В Україні відбувся перший суд за злочини війни над російським військовослужбовцем.
І суспільство, і правова система виявилися заскоченими зненацька. До цього в Україні не було подібних справ, які і немає спеціалізованих судів для їх розгляду. Військові суди в Україні скасували ще у 2010 році. Тому воєнні злочини росіян будуть оцінювати судді, які розглядають ДТП, побутові вбивства, крадіжки. Ці судді, як і решта громадян України чули вибухи і ховалися в укриттях у повітряну тривогу. Чимало будівель судів в Україні постраждали від війни, працівники судів вступили до війська і територіальної оборони. Тому очевидно, що навіть суддям неможливо стояти осторонь і бути над сутичкою у випадку, коли війна прийшла в твою країну.
Першим на лаві підсудних опинився 21-річний росіянин Вадим Шишимарін. Він і ще троє його товаришів здалися у полон місцевим жителям у Сумській області після того, як їх колону військової техніки розбили Збройні сили України. Шишимарін визнав, що застрелив на смерть 62-річного цивільного Олександра Шеліпова, який говорив по мобільному телефону на вулиці біля свого будинку. Хлопець каже, що так вчинити йому наказали двоє старших за званням військових, які вважали, що цивільний передає українській армії інформацію про їх місцезнаходження. Один із них, імені якого він не знає, став йому погрожувати. Адвокат обвинуваченого каже, що той стріляв під тиском і навіть не сподіваючись, що поцілить, формально виконував накази старших солдатів, не маючи наміру вбивати.
Російський військовослужбовець стріляв через вікно машини, проїжджаючи повз цивільного. Куля потрапила чоловіку в голову і він помер.
«Незважаючи на показання обвинуваченого, що він нібито випадково вистрелив у Шеліпова, суд дійшов до переконання, що вбивство здійснено з прямим умислом… Даючи пояснення, обвинувачений показав, що мав змогу не виконувати наказ та не стріляти. Причому особу, яка віддала такий наказ він особисто не знав, наказ був незаконним, тому він не повинен був його виконувати… Міг просто відмовитися виконувати, що не потягнуло б для нього жодних негативних наслідків… Суд не довіряє показанням обвинуваченого і не розділяє думку захисника, що Шишимарін не мав намір вбити цивільну особу, а наказ виконував формально, сподіваючись на те, що він не влучить… Як підтвердив сам Шишимарін потерпілий небезпеки не становив», — зачитав суддя Агафонов
Пріоритетна справа
Перше судове засідання відбулося у п’ятницю 13 травня у Солом’янському районному суді Києва. Того дня у суді зареєструвалося понад 150 працівників ЗМІ. Суд виявився неготовим до такого напливу журналістів.
Більшість українських судів взагалі не пристосовані до публічних процесів, а саме щоб у залі могли вільно розміститися хоча б кілька десятків людей, не кажучи вже про сотні спостерігачів. Дуже мало будівель судів в Україні від початку були спроектовані як будівлі суду. Частіше вони мали інше призначення. Українські суди працюють у колишніх дитсадках, поліклініках, банках. Відповідно, в них переважають приміщення кабінетного типу, невеликі кімнати, які не можуть прийняти велику кількість публіки.
У Солом’янському суді намагалися знайти компроміс. У зал засідання впустили частину телеоператорів і фотографів. А для решти медіа організували відеотрансляцію у двох сусідніх залах. У перерві журналістам було запропоновано зробити ротацію: помінятися місцями, але задум виконувався не надто успішно. А тому тиснява, образи й невдоволення у коридорах суду. Все ще багато медіа не могли висвітлювати засідання, із трансляції було складно розібрати виступи учасників. Тому прийнято рішення провести слухання в приміщенні іншого суду, де була порівняно більша зала.
Далі процес пішов дуже швидко. 18 травня за одне засідання було допитано потерпілу, обвинуваченого, двох свідків і досліджено всі докази. В Україні — це рідкість. Зазвичай судді настільки завантажені, що нечасто можуть приділити справі більше двох годин, а наступне засідання призначають через два місяці. А коли минає два місяці, то особі, яка утримується під вартою, потрібно продовжити запобіжний захід і суд не встигає зробити ще щось. А наступного разу, наприклад, не прийдуть свідки чи будуть інші перешкоди.
У справі Шишимаріна, попрацювавши дві години, суд зробив паузу для відпочинку і продовжив слухання. Якби адвокат не попросив перерву для підговки фінальної промови в дебатах, то розгляд закінчили б того ж дня. Було очевидно, що судді відклали всі інші справи, щоб розглядати саме цю. За інших умов Шишимаріна могли б судити кілька років.
Докази обвинувачення
В українській прокуратурі вважають, що могли б довести вину російського солдата навіть якби він не визнав вину. Дружина загиблого стверджує, що, почувши постріл, відкрила калитку і побачила на вулиці машину з вікна якої з дулом пістолета виглядав саме Шишимарін. Злякавшись, вона закрила хвіртку, але за коротку мить нібито добре запам’ятала цього солдата. Інший місцевий житель бачив на вулиці машину і зліва за водієм ішов дим із автомата в напрямку помешкання потерпілого.
Балістична експертиза показала, що чоловіка застрелили з автомата, який був закріплений за Шишимаріним.
Після вбивства цивільного машина з солдатами потрапила в засідку. Троє місцевих жителів обстріляли їх із мисливських рушниць. Російський військовий, за чиїм наказом Шишимарін нібито вбив цивільного, у цій сутичці отримав поранення і загинув. Тіло залишили на полі бою, а українські правоохоронці потім ідентифікували, що це Іван Куфаков. Решта солдатів ховалися вночі на сільській свинофермі, де наштовхнулися на сторожа, також цивільного, якому нічого не зробили. Вранці 1 березня росіяни пішли в село і здалися в полон.
Із чотирьох військовополонених у порушенні законів і звичаїв війни звинуватили тільки сержанта Шишимаріна. Двох інших — прапорщика Макєєва і лейтенанта Калініна — 13 квітня віддали в Росію по обміну. В Україні залишився рядовий Мальтісов, якому відвели роль свідка, щоб він підтвердив версію обвинувачення, що стріляв сержант Шишимарін.
У своїх показаннях у суді Мальтісов і Шишимарін говорили, що першим наказ стріляти віддав старший за званням — прапорщик Макєєв, якому жодних підозр не повідомили і обміняли.
Формально Шишимарін і Макєєв належали до різних підрозділів і за звичних обставин перший другому не підпорядковується. Проте в бойовій обстановці, опинившись поруч волею випадку, солдати виконують вказівки того, хто старший за званням. Прапорщик Макєєв старший за сержанта Шишимаріна. А лейтенант Калінін старший за Макєєва, однак він їхав у багажнику і ситуацію з пострілом у цивільного взагалі не проконтролював.
Оскільки Шишимарін наказ Макєєва не виконав, то інший незнайомий військовий (Куфаков) погрозами змусив його це зробити. І обвинувачений, і свідок Мальтісов кажуть, що не знали цього чоловіка, з яким їхали в машині. Того ранку вони начебто бачили його вперше. Мальтісов описував незнайомця як особу 25-30 років із підрозділу розвідки, пояснив, що в такому віці російський армієць зазвичай має звання офіцера і певний досвід служби. Куфаков сидів на передньому сидінні біля Макєєва, який був за кермом. Тобто хлопці могли сприймати Куфакова і Макєєва як командирів.
Суд визнав, що Шишимарін діяв за спільним умислом із Куфаковим. Водночас прізвище цього військового із вироку виключили, зазначивши його як Особа_1, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Суд пояснив, що особа цього військового в засіданні не встановлювалася, та з’ясуванню істини і ухваленню вироку щодо Шишимаріна це не перешкоджає.
Але Куфаков таки реальна людина. Ідентифікувати його допомогли місцеві мисливці, в чию засідку раніше потрапили росіяни. Мисливці передали правоохоронцям документи військового Куфакова.
Ніякого юридичного рішення щодо цього військового не приймалося, оскільки він помер. «Якщо особи немає, а є труп, то є практика Верховного суду і апеляційних судів, які такі підозри скасовують. Може, нам би і дуже хотілося, але є судова практика. Як ми будемо повідомляти підозру мертвому?!» — пояснив «Судовому репортеру» прокурор Ярослав Ущапівський. Щодо Мальтісова прокурор каже, що він проходить як «чистий комбатант».
Двох уже обміняних росіян Макєєва і Калініна на стадії досудового слідства допитували як підозрюваних. Але те, що вони розповіли, начебто розвіяло усі підозри і справи щодо них закрили. Перевірити це неможливо, бо протоколів їх допитів у справі немає.
У прокуратурі не під запис кажуть, що Макєєва і Калініна обміняли саме тому, що російська сторона хотіла забрати вищих за рангом військових. Це і стало причиною, що свідком виявився рядовий Мальтісов.
На запитання про те, що чому підозр не висували Макєєву, який нібито віддавав наказ Шишимаріну, прокурор Андрій Синюк відповідає, що це не був наказ. Прокуратура наполягає, шо Макєєв не був керівником Шишимаріна, вони належали до різних підрозділів, а тому і злочинного наказу, за який мав би відповідати Макєєв, немає.
Захист
Судовий процес має бути змагальним. І, звичайно, росіянину Шишимаріну забезпечили захисника. Оскільки грошей на адвоката солдат не мав, то держава Україна дала йому такого власним коштом. Адвокат Віктор Овсянніков сказав, що просто був черговий у Центрі безоплатної правової допомоги і коли надійшов запит, то прийняв його.
Факт, що український адвокат захищає російського солдата, критично сприймається громадянами: «А якби він вбив когось із родичів адвоката, цікаво, чи захищав би адвокат вбивцю?! Погано, що смертну кару вже скасували! Завтра чи після завтра ми обміняємо наших полонених. То навіщо цей цирк? Немає куди гроші подіти?!».
Та участь адвоката є обов’язкова. Якби пошуки адвоката затягнулися, це навряд чи наблизило б українське суспільство до правосуддя.
Овсянніков звертає увагу суду, що Шишимарін діяв під тиском старших військових і в бойовій обстановці виконував їхні вказівки. Адвокат вважає недоведеним, що Шишимарін хотів убити цивільного. Солдат зробив 3-4 постріли і тільки одна куля попала в людину. Тому адвокат сумнівається, що військовий стріляв прицільно. Зрештою, адвокат вважає, що відповідати за скоєне могли б інші старші за званням військові, яких влада чомусь обміняла у Росію.
Адвокат зазначає, що правоохоронці обміняли ключових свідків. Сам участі у допиті Макєєва і Калініна він не брав і протоколів їх допитів також не бачив. Овсянніков вступив у справу в 20-х числах квітня. А двох росіян обміняли приблизно за тиждень до того.
Правоохоронці вилучили мобільний телефон вбитого і принесли його в суд як доказ. На телефоні мусить бути інформація про останній дзвінок.
Цивільні особи втрачають імунітет, якщо беруть безпосередню участь у бойових діях, наприклад, допомагаючи одній зі сторін під час конфлікту. Тобто якщо вбитий справді спілкувався у той час із українськими військовими, то його вбивство росіянами не може бути воєнним злочином.
Чоловік, з яким перед смертю 3,5 хвилини розмовляв загиблий Шеліпов, встановлений. Однак ані обвинувачення, ані захист не ініціювали виклик цієї людини в суд, щоб підтвердити чи спростувати мирний характер розмови. Мовляв, раніше на допиті він не розповів нічого цікавого, а тільки, що був дзвінок і потім пролунав постріл і розмова перервалася.
«Ми не досліджували всі докази. Якби Шишимарін не визнавав вину, то ми б вивчали всі докази, які є у матеріалах справи. А оскільки визнав вину, то для чого?! І там було непросто його викликати (чоловіка, з яким говорив загиблий, — ред.), тому що він фермер і в нього посівна», — каже прокурор Ущапівський.
Покарання
Кримінальний кодекс України дозволяє суддям призначити за порушення законів і звичаїв війни, що поєднані з умисним вбивством, від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.
Прокурори попросили призначити Шишимаріну максимально можливе покарання, тобто довічне. Попри те, що визнають пом’якшуючі обставини — щире каяття і сприяння слідству.
Такий радикалізм прокурорів можна зрозуміти в умовах війни, коли російські ракети і бомби атакують в Україні цивільні об’єкти й від цього гинуть люди. Але, імовірно, Шишимаріну не доведеться до кінця своїх днів спокутувати вину. Його можуть обміняти. Тим більше, що вдова загиблого вже повідомила в суді, що не заперечує, щоб Шишимаріна віддали в обмін на звільнення захисників Маріуполя із «Азовсталі».
В Україні подібні випадки не вперше. У грудні 2019-го трьох осіб засудили до довічного ув’язнення за теракт із загибеллю людей поблизу Палацу спорту в Харкові під час мирного зібрання з нагоди річниці Революції Гідності. Одразу після вироку суд відпустив терористів з-під варти, оскільки Росія погодилась обміняти їх на полонених українців.
Бувало гірше, що рятуючи полонених, обвинувачених могли обміняти навіть не чекаючи вироку, по суті втрутившись у правосуддя. Під тиском обставин суд змінював запобіжний захід і випускав обвинувачених зі слідчого ізолятора, зазначаючи в рішенні, що це робиться для обміну. Після обміну цих людей навіть оголошували в розшук, а потім судили заочно. Саме так сталося у випадку з трьома колишніми працівниками підрозділу поліції «Беркут», яких судили за масові вбивства українців 20 лютого 2014 року.
Читайте також:
Навіть у війни є правила. У суді над військовослужбовцем рф Шишимаріним вивчили всі докази
Суд починає розгляд справи військовослужбовця рф Шишимаріна про вбивство цивільного – фото, відео
Ірина Салій, «Судовий репортер»
Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.
21
0
20
20
