травмі нижніх кінцівок з розчавленням тканин, як правило, забезпечує збереження життя пацієнтів. Баротравма легень була наслідком неадекватного режиму  штучної  вентиляції легень  під час медичного втручання.

Тільки через 10 років поневірянь нещасної жінки і за рішенням суду щодо бездіяльності прокуратура завела справу за фактом смерті, але через півроку її закрили у зв’язку з відсутністю у діях невстановленої особи складу злочину.

Не добившись нічого від держави, у 2017 році вдова подала позов про стягнення 5 мільйонів гривень моральної шкоди за бездіяльність Одеської прокуратури. Суд першої інстанції їй відмовив, а апеляцію вона виграла.

Колегія суддів під головуванням Надії Посунся зазначила, що дії прокуратури  Одеської області  не  були  налаштовані на сприяння  жінці у питанні  з’ясування причин та обставин  загибелі  її чоловіка. Постанови про відмову у порушенні кримінальної справи виносились  без намагання повно перевірити  факти, а також  документи, що надійшли з Аргентини.

Прокуратура не аналізувала висновки  судового медика про  дозвіл та відповідність законодавству Аргентини вилучення  внутрішніх органів із тіла іноземного громадянина, не зазначено, якими саме законодавчими нормами це передбачено; не враховано, що саме з причини вилучення  з тіла потерпілого органів  Дніпропетровська СМЕ  не  змогла  з’ясувати причину  смерті.

Суд погодився, що діями прокуратури позивачці завдано тяжкі тривалі моральні страждання  та значну моральну шкоду. У 2006-2007 рр. жінка неодноразово зверталася до психотерапевта. Відповідно до ст.3 Європейської конвенції з прав людини – поводження, яке спричиняє не фізичне, а психічне страждання, принижує гідність, може бути кваліфіковане як нелюдське поводження. Суд задовольнив вимоги жінки і стягнув суму, яку заявила вона сама.

Судді Посунся, Бараннік і Пономарь писали: «Бездіяльність прокуратури Одеської області… свідчить не лише про те, що вона не дотримувалась конституційних положень та покладених на неї державою обов’язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Тим самим, як державний орган, вона не сприяла зміцненню авторитету держави як у міжнародній сфері, так і у її відношенні до своїх громадян, як мертвих, так і живих,  реалізації їх конституційних прав  і свобод. Допущені прокуратурою як державним органом прояви байдужості, бездушності як до померлого громадянина України… так і до його вдови… призвели  до виникнення в останньої  відчуття приниження  людської та громадянської гідності, до втрати  віри  у можливість захисту з боку держави». 

Кажуть, судді могли дозволити собі таке рішення, тому що збирались у відставку… І, дійсно, за пару місяців трійку було звільнено. На суддів Посунся, Баранніка і Пономарь вже були заведені кримінальні справи за неподачу декларацій.

Екссуддя Пономарь також відмовилася від цифрового підпису і подала паперову декларацію. Тобто її справа аналогічна, як у Посунся. Справи усіх трьох колишніх суддів передали в антикорупційний суд.

А рішення в інтересах Катерини Карташової про стягнення з держави 5 млн грн досі не виконане. Його зупинила скарга прокуратури до Верховного суду. Останній міркує над справою вже більше року без виклику сторін.

У випадку рішення не на свою користь жінка готова йти до Європейського суду з прав людини і на завершення розмови додає: «Посунся нужно памятник поставить вместо того, чтобы ее штрафовать. Когда мне говорят, что я молодец, то я говорю, что не я молодец… Я просто была всегда такой. А что судьи в Днепре меня услышали – это они молодцы!» 

***

Ірина Салій, сайт «Судовий репортер»

22

0

20

20