«Не розумію за що мене так суворо карають». У Львові ексчиновницю окупаційного уряду Криму ув’язнили на 12 років

2084

Галицький районний суд міста Львова визнав винною у державній зраді 58-річну ексспівробітницю «Міністерства промислової політики Республіки Крим» на анексованому півострові.

У судових дебатах прокурор Олег Телефанко клопотав для Тетяни Незеленнікової про 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, класифікуючи цей злочин як особливо тяжкий. Проте суддя Наталія Зубачик зменшила тюремний строк до 12 років (це мінімальне покарання за ч.1 ст.111 ККУ — ред.).

В останньому засіданні, почувши прокурора, підсудна плакала.

— Я прошу суд не застосовувати до мене таке жорстоке покарання, — говорила вона. 

— А що застосовувати? — здивовано уточнила суддя Наталія Зубачик. 

— Я дуже прошу віднестися до того, що і мій вік і все. Цей строк і ця стаття, я вважаю, що є можливість якось щось переглянути і якесь пом’якшення примінити, — наполягала Незленнікова. 

— Я не до кінця розумію вашу позицію. Про що ви просите суд? — уточнила суддя.

— Не карати мене так суворо, — просила суд жінка. 

— А як? — запитала суддя. 

— Розглянути можливість пом’якшення. Я на даний час не розумію за що мене так суворо карають, як просить пан прокурор. 15 років позбавлення волі — я цього не розумію, — наполягала Незеленнікова. 

Жінка своєї провини, очевидно, не визнала.

— Я не проводила ніяку підривну діяльність, нічого такого, у розумінні підривної діяльності… Я просто працювала, щоб заробити собі на життя, мати змогу допомагати батькам-пенсіонерам. Вони потребували постійного лікування. В прошлому році і мама хворіла, і тато, я їздила до них… Навіть, коли я працювала, моя робота не була спрямована на проведення якоїсь підривної діяльності, бо це не було пов’язано з тим. Нашкодити економіці України, навіть своєю діяльністю я не мала змоги цього… Пан прокурор такий строк вимагає, що це?! Я так вважаю, що це не є правильним і вірним. Тому я ще раз хочу на цьому наголосити, я ніякої підривної діяльності не проводила, — говорила Незленнікова. 

Жінку затримали у Львові у квітні цього року і вручили підозру в державній зраді. Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії вона приїхала у своє рідне місто Кам’янське Дніпропетровської області (попередня назва Дніпродзержинськ), тому що помер її батько. Після 24 лютого Незленнікова вже не змогла повернутись в окупований Крим, і знайшла рішення — тікати через кордон із ЄС на Львівщині до Польщі, а потім через Білорусь до Росії. У дорозі до Варшави жінку затримали на українській митниці.

«При митному огляді був паспорт громадянки Росії, тоді потім визвали якихось співробітників», — підтвердила вона на допиті.

Пізніше Незеленнікова буде скаржитися суду про погане поводження та порушення її прав при затриманні. Нібито співробітники СБУ примусово привезли її до готелю, змусили жити там власним коштом близько тижня, не покидаючи будівлю, при тому забравши всі особисті речі. 

Але досить скоро підозрювана переїхала до СІЗО із можливістю звільнення під заставу в 4 млн грн застави, яку вона так і не зібрала. Тож на судові засідання жінку постійно супроводжували конвоїри, одного разу навіть наспівуючи відому в часи війни пісню: «Ластівки, ластівки, ластівки — ромашки, ромашки, ромашки». 

У підготовчому засіданні обвинувачена просила слухати справу на її малій батьківщині:

— Чи є можливість, щоб передати розгляд «діла» в Дніпро? По-перше, в мене там батьки, щоб це було ближче до дому свого. Ну і це дуже далеко, я тут одна знаходжуся і не маю можливості якісь передачі… Якщо є така можливість. 

Втім, у червні справу передали для розгляду по суті в Галицький районний суд Львова. Після цього адвокат Валерій Кушнір ще звертався до Верховного Суду, аби змінити місце розгляду справи. Він просив скерувати матеріали до Шевченківського суду міста Києва. Захисник посилався на норму закону, що справи, які підсудні судам на території АР Крим та міста Севастополя, повинні розглядатися одним із районних судів міста Києва. Однак Верховний суд відмовив, спираючись на недавнє положення КПК про те, що під час воєнного стану обвинувальні акти скеровуються та розглядаються судами, в межах територіальної юрисдикції яких закінчено досудове розслідування.

«Єдине місце для заробітку»

Незленнікова — уродженка міста Кам’янське Дніпропетровської області, але ще задовго до анексії, з 1987 року, проживала в Криму, у Сімферополі. Спочатку працювала у проектному інституті інженером. Вже потім заступником начальника управління торгівлі та побутових послуг Мінекономіки.  

Коли в 2014-му прийшла російська влада, Незеленнікова обійняла посаду заступника начальника управління незаконно створеного «Міністерства промислової політики Республіки Крим». У тому ж році Незленнікова успішно пройшла курс в Російській академії народного господарства та державної служби при президентові РФ. 

У 2020-му жінка отримала нагороду від окупаційної влади:

«За многолетний добросовестный труд, высокий профессионализм и в связи с Днем работника торговли наградить медалью «За доблестный труд» Незленникову Татьяну».

Обвинувачена працювала в «міністерстві» до квітня 2021-го, а потім вийшла на пенсію.

Як вбачається із матеріалів справи, Незеленнікова входила до кількох створених комісій при «Раді міністрів Республіки Крим». Одна з таких стосувалася благодійної допомоги, яка надходила до Криму, у зв’язку з обмеження подачі електропостачання. Незеленнікова увійшла до комісії як прессекретар.

У телефоні Незленнікової слідчі виявили фотокопію листа про доручення президента РФ щодо реалізації проекту «рускіє ярмаркі», тобто відродження ярмаркової торгівлі. І водночас інші документи із тої ж флешки вказували на заборону ввезення українських товарів.

Наприклад, українська сокова продукція, начебто, не пройшла держреєстрацію в РФ і тому служба з нагляду захисту прав і споживачів зупиняє її ввіз. Аналогічно в документах йдеться про призупинення ввозу молока і молочних продуктів підприємств ДП «Мілкіленд-Україна» та Лозівський молочний завод.

«Застосування заходів по недопущенню ввезення українського цукру на територію Російської Федерації», — цитував прокурор Олег Телефанко один із документів.

Як з’ясували слідчі, Незленнікова натомість готувала документи  для налагодження поставки в анексований Крим продукції з РФ і займалась нелояльними магазинами, які можуть закритись із політичних мотивів.

«Я вважаю, що там було багато документів, на які звертав пан прокурор, які не містять складу злочину… Наприклад про те, що інформація розміщується, що десь проводяться якісь ярмарки.  Ну а що тут кримінального, я вибачаюсь? Ну ярмарки проводяться усюди, і в Україні, вони проводились завжди», — намагалась заперечити Незленнікова.

Адвокат просив виправдати

Якщо у попередніх судових засіданнях Незеленнікова неодноразово намагалась пояснити суду свою позицію, то на власному допиті була небагатослівна. Скористалась правом не свідчити проти себе і відмовлялася відповідати на уточнюючі запитання прокурора.  

—      Яку посаду ви займали до того, як Крим був анексований? — поцікавився прокурор Олег Телефанко.

—      Маю право не відповідати на це питання? — у відповідь запитала Незеленнікова.

—      Ви вважаєте правильним те, що Крим був анексований РФ? — перепитав прокурор.

—      Це не стосується справи, я вважаю, — обурювалась обвинувачена, а її захисник попросив суд зняти це питання.

За період із 2017 по 2022 роки, Незленнікова 12 разів перетинала кордон України з тимчасово непідконтрольною територією — 7 разів через пункт пропуску в Чонгарі, і 5 в Каланчаку на Херсонщині. Для в’їзду використовувала український паспорт, хоча також оформила громадянство держави-агресора.

«Отримала паспорт громадянина Російської Федерації і підтвердила свою готовність служити державі, яка анексувала суверенну і недоторканну територію України» — написано в обвинувальному акті.

Саме цей паспорт вилучили в жінки під час обшуку 14 квітня 2022 в готелі «Leotel», куди її поселили працівники СБУ. 

—      З якою метою ви отримали російський паспорт і коли це було? — запитав прокурор.

—      Отримала в 2014 році, 10 квітня. Бо я там жила і працювала, у мене там була робота і було де жити. В Україні у мене не було роботи і не було де жити, — відповіла Незеленнікова.

—      Де ви працювали, коли отримували російський паспорт? — знову уточнив прокурор.

—      Міністерство економіки це було. Тоді, мабуть, головним спеціалістом [працювала] ще.

—      Це був орган РФ чи ще української сторони?

—      Затрудняюся відповісти на це питання…

—      Тобто? Чому? — здивувалася суддя.

—      Тому, що я зараз не можу згадати, як там ці події всі йшли.

—      Тетяна Василівна, ви працювали в «Міністерстві промислової політики Республіки Крим»?

—      Працювала.

—      На якій посаді ви працювали?

—      Я зараз не згадаю, бо там було багато реорганізацій.

—      Скажіть ті посади, які ви пам’ятаєте.

—      Я маю право не свідчити проти себе.

На всі подальші запитання Незеленнікова не відповідала, користуючись ст. 63 Конституції Україні.

—      Скажіть, будь ласка, за час вашої роботи уже після окупації Російською Федерацією Криму, чи надходили листи, вказівки, різного роду директиви від органів РФ, які ви виконували або до яких залучалися? — запитував прокурор. 

—      Я маю право не свідчити проти себе, — повторювала обвинувачена.

Суддя роз’яснила Незленніковій, що вона, дійсно, має право не відповідати прокурору, але може свідчити на свій захист.  

Адвокат просив Незленнікову виправдати, кажучи, що обвинувачення є вигадкою і припущенням.

«Незеленнікова з 10 квітня 2014 року є громадянкою РФ з усіма правами та обов’язками, тому не може бути суб’єктом злочину передбаченого ст. 111 КК України», — сказав Кушнір. 

Закон передбачає, що однією з підстав втрати громадянства України є добровільне набуття громадянства іншої держави. Проте Незленнікова заяви про вихід з українського громадянства не подавала. Вона та інші чиновники-перебіжчики в окупованому Криму свого часу були визнані громадянами Росії автоматично. Таке набуття російського громадянства на тимчасово окупованій території Україною не визнається. 

«Я працювала, бо треба було якось жити і щось робити. Звільнитися і без діла сидіти?.. Я все життя працювала, звинуватити і формулювати так, що людина робила — це державна зрада?!» — дивувалась Незленнікова.


Катерина Трохимчук, «Судовий репортер»

Цей матеріал є частиною серії про злочини, пов’язані з війною в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.

error19
fb-share-icon0
Tweet 20
fb-share-icon20
Please follow and like us:
Pin Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує файли cookies з метою аналізу трафіку та надання реклами і послуг на основі профілю ваших інтересів. Якщо ви хочете дізнатися більше або заборонити використання усіх чи деяких cookies, ознайомтесь з нашою Сookie Policy. Якщо ви натиснете «погоджуюсь» чи продовжите навігування сайтом, ви погоджуєтесь з політикою cookies. Погоджуюсь