“Бачив тільки стволи і Захаренка” – суд повторно допитав єдиного, хто вижив після масового розстрілу біля ставка на Житомирщині

У Богунському суді Житомира в минулу п’ятницю відбулося одне із завершальних засідань у справі про вбивство сімох атовців біля ставка навесні минулого року. На лаві підсудний 59-річний Анатолій Захаренко, орендар ставка. За матеріалами справи, він вночі розстріляв сімох гостей, врятувався тільки один.

Раніше ми вже писали про справу начальника поліції, якого за кілька годин до приїзду гостей здав правоохоронцям Захаренко, а також про позицію самого Захаренка приводу вбивства, що він захищався від військових, які змушували його відкликати свою заяву на поліцейського. Від дачі пояснень родичам загиблих Захаренко навідріз відмовився.

Зараз ми розповімо, про те, як повторно допитали потерпілого — єдиного із гостей Захаренка, хто вижив після тієї ночі.

Вадим Федюнін вже вже раз свідчив у лютому цього року, але тепер суд вбачає суттєві розбіжності в його показаннях. Виявилося, що чоловік багато чого не пам’ятає, змінює свої попередні показання, іноді те, що він розповідає, взагалі суперечить матеріалам справи. Зокрема ідеться про кількість вжитого алкоголю і те, чи пив обвинувачений Захаренко.

Сам потерпілий переконує, що це від пережитого шоку. Суддя вважає, що, навпаки, події мали би врізатися Федюніну в пам’ять і він повинен розповідати все максимально точно.

Головуючу суддю Наталію Гулак ситуація із пам’ятттю свідка видимо дратувала. Родичі загиблих кажуть, що суддя і адвокати Захаренка просто заплутували Федюніна своїми запитаннями.

Ще до початку допиту суддя Гулак висловила прохання до потерпілих:

– Будь ласка, не одягайте футболки з фотографіями. Це може вважатися як вплив на суд. Будь ласка, застебніть. Наступного разу, якщо ви приходите, і пан адвокат теж…

Якщо це стосується просто громадян, я ще розумію. Але Вас я не розумію, Ви учасник процесу, який має відповідну освіту. Ви знаєте, що це може бути розцінено як тиск на суд.

– Це Ваша думка, – почулося з лави потерпілих.

– Ні, це не моя думка, це вимога закону, – відповіла суддя.

Повторний допит Федюніна ініціювала сторона потерпілих після того, як у суді демонструвався запис розмови Федюніна з оператором на лінії “102”.

– Можете більш детально пояснити щодо епізоду, коли Захаренко почав боротися з Вульчином, який вхопив його за стволи? Що Ви бачили і мене цікавить відстань? – запитав представник потерпілих Ярослав Іллляш.

– Бачить я багато не міг. Бо, грубо кажучи, це двері. А це спина Вульчина. Бачить, що за ним відбувається, я не міг… Бачив, що він [підсудний] потянув на себе ружье. Це долі секунди… Прозвучав вистріл. Вульчин — я поняв, що він помер, тому що він видохнув так… Видох такий получився. Я бачив, що вистрілив в упор. Зрозумів, що там несумісні з життям, показалось так, рани. Там, якщо сантиметрів 50 було між ружьем і Вульчином… Бо там сам коридор 2 метри. Нема де розвернуться. Думаю, в цей момент, коли він виривав у нього ружье, произошел вистріл.

– Ви допускаєте, що була певна відстань?

– Він чуть-чуть потягнув на себе. Може, не впритул було прямо, як кажуть експерти, що було впритул і з близької відстані. Може, це було з близької відстані. Я не міг бачить. Це мої суб’єктивні відчуття.

– Окрім тих одиниць зброї, що вилучені на місці події, чи бачили Ви ще якусь зброю, можливо, хлопці з собою брали.

– У них не було гладкостволів. У них була вся зброя нарізна, я добре розбираюсь. …

– Можете перерахувати зброю, яка була? – попросив представник потерпілих Чорномаз.

– Ремінгтон» 223 калібру, «Ругер» 22LR, «Зброяр» Z-15 223 калібру,  карабін АК-47 7,62 мм.

– А чий це? – запитала суддя про останню зброю.

– Ханенка.

– А з якого часу він у нього?

– Скільки його пам’ятаю, стільки і був.

– Ця зброя діставалсь з чохлів на озері.

– Доставалась. Не вся, та, з якої стріляли. Ремінгтон, зброяр і ругер. Зброяр 223 — Білоуса. Ругер 22 калібру (мєлкашка) — Мамиченка. З них двох ми стріляли.

– Карабін Ханенка виймався?

– Може, рюкзак доставав, а його не доставав.

– Ви бачили, що він [карабін] був на місці пригоди не в чохлі, не в машині, не в будинку, а на вулиці… – сказала суддя.

– А підложений під труп, – продовжив Федюнін.

– Ми не знаємо, чи підложений. Просто біля трупа Ханенка. Запитання, він до того виймався?

– Ні.

Далі запитання ставили адвокати Захаренка.

– Що обвинувачений був у стані алкогольного сп’яніння з чого Ви це взяли? – запитав адвокат Черезов.

– Просто він випив два літри горілки.

– Федюнін, у прошлий раз було менше. Визначайтесь, скільки було, – відреагувала суддя, маючи на увазі показання потерпілого в лютому цього року. – Минулий раз Ви сказали суду, що Ви придбали пляшку горілки 0,75 і дві пляшки пива.

– Може, він [Захаренко] самогонку діставав. Я ж не бачив, я не слідкував.

– Якщо Ви стверджуєте, що людина була в нетверезому стані, то Вам повинно було бути це відомо, – пояснила суддя.

– Я бачив, що він випиває… Він сидів і пив. Наливав і пив.

– Як Ви відноситесь до того, що… з експертизою відносно Захаренка він взагалі нічого не вживав спиртного? – запитав адвокат Черезов.

– А коли цю експертизу робили?

– На ранок робили. Воно б залишилось. Щонайменше на добу два літри алкоголю.

– Його неодноразово до цього останавлювала ГАИ… — почав пригадувати Федюнін.

– За це не йдеться… Мене не цікавить, що було до того. В нас зараз кримінальна подія. Ви кажете, що Захаренко зловживав спиртним… Ви знайомі з матеріалами справи і це не є таємницею: Захаренко не вживав спиртного взагалі.

– Я експерт ілі шо?!

– Він вживав чи не вживав?

– П’ятий раз кажу. Вживав, — відповів Федюнін

– На минулому засіданні, коли Ви дали покази, Ви пояснили, що у Вульчина також була зброя. Зараз Ви кажете, що зброї не було. Вульчин був зі зброєю чи ні?

– Та не було такого, як я міг сказати, якщо не було зброї.

– Коли Ви покинули місце, де це все відбувалося, хто, на Вашу думку, був загиблий, а хто поранений?

– Я думав, що двоє загиблих — Ханенко і Вульчин.

– Ви думаєте чи бачили?

– Я це почув…

– З чого Ви зробили висновок? — сформулювала запитання суддя.

– Він видохнув. По видоху… В упор Ханенка і він так видохнув, що я поняв, що, скоріш за все, він загинув. Коли вистрелив у Вульчина, в упор з пів метра, тоже був такий видох, вроді він як помер.

– Коли був постріл в Ханенка, де саме Ви знаходились?

– От через стєночку. То єсть метра три.

– Ханенко знаходився на вулиці, Ви внутрі і Ви почули видох Ханенка?

– Так… Троє людей залишались живими.

– Хто саме?

– Мамиченко, Білоус — вони знаходились в тій кімнаті, в якій я знаходився. Купріянов знаходився в сусідній кімнаті.

– Що робив Купріянов?

– Спав.

– Тобто йдуть постріли…

– Коли постріли, він вигукнув: «Він вбив Рому»… Я поворачиваю голову, а обвинувачений вже наводить на мене…

– Ви пам’ятаєте свої показання 11 лютого? – втрутилася головуюча суддя.

– Більш-менш.

– Якщо ці події мали місце, як вони були, то людина не забуде їх і не може інтерпретувати, як захоче. Я вперше чую, те що Ви розказуєте захисту сьогодні, – зазначила суддя Гулак.

Потерпілий Федюнін не погоджується.

– У попередньому засіданні 11 лютого ваша розповідь була зовсім іншою, – сказала суддя.

– В чому іншою? Об’ясніть.

– Минулий раз Ви сказали тільки про одну людину, у присутності Вас яка загинула. Ви переступили і втекли за кут.

– То єсть я не розповідав, що він вистрелив у Ханенка перед цим?

(суддя розвела руками)

– Про Ханенка розповідав, – вигукнули зі сторони потерпілих.

Жінці, яка це сказала, суд зробив зауваження.

– Я про Ханенка казав іще тоді, якщо переслухать мої покази. За три метри я почув через стєнку постріл, видох. Все те ж саме. Просто хтось щось хоче слухать, а щось не хоче.

– Це Ви про себе? – відреагувала суддя.

– Так.

– Ви даючи показання, про те, як обвинувачений зайшов у кімнату зі зброєю в руках, показали, що Ви сиділи на дивані. Лежав хто? Вульчин. Не на дивані, на підлозі, який схопив за зброю Захаренка… Тут Ви розповідаєте зовсім по-іншому. Ви кажете за кордидор, – зазначає суддя

– Я стояв в кімнаті. Це були долі секунди… Як він хапав, я уже підіймався…

– Де відбулася сутичка?

– На порозі. В пройомі дверей.

– У Вашій присутності хтось з іншої зброї стріляв?

– Ні.

– При Вас пошкоджено було вікно? – запитала суддя.

– Ні.

– Хтось брав зброяр руки?

– Ні.

Суддя запитала, де знаходився Купріянов. Потерпілий відповів, що спав сусідній кімнаті. Але з’ясовується, що в сусідню кімнату Федюнін не заходив, а, отже, на власні очі цього не бачив. Суддя роз’яснює, що показання слід давати про те, що потерпілий справді бачив, а не, що він думає.

– Я ж з ним через стєнку розмовляв. З ким же я розмовляв?!

– Ви ще й через стєнку розмовляли?

– Як заходив, пару слів перекинулися.

Федюнін пояснює, що кажучи, що Купріянов спав, він мав на увазі, що той сидів у телефоні, готувався до сну і т.п. Що робили інші чоловіки, які були з ним в одній кімнаті, він начебто не бачив, бо вони були за спиною. Першими він почув два постріли із гладкоствольної зброї.

– Начинаю засипать. Чую постріли, просипаюсь.

– Хто біля Вас знаходився.

– Білоус… Ой, Мамиченко.

– Мамиченко чи Білоус?

– Мамиченко.

– На дивані з Вами хто? – запитала суддя.

– Мамиченко.

– Білоус пам’ятаєте, де лежав? Ви минулого разу говорили.

– Да, но… Зачєм повторювати одні і ті ж… Білоус лежав біля (показує рукою вправо — ред.)… Вульчин лежав попереду мене… Чую два постріли. Чую як Ханенко відкриває двері і питає: «Толік, що случілось?». Він не доказав. Вистріл зі словами: «А на…». І все. Далі розказувати? Я на хлопців глянув. Хлопці тоже начали просипаться. Купріянов крикнув: «Він убив Рому». Поворачиваю голову і вже на порозі стоїть обвинувачений з ружьем зі словами: «Тобі тризда». Вульчин хватає його за стволи… Він його тягне на себе. Я вискакую. Вони мені перекривають шлях. В цей же момент відбувається постріл. Обвинувачений тікає. На ходу перезаряджається, я чую.

– А можете сказати, чому він тікав? – поцікавилась суддя.

– (Федюнін знизує плечима)

– У Вас зброя була в руках?

– Ні. Просто побоявся, що ми щас нападемо.

– Тоді нема кому нападати! – каже суддя.

– Як нема?

– Ви один!

– Ззаді ще два чоловіка.

– Ви один виходите з вузьких дверей?

– Це все не було саме так. Це були долі секунди. Вистрибнув, біжу.

– Тобто він швидше, ніж Ви, тікає на вулицю.

– Я поки перепригнув, він був почті що на вулиці.

– Тобто Захаренко вибігає на вулицю? – каже адвокат.

– Спиною до Вас? – уточнює суддя.

Федюнін ствердно киває.

Суддя хитає головою, виражаючи сумнів.

– Там стояв автомобіль. Перед входом у будинок. Де знаходився Захаренко, коли вибіг з будинку? – запитала суддя.

– Навпроти дверей.

– Мене автомобіль цікавить.

– Автомобіль навпроти, чуть лівіше.

– А Захаренко по відношенню до автомобіля?

– Рядом з автомобілем.

– Це перед, обличчям до входу, спиною?.. Мене цікавить, де Ви побачили Захаренка, де він перезаряджав зброю.

– Я постоянно тримав його в полі зору. От як стєнка, може, далі, – відповідає Федюнін, киваючи на стіну за спинами суддів.

– Автомобіль на такій відстані стояв. Три метри від будиночку, – каже суддя.

Федюнін не може точно сказати, з якого боку від авто стояв Захаренко, але наполягає, що перед входом у будинок.

– Вас двоє — Ви і Захаренко. І суд повинен перевірити покази всіх. Ваші, в тому числі. Тому що всі інші — це люди, які постраждали. Ви один залишився живий. Будь ласка, згадуйте, – наголосила суддя.

Федюнін гучно обурюється, говорить, що не розуміє, що в нього хочуть. Суддя дає йому аркуш паперу і каже намалювати розташування.

Представнику потерпілих дозволили допомогти Федюніну. Останній голосно каже: «І що це дасть?». Суддя відповідає, що їй треба перевірити показання Федюніна і Захаренка.

На схемі — два чоловічки, автомобіль. Зображено, що Федюнін оббіг будинок, а Захаренко стоїть біля задньої частини машини.

– Я можу не точно намалювать… Я побачив, що він зараз вистрелить і вже далі не дивився, – пояснив потерпілий.

Потім Федюніна запитують, у що гості стріляли вдень. Потерпілий не може точно назвати місце, кажучи, що десь біля альтанки, стріляли по банках. Федюнін, за його словами, стріляв на 100 метрів у пеньочок з ругера 22 калібру. На досудовому слідстві Федюнін сказав слідчому, що не бачить його і він для нього розмита пляма. Однак наполягає, що у мішень міг попасти. Федюнін носить окуляри. Він каже, що пострілів не рахували, але їх могло бути максимум до 20. Однак, як кажуть адвокати, місця цієї стрілянини не знайшли, не знайшли жодної гільзи від ругера, немає місця, де валяються 20 гільз.

Суддя зачитала показання Федюніна в лютому цього року: «Стріляли майже усі. Вверху там є мішені. Банки. Воно метрів за 100».

– Як я можу отвічать за експертів. Може, вони їх (гільзи — ред.) собрали і викинули в озеро, — сказав Федюнін.

– Ви демонтстрували зброю і намагались стріляти в сторону ставка, — каже суддя.

– На фото видно, що ми стріляли в одну сторону, а озеро… (Федюнін показує в бік рукою-ред.).

Федюніна просять пригадати, в чому він вийшов з будинку, коли почув постріли. Той відповідає, що був у теплій германській підстьожці. Підтвердив, що був без окулярів, але розгледів Захаренка і яку зброю він мав із собою. Згодом на запитання судді Федюнін уточнив свій зір -4 діоптрій. Вважається, що з таким зором людина вже на відстані 5 метрів не може роздивитися риси обличчя людей, а на відстані 10-15 метрів розрізняє тільки силуети.

– Я почув більше 30 вистрілів, як пробіг 2 кілометри.

– Хто стріляв, Вам відомо?

– Відомо. Захаренко.

– Звідки Ви знаєте, що стріляв Захаренко?

– Здогадався… Хтось брав і настрілював: бах-бах-бах…

– Коли Ви вибігали, Ви побачили Захаренка, який повернув направо аж за автомобіль. Де знаходився Ханенко? – запитала адвокат Шолодько.

– Я не бачив.

– В яру, на ставу ви стріляли приблизно о котрій годині?

– В 6-7… Я не знаю.

– В той момент Селіщев був присутній (місцевий житель — ред.) ?

– Уже зброя була схована.

– Скільки Селіщев знаходився там?

– Я не пам’ятаю.

– Логічне додаткове питання. Ви не могли не бачить Ханенка. Якщо з Ваших же показів… У зв’язку з тим, де саме він був знайдений. Ви не могли його не бачити, – сказав адвокат Черезов.

– А Ви як це знаєте. Ви там були?

– Я бачив огляд місця події.

– Ну і шо… Я об’ясняю, я дивився на Захаренка. Я не дивився ні вліво, ні вправо, ні на машину. Розумієте?

– Якщо Ви чуєте подих особи, то Ви не можете знаходитись від неї на десять чи на 5 навіть метрів… Біжить Захаренко, матюкається. Ідуть постріли. Ви чуєте якийсь останній подих. Ви виходите і не бачите, де знаходиться Ханенко, – сказав адвокат Черезов.

– Коли вийшов Ханенко, не було ні пострілів, ні матюків. Було тихо.

– Де знаходився Ханенко, коли Ви чули його останній подих?..

– Було два постріли. Питання Ханенка, хто і що случілось і потім був постріл… Третій, да.

– Потім четвертий був, – додала суддя.

– У Вульчина, – підтвердив Федюнін.

– Воно звучить цікаво, що Ви, перебуваючи в кімнаті!.. – сказала суддя.

– З отакими стіночками, – уточнив Федюнін.

– Не важно. В кімнаті! Ви знаходитесь в кімнаті. Між кімнатою і вулицею є приміщення… Чуєте там десь голос Ханенка, який звертається до Анатолія [Захаренка]. Тобто Ханенко бачить Анатолія, якого в будинку немає. Тобто він де може знаходитись? – запитує суддя.

– На вулиці.

– Ви чуєте постріли. Потім відбуваються певні події. Ви виходите з будиночку. Тому питаємо, бачили Ви самого Ханенка?

– Не бачив.

– Виникає запитання резонне. Якщо Ханенко лежить перед східцями [в будинок], то як Ви могли його не бачити?

– Я його не бачив. Я був в такому стані… Бачив тільки стволи і Захаренка. Все!

– Ви бачили Селіщева, свідка? Ви його знаєте? – запитала суддя.

– Так.

– У вас нормальні стосунки?

– Нормальні.

– Він дійсно спілкувався з вами? Ви разом з ним знаходились біля столику?

– Так. Рядом.

– Можете підтвердити, що біля столику були особи, яких він називав?

– Так.

– Вживали спиртні напої?

– Хтось вживав, хтось — ні.

– Ви вживали? — запитала суддя.

– Я — да, – відповів Федюнін.

– Селіщев?

– Та тоже щось вживав.

– Що було із спиртного?

– Горілка, пиво. Може, Селіщев приніс самогонку. Я вже не пам’ятаю… Не було цілі напиться.

– По часу це скільки займало… знаходження біля столику?

– Може, час…

– В його присутності був Захаренко?

– Не було.

– Ви чули показання свідка [Селіщева] про розповіді про “подвиги”, які здійснювали певні особи? – запитала суддя.

(Йдеться про показання місцевого жителя Селіщева, ніби атовці йому хвалилися, що закидували гранатами підвали з мирними жителями).

– Чув. Можу сказати, що це десь «112» канал і «Росія-24»…

– Селіщев повідомив, що під час перебування біля столику була розмова… – почала говорити суддя.

– Він мав на увазі, що це не тоді була розмова… Це не тоді. Він казав: «Мені розповідав… Рома». Це він колись вообще ніби розповідав.

– Ні, він сказав, що саме тоді, під час цього спілкування, – сказала суддя.

– Добре. Я не чув.

– У Вашій присутності такої розмови не було?

– Не було. Я не думаю, що ця розмова вообще колись була… Людей, які распространяють ці фантазіїї… Скільки це треба гранат, щоб кидати наліво і направо?!..

– На жаль, не можемо спитати в того, хто розповідав про це, – сказала суддя, маючи на увазі Ханенка.

– А він вообще-то медиком був. Медик ходив із носилками повними гранат і розкидував?.. Це не відноситься до справи, – повідомив Федюнін.

– Відноситься, – сказала суддя.

– Правду каже свідок чи не правду? Зі слів свідка, вживались спиртні напої. Ви це не заперечуєте. При огляді місця події зафіксовано на столику чотири рюмки. Пляшка пива дволітрова… – додала суддя.

– За це що треба розстрілювати? – запитав Федюнін.

– Мене цікавить правда. Тому що Ви розповідали суду трошки інше раніше… Хто говорить правду? Хто придумує? Хто щось недомовляє?.. Перший раз Ви сказали: пляшка горілки і дві півторалітрові пляшки пива… Потім вияснилося, що у вас було більше горілки і більше пива… Розумієте про що? – запитала суддя.

– Не розумію, – відповів Федюнін.

– Це погано, що не розумієте… Ви були в бесідці, коли йшли з неї, хто в ній залишався? – запитала суддя.

– Османов і Москалець.

– Що вони там робили і залишались з ким?

– Маринували м’ясо.

– Коли Ви пішли спати, залишились Москалець і Османов. Ще хто?

– Захаренко.

– Коли він з’явився?

– Десь у дві години.

– За дві години до цього? – перепитала суддя. Федюнін кивнув.

– Ви впевнені?

– Ні. Може, півтори. Може, година і двадцять.

– У Вашій присутності хтось у Захаренко з приводу подій, які мали місце з працівником поліції, цікавився?

– Ні, вообще.

– Ви цікавились?

– Ні, просто сказав: молодець, правильно зробив.

– Тобто Ви знали про кого йде мова?

– Нєт. Він просто сказав, що в нього сотрудник поліції вимагав гроші…

– Тобто Ви не знали навіть про кого?

– Откуда? Я що там живу?! Як я можу знать начальника райвідділу?! Не знав ні фамілії, ні звання… Мені це було не цікаво.

– Скільки часу пройшло з того моменту, як Ви залишили бесідку, дійшли до будиночку і лягли відпочивати?

– На мій суб’єктивний розум, хвилин 20.

– Коли Ви виходили з будинку вслід за Захаренком, у Захаренка було поранення? – запитав адвокат Черезов.

– Та не було… Куртка не була порвана. Стояв він рівнесенько.

– Знаючи Ханенка, чи допускаєте Ви, що в розмові зі свідком [Селіщевим] він міг жартувати про розіп’ятих хлопчиків?.. – запитав представник потерпілих.

– Я думаю, що він навіть це не казав, а просто хвора уява старого діда, який надивився NewsOne і т.п… Це тільки сєпари можуть распространять таку інформацію.

– Мене цікавить інше – хто з вас говорить правду. А хто говорить правду — повинно підтверджуватися матеріалами справи. Вас двоє (Федюнін і Захаренко — ред.). І дві правди не буває. Тільки одна! Мене цікавило, наскільки Ви говорите правду по відношенню до події, – сказала суддя Гулак.

Після засідання представник потерпілих Ярослав Ілляш пояснив, що загиблий Роман Ханенко мав специфічне почуття гумору і, знаючи Селіщева як людину, що з головою в “ящику”, то міг так пожартувати над ним.

Ілляш підкреслив, що потетерпілий Федюнін погодився дати показання і відповідав на всі запитання адвокатів і суду як людина, якій нічого приховувати, хоча іноді це його заплтувало. На відміну, від обвинуваченого, який відповідати родичам загиблих відмовився.

«Ми слухали запис, що Федюнін каже, що Захаренко напився і стріляв. Уявіть собі, людина в стресі, тільки що на його очах загинули його побратими, він мало не постраждав… Він може в цей час брехати?! Як людина в такому стані щось придумає на ходу?! У Захаренка був час придумати. Він дві години, а то й більше, знаходився на місці події і міг придумати, що завгодно. І рану собі цю нанести. Звідки на автоматі, який в руках у Ханенка, кров Купріянова? Хто міг вкласти Ханенку в руки?! Труп Купріянова знаходився в будинку, а труп Ханенка — на виході з будинку. Що сам переповз? З живих людей лишався лише Захаренко, після того, як Федюнін втік і прозвучали останні фатальні постріли. Хазяїном положення лишився Захаренко», – сказав Ілляш.

* * *

Cуд відклав розгляд на 1 липня. Ще має вирішитися питання щодо дослідження протоколу за матеріалами НСРД — обговорення Захаренком із невідомою особою (імовірно, співкамерником) порад свого адвоката.

Чи почнуться дебати у наступному засіданні, точно не відомо. Але сторонам процесу сказали готуватися.


Ірина Салій,  «Судовий репортер»

error0
fb-share-icon0
Tweet 20
fb-share-icon20
Share:

2 thoughts on ““Бачив тільки стволи і Захаренка” – суд повторно допитав єдиного, хто вижив після масового розстрілу біля ставка на Житомирщині

  1. Начальник поліціЇ злигався з атовцями,були в одному угрупованні,вимагали,получили . Я чомусь вірю підсудному хоч він і вбивця.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *