Івано-Франківський міський суд визнав Романа Б. винним у державній зраді і колабораціонізмі.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 18 червня.
Чоловікові 40 рік, він уродженець Донецька. За офіційними даними, 2 січня 2023 році в селі Красногорівка Покровського району Донецької області він здався у полон Збройним Силам України. При собі мав «тимчасове посвідчення особи ДНР». Зʼясувалося, що контракт на військову службу Роман підписав, перебуваючи в Донецькому СІЗО.
Згодом у суді обвинувачений стверджував, що записався у російську армії, щоби потім перейти на бік України. Розповів, що йому вдалося звʼязатися з куратором програми «Хочу жити», який дав йому маршрут виходу на позиції ЗСУ.
Зʼясувалося, що раніше чоловік декілька років проживав в Івано-Франківську. Його сімʼя переїхала туди ще в 2014 році після окупації Донецька.
Роман розповів суду, що в 2018-му в відділу протидії торгівлі людьми поліції до нього виникли питання, йому повідомили підозру в організації порностудії. «В усій Європі такі дії не становлять криміналу, а в Україні за це репресії», — наведено пояснення обвинуваченого у вироку суду.
Чоловік зізнався, що вніс заставу і втік у «ДНР», щоб уникнути покарання в Україні. Але оскільки він «митець», то продовжив у «ДНР» робити те саме, за що його арештували в Івано-Франківську. До 2020 року спокійно жив у «ДНР», а тоді його затримали за звинуваченням, аналогічним до того, від якого втік з підконтрольної Україні території. У тюрмі у Донецьку він провів 2 роки 3 місяці. Коли почалася велика війна, то начебто вирішив, що то піде служити в армію, щоб при нагоді перейти на українську сторону.
Мобілізували його в вересні 2022-го. В листопаді він отримав перше грошове забезпечення і купив собі телефон, з якого часто звʼязувався із матірʼю і розповідав, шо відбувається на лінії зіткнення, як він неодноразово брав участь у штурмах позицій ЗСУ і сам був поранений.
Орієнтовно з 28 листопада до 6 грудня 2022-го він лікувався у військовому госпіталі.
23 грудня до 27 грудня брав участь у бойових діях проти ЗСУ в районі сіл Красногорівка та Новоселівка Покровського району Донецької області. Потім зателефонував на гарячу лінію «Хочу жити» та висловив бажання добровільно здатись в полон і 27 грудня без зброї покинув військову частину та сховався в одному з будинків у селі Красногорівка.
2 січня 2023 року о пів на сьому ранку Роман розповідав матері по телефону: «Прикинь, я уже пол села, уже пол Красногоровки обошел — никто меня не хочет в плен брать, я кричал, сейчас забил уже, короче, хожу просто так… Знаешь, я тут подумал — ну его нафиг, этот плен». Але пізніше того дня він таки потрапив у полон.
Мати, втративши звʼязок із сином, телефонувала у проєкт «Хочу жити», а також лінію довіри СБУ і намагалася зʼясувати його долю.
Майже одразу після затримання в березні 2023-го Романа судили за організацію місця розпусти, виготовлення і збут порнографії.
Згідно, з вироком, що вже набув законної сили, порностудія працювала з квітня 2015 до січня 2018 року. Роман оредував квартиру, в якій поставив ліжко, освітлювальні пристрої, штативи та ін. Він систематично вступав у статеві акти з різними жінками із застосуванням людських екскрементів, копрофілії, лесбіянства, групового сексу та ін. Він фільмував це на мобільний телефон, а потім завантажував для платного перегляду на спеціалізованих сайтах в інтернеті і отримував дохід. Слідство ідентифікувало сімох жінок, які брали цьому участь, деякі з них також отримували грошову винагороду.
Двоє осіб були визнані потерпілими. Одну дівчину Роман шантажував розповсюдженням відеозапису їх статевого акту, щоб змусити брати участь у записі наступних. Ще одного хлопця він продемонструвати геніталії і відзняв це на мобільний телефон, щоб потім змусити його до порнобізнесу. Але не встиг це зробити, тому що був затриманий поліцією.
На компʼютері обвинуваченого виявили багато порнографії і серед іншого 87 відеозаписів дитячого порно. Вважається, що Роман не залучав дітей і ці відео за невстановлених обставин завантажив з інтернету й потім систематично і повторно збував у мережі.
Чоловік повністю визнав вину. Суд обмежився його допитом і призначив 5 років тюремного покарання.
У справі про державну зраду Роман вину заперечував. Його мати свідчила, що в Донецьку сина утримували під вартою і пропонували звільнити тільки за викуп. Тож він вирішив повернутися в Україну, хоч і розумів, що його судитимуть. Єдиний спосіб був мобілізуватися до армії і перейти лінію фронту. Жінка розповіла, що син попросив у неї контакти програми «Хочу жити» і дала слідчим оглянути її мобільний телефон.
У суді дослідили протокол огляду листування сина з матірʼю.
Роман дійсно розповідав матері, що спілкувався з представниками проєкту «Хочу жити», повідомив їм все, що знав про Верхньоторецьке і ті, мовляв, порадили, коли вибереться, вступити в легіон «Свобода Росії». Він переслав матері скриншот свого повідомлення у проєкт «Хочу жити»: «Меня зовут Роман Б. 30.09.1985. Я отказался воевать на стороне росссии и убивать своих братьев и сестер. Мобилизирован 28 сентября. Ушел от них 27 декабря».
Але в підсумку суд вирішив, що чоловік таки вчинив державну зраду і колабораціонізм. Формулювання цих статей у Кримінальному кодексі не передбачає мотиву та мети — ідейних, політичних, корисливих чи будь-яких інших. А, отже, мотиви і значення для кваліфікації не мають.
Сам факт перебування в СІЗО міста Донецьк, на думку суду, не свідчить про те, що обвинувачений погодився на військову службу внаслідок фізичного чи психічного примусу.
Обвинувачений під час допиту сказав, що добровільно писав заяву про вступ до війська, його ніхто заставляв і підтвердив, що міг відмовитися і залишитися в СІЗО.
Він підтвердив, що знав, що увʼязнені зараховуються до ударно-штурмових військ, тобто що в армії буде штурмовиком і воюватиме проти українських військ.
У численних розмовах з матірʼю чоловік повідомляв про свою участь у бойових діях, отримувану зарплату, участь у штурмах, важкі бої, зайняті позиції, знищені укріплення, істотні втрати батальйону під час наступу на позиції ЗСУ, про отримане ним поранення та сумніви, що він виживе в армії.
Матері він писав: «Я собираюсь отваливать с этой грядки… Мам и ты по ходу совсем потеряла чувство реальности. Ты вот мне говоришь что мол попытайся пережить войну. Да я еле пережил первый серьезный бой. Дырки от пуль на моей разгрузке тебя вообще не впечатлили?.. Я очень не хочу там больше воевать… Мам, я за Украину… Я записался просто, чтобы из тюрмы выйти… Нет ну конечно, записали бы меня куда нить в обеспечение я бы сидел на …*опе ровно… Нас в третий батальйон записали 66 зеков. Третий батальйон его чисельность составляла примерно 200 человек. Сейчас осталось работоспособных 27 человек».
Суд вважає, що мати також поступово схиляла сина до переходу на сторону України. У розмові з дочкою жінка так пояснювала причини здачі її брата в полон: «…Несколько раз выезжал на боевые задания, а их там как расходный материал, в общем, как мясо их расходуют, вот и он решил перейти на сторону Украины, сдаться в плен».
Суд дійшов висновку, що саме високі шанси загинути в боях спонукали чоловіка після 3 місяців військової служби здатися у полон, а не його проукраїнська позиція.
Прокурор у дебатах звертав увагу на те, що чоловік добровільно здався у полон і повідомив інформацію, яка могла бути використана на користь України, просив врахувати щире каяття і збіг тяжких обставин і помʼяшити йому покарання.
У підсумку Романа засудили до 13 років увʼязнення і приєднали йому додаткове покарання за попереднім вироком — на 3 роки заборонили займатися діяльністю, повʼязаною з виготовленням та розповсюдженням творів, зображень, кіно- та відеопродукції, а також будь-якої інформації на веб-ресурсах у мережі Інтернет.
18
0
20
20
