Шевченківський районний суд міста Києва виправдав від звинувачень у вимаганні неправомірної вигоди жінку, яка була співпробітницею медичної частини Київського слідчого ізолятора.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 24 листопада.
За матеріалами справи, влітку 2017-го на лікаря-терапевта було покладено виконання обовʼязків начальника медичної частини СІЗО. Арештант із цирозом печінки заявив у правоохоронні органи, що посадовиця вимагає у нього гроші. А саме платити по 1500 гривень кожні два тижні за продовження перебування в медчастині і непереведення до приміщень загального режиму.
Таку ж заяву подав і знайомий цього увʼязненого, який потім під контролем правоохоронців двічі зустрічався з лікаркою і, нібито, передавав їй гроші — 1700 гривень і 2500 гривень. За третім разом чоловік перерахував 5 тисяч гривень на банківську картку.
Лікарка в судовому засіданні вину не визнала. Суду дала показання, що з хворим арештантом спілкувалася тільки один раз під час виконання обовʼязків начальника медичної частини. Він попросив її забрати медичні документи, які йому принесуть під СІЗО. В один із днів вона вийшла на вулицю забрати його документи, але ніхто до неї не підійшов. Але пізніше їй подзвонив якийсь чоловік (знайомий хворого арештанта — ред.) і просив підійти до кафе. Там він їй документи не передавав, але на столі в кафе були розкладені грошові купюри. Обвинувачена стверджує, що нічого не брала і пішла. В інший день вона вийшла з трамваю, повертаючись додому, і до неї підбіг той самий чоловік і взяв сумку з рук, намагаючись допомогти. Під час бесіди він просив передати гроші його увʼязненому другу і кинув гроші в сумку, однак потім на її прохання забрав. Жінка запевняла, що ні від кого гроші не вимагала і не отримувала, номер своєї банківської карти не надавала. На подальше перебування того чоловіка в медичній частині воні, нібито, ніяк впливати не могла, адже не була його лікарем. Працівники медчастини неодноразово намагалися виписати артештанта, але це не погоджувалося з оперативною частиною СІЗО, а без їх погодження виписка неможлива.
Заявник по справі підтвердив, що дружив із арештантном Лукʼянівського СІЗО і робив для нього передачі. У телефонних розмовах він дізнався що тому тяжко перебувати у загальній камері з іншими утримуваними і він хоче сховатися або до блоку з неповнолітніми, або до медичної частини. Але щоб потрапити до медблоку, зі слів друга, потрібно було заплатити близько 200 доларів США. Товариш попросив його вирішити це питання з медичним працівником СІЗО і дав її номер телефону. При цьому, як зазначав свідок, у нього одночасно виникло бажанням боротися з корупцією, тому він звернувся до СБУ. Подробиць першої зустрічі він не памʼятає, але стверджує, що обвинувачена казала, що треба платити за перебування у медичному блоці, тому що без цього вона не зможе домовитися з іншими працівниками. Суму свідок не памʼятав. Після цього було ще декілька зустрічей і лікарка дала йому номер карти, куди він переказав кошти. Свідок давав суперечливі показання, тому що сказав, що номер карти йому давав і його друг-арештант. На уточнюючі запитання конкретної відповіді не надав, зіславшись на великий проміжок часу. Також показав, що на ще одній зустрічі він на вказівку обвинуваченої поклав їй гроші до сумки.
Суд звернув увагу, що показання свідка мали значні розбіжності, неточності та суперечності. Майже на кожне уточнююче запитання він відповідав не конкретно, кажучи, що вже не памʼятає подробиць.
На запитання про джерело походження грошей, які начебто передавалися обвинуваченій, свідок повідомив, що це його особисті кошти. Хоча, згідно з документами по справі, при проведені негласних слідчих дій використовувалися кошти СБУ.
Колишній начальник медичної частини СІЗО говорив у суді, що обвинувачена працювала на посаді лікаря терапевта і за нею був закріплений корпус засуджених. Тому вона не мала відношення як лікар до осіб, які знаходилися у медичній частині. На час його відсутності на роботі обвинувачена виконувала його обовʼязки, але вплинути на лікаря щодо виписки особи з медчастини, нібито, не могла. Після затримання обвинуваченої від керівництва надійшла вказівка не виписувати арештанта з медичної частини ще довгий термін, і він утримувався там більше року. Свідку відомо, що цей арештант мав боргові зобов’язання перед іншими утримуваними в СІЗО.
Чоловіка, який перебував у слідчому ізоляторі і стверджував про вимагання коштів, суд за 5 років розгляду справи допитати не зміг. У травні 2023-го цей свідок виїхав за кордон.
Інших чотирьох свідків також не допитали через неяву в судові засідання. Один із них у 2019-му помер.
Суд визнає недопустимими доказами копію витягу з наказу, яким на обвинувачену покладено виконання обовʼязків начальник медчастини, копію посадової інструкції лікаря-терапевта медичної частини і копію послужного списку. Копії не були завірені належним чином, а оригіналів документів прокурор не надав.
Як результат, не доведено, що обвинувачена на момент скоєння злочину була службовою особою і субʼєктом кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 ККУ.
У протоколах проведення негласних слідчих дій написано, що свідок передає обвинуваченій кошти. Але на відеозаписах всупереч тексту протоколу, не зафіксовано факту передачі саме коштів. На відео видно тільки, що жінка вказує співрозмовнику на сумку і куди покласти, але не зафіксовано, що саме потрібно було покласти та за що.
Гроші, які обвинувачена нібито отримала готівкою, не були відшукані. Доказів, що картковий рахунок, на який перерахували 5 тисяч гривень, належав саме цій жінці, прокурор не надав.
Жінку виправдали у звʼязку з відсутністю у її діях складу злочину.
Фото: Уніан
16
0
20
20
