Оболонський суд Києва не задовольнив позов анатиквара про визнання за ним права власності на конфісковану книгу.
Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на рішення від 26 серпня, оприлюднене судом на початку жовтня.
Позивач займається антикваріатом з 1992 року. На почату 90-х він купив для особистої бібліотеки старовинну книгу «Візантійські емалі» 1892 р., яка є екземпляром-оригіналом книги «Історія і пам’ятники візантійської емалі» Н.П. Кондакова («Візантійські емалі. Зібрання Звенигородського») видання Санкт-Петербург 1892 р. Екземпляр книги був некомплектним, так як там не було суперобкладинки, коробки й фотографії Звенигородського.
Вартість книги в наші дні, відповідно до висновку експертизи, складає понад 900 тисяч гривень.
У 2012 році антиквар хотів її продати. Помічник повідомив йому, що має знайомого, який мешкає у Харкові і готовий придбати книгу або сприяти її продажу. Покупець хотів спочатку показати книгу знайомому експерту для визначення її ціни.
Антиквар передав книгу під чесне слово, без ніяких угод і розписок, бо так нібито прийнято в їх середовищі. Але харків’янин виявився недобросовісним покупцем та намагався вивезти книгу до Російської Федерації, та його зловили на кордоні і разом із двома спільниками судили за контрабанду.
Спритники відбулися умовним покараннями. Книгу вироком суду конфісковано у власність держави і передано на зберігання до Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка.
Аникварт стверджував, що нічого не знав про план контрабанди кнги і його ошукали. Тому він звернувся до суду, вимагаючи визнати право власності і витребувати книгу на його користь.
Суду надано доказ — квитанцію, що книга Кондакова «Візантійські емалі» куплена за 600 рублів 12 лютого 1989 року у комісійному миагазині №7 Ленінградського обласного управління Ленторг.
Як свідок допитувався охоронець, який працював у фірмі антиквара і за дорученням шефа передавав пакунок із книгою. Про видачу зробив запис в журналі, сторінку з якої згодом вилучили працівники СБУ.
Судом оглянуто оригінал даного журналу та копію вилученого листа, який містить запис про передачу книги 14.04.2012 року. Крім того, позивачем надано фотокартки спірної книги.
Суд вирішив, що чоловік своє право власності на книгу. Враховуючи, що в Україні не врегульовано законодавчо окремо питання антикварної власності, немає реєстрів антикваріату тощо, суд вважав пояснення свідків та наявність у позивача квитанції на придбання книги належним та допустимим доказом, який підтверджує його право власності на старовинну книгу.
Апеляційний суд підтримав це рішення. Але у червні 2017-го Вищий спеціалізований суд його скасував, посилаючись на п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил».
Відповідно до роз’яснень Верховного Суду, конфіскація майна, яке є безпосереднім об’єктом контрабанди, застосовується незалежно від того, чи є це майно власністю особи, яка вчинила правопорушення.
Справу передали на новий розгляд до першої інстанції.
Однак з’ясувалося, що позивач уже встиг забрати книгу в той момент, коли рішення першої інстанції після апеляції набуло чинності. На момент коли рішення були скасовані книга вже була продана антикваром. Місцезнаходження книги та її теперішній власник невідомі.
У серпні 2021-го Оболонський суд повторно виніс рішення, цього разу визнавши, що конфіскація придмета контрабанди обов’язкова незалежно від того, хто є власником цього майна.
Крім того, суд зазначив, що копія комісійного магазину не містить даних про особу покупця та інформації, яка саме придбана книга, тому не дає ідентифікувати книгу та покупця і не може бути доказом.
Позивач просив виключити книгу з акту опису та арешту майна, витребувати її в його власність та відшкодувати 900 тисяч гривень моральної шкоди.
Але суд вважає, що книгу конфіскували законно, на виконання вироку суду. Водночас сьогодні її місцезнаходження не встановлено, вона продана третій особі. Тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.
21
0
20
20
