3 серпня Шевченківський районний суд столиці засудив до 12 років позбавлення волі російського військового Сергія Захарова з Самари.
П’ять місяців тому, 3 березня, в селі Перемога на Київщині він разом з іншими військовослужбовцями РФ пограбував будинок. У полон здався 30 березня у селі Нова Басань на Чернігівщині під час відступу.
У засіданні Захаров вину повністю визнав, погодився свідчити та не заперечував щодо спрощеного розгляду справи без дослідження доказів.
«Судовий репортер» розповідає, як відбувався суд над російським полоненим, та про вирок, який, може бути першим в Україні за награбоване військовими РФ майно.
Старшина Сергій Захаров — командир стрілецького відділення 15-ої окремої мотострілкової бригади, в/ч 90600 у Самарській області. Народився в Удмуртії у 1984 році, холостий, має доньку 2020 року народження. 11 класів освіти, живе у Самарі. 28 лютого їхня бригада знаходилась у селі Перемога у Броварському районі Київщини.
У відео, записаному після потрапляння у полон, розповідав, що військові РФ мали завдання доїхати до Києва, де за чотири дні зміниться влада і вони вернуться додому. Але на місці все вявилося інакше. Росіян не сприймали як визволителів, вони зустріли спротив. 29 березня російські військові відступили з села Перемога та рушили до Нової Басані на Чернігівщині. Не дочекались підкріплення і потрапили в оточення ЗСУ.
У групі, з якою Захаров переховувався від ЗСУ, було шестеро військових, троє із них загинули в перестрілці. Серед загаблих командир Кошкін і сержант, якого підстрелили в сідницю, і залишили стікати кров’ю. Доля ще двох інших невідома.
Із суддею Захаров спілкувався через перекладача, бо не розуміє української.
«Здійснив пограбування майна цивільної особи, так як вищезазначені викрадені речі не можуть бути використані для досягнення воєнної мети, тобто порушив закони та звичаї війни, що передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а саме вимоги статті 33 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року», — зачитувала обвинувальний акт прокурор Офісу Генпрокурора Юлія Рудницька.
Суду Захаров розповів, що проникнути в будинок наказало керівництво.
«28 числа (лютого — ред.) заехали в село Перемога. Потом заехали до конца села, командир роты капитан Булгаков сказал, что становимся тут, закроем въезды-выезды, сказал дожидаемся основных сил. Он нашел себе дом там, до 3 числа мы там были… А 3 числа сигнал по радиостанции сержант Рамазанов Азамат вышел на связь, сказал, чтобы мы подошли 5 человек к офицерскому дому… Показал соседний дом, сейчас идем туда командир роты сказал надо обыскать», — пригадував Захаров.
«После этого мы выдвинулись с сержантом Рамазановым в дом, зашли, там все уже открыто было. Он завел нас, сказал двоих в одну комнату отправим, троих — в другую. Зашли в комнаты, нашли ноутбук. Сказал — давайте сюда. Потом фотоаппарат нашли, два жестких диска были там, тоже сказал — сюда. В шкафу были драгоценности: кольца золотые, сережки. Сказал тоже — забирайте с собой. В следующей комнате солдат нашел пневматическую винтовку, сказал — тоже забирайте. Потом вышли в другую комнату, там нашли мобильный телефон смартфон, сказал — тоже забираем. В шкафу нашли еще драгоценности — цепочки, кольца, сказал — тоже забирайте. После этого сказал: «Все, уходим». Мы вышли, пошли к командиру роты…», – сказав суду Захаров.
Командиру роти віддали все награбоване, окрім дорогоцінностей, які тоді треба було притримати при собі. Прикраси потім і знайшли у Захарова після потрапляння у полон — золоті каблучки з цирконієвими вставками, браслети, сережки.
Загальну вартість викрадених дорогоцінностей оцінили у 13 тисяч 90 гривень 76 копійок. (еквівалент $324).
На запитання судді Оксани Голуб, чи перебували під час пограбування у будинку мешканці, обвинувачений відповів, що нікого не було.
Суддя: В обвинувальному акті, який вам вручався, зазначено перелік цих дорогоцінних прикрас. Чи відповідає дійсності? Чи не оспорюєте перелік?
Захаров: Нет.
Суддя: Ваше ставлення до скоєного і наслідків. Ви висновки зробили?
Захаров: Да, сдєлал.
Суддя: Які?
Захаров: Понял, что так не надо дєлать…
Під час дебатів обвинувачений сказав, що хоче на обмін. Захисник із Центру вторинної безоплатної правової допомоги Олексій Виноградов звертав увагу суду на те, що Захаров вину визнав, має на утриманні малолітню дитину та співпрацював зі слідством.
І прокурор, і адвокат пропонували суду зважити на розкаяння російського солдата. Але суд не помітив «емоційної реакції, характерної для щирого каяття» і пом’якшуючу обставину не врахував.
На засіданні була присутня потерпіла — жителька села Перемога Людмила Білоус. Це саме її оселю пограбували російські військові.
Жінка Захарова під час окупації не бачила. Але впізнала прикраси, які він мав при собі. У суді її не допитували.
«Судовому репортеру» жінка розповіла, що 1 березня військослужбовці РФ виселили родину з будинку: «Сказали йдіть, куди хочете». Сімʼя пішла жити до інших людей, удев’ятьох ховалися у погребі.
Після себе російські військові залишили перевернуті та заміновані будинки, гранати на столі та розтяжки у ліжках. Свої речі селяни познаходили у окопах, виритих росіянами, розповіла жінка.
Потерпіла каже, що не проти обміну росіянина на хоча б пятьох або десятьох українських хлопців.
Суд визнав Захарова винним та призначив 12 років позбавлення волі. Це максимальна міра за ч. 1 ст. 438 ККУ «Порушення законів та звичаїв війни», не пов’язаного з умисним убивством. І саме на такому покаранні наполягала прокурорка.
Також вирішено стягнути з Захарова на користь держави 15 тисяч гривень процесуальних витрат за проведення експертизи краденого. Речові докази — прикраси — повернуть потерпілій.
Ірина Домащенко, «Судовий репортер»
Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.
22
0
20
20
