Дзержинський районний суд міста Харкова визнав громадянина винним у державній зраді.
Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на вирок від 5 лютого.
Обвинувачений був дільничим офіцером поліції сектору превенції Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківський області. У 2019-му отримав посвідчення учасника бойових дій та відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції».
У 2022 році під час окупації міста Ізюм чоловік почав співпрацювати із загарбниками. Із початку червня виконував обовʼязки співробітника окупаційної поліції — приймав заяви про побутові злочини від місцевих мешканців, опитував людей і складав службові документи російською мовою і з посиланням на норми законодавства РФ. На початку вересня, перед деокупацією, він уклав трудовий договір.
Коли стало зрозуміло, що українські сили звільнять Ізюма, 9 вересня 2022-го чоловік прибув до місця служби, оскільки окупанти обіцяли евакуювати колаборантів-поліцейських до РФ. Але, прибувши, чоловік зʼясував, що росіяни вже виїхали без них і в той же день він отримав міно-вибухову травму й втратив частину ноги.
У судовому засіданні двоє колишніх колег обвинуваченого розповіли, що на початку літа 2022 року він розповідав їм, що працює на окупантів, бо не хоче втрачати стаж служби, агітував їх робити так само, заохочував зарплатами і званнями. Однак ті відомовилися, після чого до них додому прийшли з обшуками російські військові. Свідки вважають, що саме обвинувачений інінціював ці обшуки.
Ще двоє місцевих жителів показали, що під час окупації обвинувачений представлявся їм співробітником окупаційної поліції і опитував їх про побутову сварку сусідів.
Чоловік не визнав себе винним і пояснив, що вимушено залишився в окупації – за сімейними обставинами. Керівництво поліції для евакуації особового складу нібито нічого не робило. Ще в березні до нього додому приїздили роійські військові, які знали, що він український поліцейський, і вимагали віддати зброю, обшукували будинок, вилучали особисті і службові документи. Окупанти начебто кілька разів возили його на допити, під тиском намагалися отримати від нього інформацію про українських військових та поліцейських. Потім йому запропонували працевлаштування в окупаційній поліції і він погодився, остерігаючись насильства щодо себе та членів своєї родини.
Мати обвинуваченого дала показання на захист сина, що до них додому декілька разів приїздили росіяни і погрозами вимагали, щоб він виходив на роботу, забирали його з собою, після чого він вертався із синцями.
Суд вважає, що показання свідків обвинувачення є послідовними і узгоджуються як між собою, так і з іншими письмовими доказами та повністю викривають підсудного.
Доводи обвинуваченого щодо примусу до співпраці з окупаційною адміністрацією судом розцінюються критично, як субʼєктивне сприяння ситуації у місті Ізюм на час окупації. На переконання колегії судів, чоловік прагнув зайняти посаду у незаконно створеному правоохоронному органі, діяв із карʼєрних спонукань та з метою отримання переваг, повʼязаних із такою посадою.
Суд вважає, що працівники поліції, достеменно знаючи про повномасштабне вторгнення РФ, могли завчасно евакуюватися. Підсудний, маючи посвідчення учасника АТО, мусив розуміти небезпеку перебування під окупацією, що нього можуть бути застосовані заходи фізичного та морального тиску. Суду видалися непереконливими пояснення обвинуваченого про неможливість своєчасної евакуації чи хоча б переходу на нелегальне положення в окупованому місті, враховуючи його досвід оперативної роботи та значний стаж праці в органах внутрішніх справ.
Чоловіка засудили до 15 років увʼязнення із конфіскацією майна.
21
0
20
20
