Галицький районний суд міста Львова розпочав розглядати по суті справу державної зради 72-річного колишнього КДБіста Олександра Косторного. Його обвинувачують у корегуванні ракетних ударів по Яворівському полігону шляхом передачі інформації представникам РФ.

8 лютого прокурор Андрій Никеруй зачитав обвинувальний акт.

Вважається, що допомагати РФ Косторний почав 4 березня 2022 року. Він надіслав у месенджері Telegram карту Міжнародного центру миротворчості та безпеки (відомий як Яворівський полігон — ред.) з позначеними місцями для ракетних ударів (казарми, гуртожитки).

13 березня РФ обстріляла ракетами полігон внаслідок чого загинула 61 людина і ще 160 було поранено. У підготовчих засіданнях сам Косторний розповідав журналістам, що відправив схему риболовно-мисливських угідь своєму знайомому, аби показати де збирає гриби. 

«Я років 50 займаюсь збором грибів і ще в 2010 році з товаришем, який зараз живе в Німеччині, ми розглядали ту схему… Там ще з 2010 року позначали, що є якісь приміщення військові. Без назви, без координат цих будівель. З 2010 року, 12 років це відкрито, як це може нашкодити Яворівському полігону, якщо це відкриті відомості?! Мій товариш попросив для своїх знайомих, де я збираю гриби, і я йому вислав», — розповідав обвинувачений журналістам після одного з засідань.

Другом Косторного виявився колишній львів’янин Олександр Свистунов, який вже має російське громадянство і від 2014 року проживає в анексованому Криму. Свистунов є одним із засновників наразі підсанкційної партії «Русский блок» та Всеукраїнської громадської організації «Руський рух України».

За версією обвинувачення, карту полігону з відомостями про розташування військовослужбовців і техніки ЗСУ Косторний надіслав також діючому оперативнику ФСБ РФ Юрію Водолазькому, який підписаний як «Ігор Водолазов». 

«Надав Водолазькому інформацію про можливе розміщення іноземців у школі №52, що розташована у Львові, цього ж дня передав інформацію про оснащення місць для біженців на території СКА, Клепарівська 39а», — написано в обвинувальному акті.

Після судового засідання Косторний повідомив, що не знає співробітника ФСБ Водолазького і що саме йому надсилав інформацію. Чоловік каже, що його друг Свистунов попросив надіслати карту начебто ще на резервну електронну пошту.

— Мені дали адрес, я дублював. Дивіться, я не знав і не знаю цієї людини (ред. — Водолазького). Сказав (ред.— Свистунов), якщо немає зв’язку чи якісь проблеми, ось тобі дублююча електронна адреса…

Вина не доведена, але надо мною знущаються зараз. Мене обвинили в тому, чого я не робив. Це знущання, 8 місяців. За що я страждаю? Літня людина. Ви бачите в мене навіть, я зараз говорю, голос тремтить. Мене вже довели майже до сказу. За що?! За те, що я майже 30 років працював на Україну?! На те, щоб тут було верховенство права, — нарікає Косторний

Адвокат вважає, що вина Косторного не підтверджується жодними доказами, які будуть надаватись прокурором.

Захист неодноразово просив суд про зміну тримання під вартою на домашній арешт. Але даремно.

— Куди мені тікати?! У мене чотири доньки, шість онуків, які потребують моєї допомоги. Дружина двічі майже не вмерла, викликали швидку, — жаліється обвинувачений.

«Він був кадебістом»

Підсудний Косторний неодноразово наголошує, що 30 років боровся  за дотримання прав людини в Україні. Він є одним із засновників «Міжнародного товариства прав людини». Значок цієї організації чоловік носить на лацкані піджака.

Захисник Ярослав Гандзюлевич просив журналістів не ототожнювати його як адвоката з підсудним, оскільки це паплюжить ділову репутацію. Щоправда сам у коментарі «Судовому репортеру» зізнався, що є одним із засновників того самого товариства.

Засідання суду як вільний слухач відвідує 80-річний віце-президент уже згаданої організації Андрій Сухоруков. «Судовому репортеру» він розповів, що знає підсудного біля 30-ти років, а організацію вони заснували 1993-го.

— Я є керівник правозахисної організації «Міжнародного товариства прав людини», у раді цієї організації досі працює Олександр Дмитрович Косторний. Щоб він так ненавидів людей, щоб посилав  їх знищити — це в голові не вкладається… Що ж він не розумів, до чого призведуть ці дії? Розумів. Тому я вважаю, що це якась, не те що підробка, але того типу. Треба було когось посадити, і знайшли крайнього. Не було подібного чогось… Він був кадебістом, як ми кажемо, ну й що з того. Кадебістів маса було. Ціле військо було КДБ. Ну і що, всіх їх звинувачувати в будь-яких подіях? Я б не брався.

Зі слів товариша, Косторний завжди був принципово російськомовним, вважав, що має право говорити російською.

Косторний досі значиться керівником Громадської організації «Російське товариство імені О. Пушкіна», яке є засновником «Львівського російського драматичного театру». 

До 1990 року обвинувачений Косторний у званні майора служив у відділі зовнішнього спостереження у Комітеті державної безпеки СРСР. Закінчив Вищу червонопрапорну школу КДБ у Москві. Розповідає журналістам, що з того часу з колишніми колегами не зустрічався.

Завершення своє діяльності КДБ Косторний пригадує неоднозначно:

«Я написав заяву, нібито про звільнення. А фактично керівництво поставило переді мною завдання створити в СРСР асоціацію детективних служб і підготувати відповідне законодавство. Львівський університет наполовину підготував документ, який називається Закон «Про недержавну розшукову та пошукову діяльність». Але ви знаєте події 90-го року, Союз розвалився і закон не прийняли, хоча його мали розглядати у Верховній раді СРСР. У зв’язку з тим, що Союз розвалився, я в 42 роки, маючи вислугу 24 — став безробітним. Але я продовжував діяльність в напрямку детективної діяльності. В Росії такий закон був прийнятий, в Україні, на жаль, немає дотепер».

У 2002-2010 роках Косторний балотувався до Верховної Ради України від проросійських сил — Прогресивної соціалістичної партії України, Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція» та Комуністичної партії України.

Косторний також був активним користувачем російської соцмережі «Мой мир». Із його сторінки вбачалося, що він дуже ностальгував за Радянським союзом і симпатизував Росії: регулярно вподобував російські краєвиди і зображення російської символіки. А після початку повномасштабного вторгнення Косторний підтримував дописи з російською пропагандою та дискредитацією української армії.

У березні буде рік як нема сина

На судові засідання як вільна слухачка приходить пані Марія — мати 52-річного військовослужбовця Романа Пюрика. Жінка неодноразово зверталася до Косторного, розповідаючи про загибель військовослужбовців на полігоні. Але підсудний відповідав, що не має до цього жодного відношення.

8 лютого пані Марія схвильовано показувала Косторному фотографію свого сина. 

Роман Пюрик служив санітарним інструктором у військовому містечку «Немирів». Пішов до лав ЗСУ добровольцем 28 лютого 2022 року не вперше, бо і в 2014-му вже ставав на захист України.

За два дні до обстрілів Яворівського полігону Роман дав матері звістку, що з ним все добре. Дзвонив до брата, надсилав фотографії. 

Марія пригадує, як дізналась про обстріл:

— Мені подзвонила моя внучка, вона недалеко там живе. Каже: «Бабо всьо, Ромка вже нема». Говорила, що ракета впала і всі вони загинули.

Жінка двічі їздила на полігон, але на територію її не пустили. У Романа залишилось двоє дітей. Офіційно він досі вважається зниклим безвісти.

Марія каже, що приходить до суду, щоб знати, чи буде Косторний покараний.

— Хлопці, ті що їздили, то збирали ті кості… Казали до мене: «Тьотю Марійко, та там крові було, цегла — все в крові».

14 лютого суд перейде до дослідження письмових доказів у цій справі. Попередньо відомо, що максимально можливе покарання, яке загрожує Косторному, це 15 років позбавлення волі.

Катерина Трохимчук,  «Судовий репортер» 

Цей матеріал є частиною серії про злочини, пов’язані з війною в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.

22

0

20

20